1.2 Реалізація завдань естетичного виховання на уроках живопису
Актуалізація проблеми естетичного виховання дітей вимагає переосмислення змісту діяльності вчителя на уроках образотворчого мистецтва, пов'язаної з формуванням особистості в умовах художньо-творчої діяльності молодших школярів.
Проблемам естетичного виховання на уроках образотворчого мистецтва присвячений цілий ряд робіт з методики, мистецтвознавства і психології. Так, І.Ф. Гончаров вважає, що безпосередність естетичного сприймання є вторинною і виробляється з досвідом. На перше місце він ставить безпосередній емоційний вплив мистецьких образів твору. Для розвитку художнього сприймання автор рекомендує розвивати відтворююче сприймання, використовувати такі методи і прийоми роботи, як спостереження, аналіз розглянутих пейзажів, збагачення практики художнього сприймання взагалі, ознайомлення учнів із прийомами побудови мистецького образу в конкретному творі мистецтва і т. ін. [48, 52].
М.Л. Лейзеров підкреслює, що художньо-мистецьке сприймання завжди є осмисленням, витлумаченням, розкриттям змісту. Воно, вважає психолог, «ніяк не може бути зведене до враження лише самими фарбами, звуками, самим словом, що звучить, - це тільки ступінь сприймання. Воно буде побутовим, чисто формальним, якщо цим обмежиться – людина залишиться сліпою до того, що виражають звуки, форми, фарби, слова» [13, 37].
Сучасна методика викладання образотворчого мистецтва у початкових класах спрямовує увагу вчителя на формування відтворюючої і творчої уяви, вміння бачити мистецький твір, сприймати його емоційний зміст [19, 10]. Перша стадія сприймання здійснюється при первинному сприйманні твору мистецтва. Сприймання у процесі спостереження за специфікою побудови образів мистецького твору формує естетичне співпереживання учнів. Без особистісного, суб'єктивного сприймання у свідомості школяра не може реалізуватися і об'єктивний естетичний смисл твору мистецтва.
Сприймання ж мистецького твору неможливе без мислення. Як зазначає Л.С.Виготський, дитина поступово осягає значення і прихований смисл мистецького образу, проходячи кілька рівнів узагальнення, оволодіваючи мовою, виходячи з дитячого синкретизму до наукового, понятійного мислення [20, 166]. М.М. Герман, підтримуючи цю думку, вказує на те, що сприймання мистецького твору є першим етапом його цілісного сприймання, вищою ж сходинкою є сприймання обдумане, у процесі якого відбувається глибоке осягнення образів та змісту мистецького твору [27, 39].
Твори образотворчого мистецтва, музики, архітектури глядачі, слухачі сприймають безпосередньо органами відчуттів, тобто сприймають той матеріал, з якого «зроблений» твір. Є.В.Колесникова, В.О.Лозовий зазначають, що у процесі сприймання образів з'являється установка, яка випливає з попереднього досвіду суб'єкта, подібно до того, як це має місце у його практичній діяльності [13, 36].
Характеристиці дій, які приводять до формування образу сприйняття, було присвячене дослідження Г.Виноградової [1162]. Вона довела, що для того, щоб отримати образ предмету, необхідна не тільки механічна дія з предметом, але й складна дія, яка утримує у собі декілька окремих дій, які співвідносяться з деякими властивостями предмета сприймання.
Формування сприйняття дійсності (предметів тощо) відбувається у школярів рано і дає їй змогу правильно сприймати предмети, явища у відносно складних умовах. На противагу Фолькельту, який підкреслює суб'єктивність, предметність, емоційність, подібність учнівського сприймання, Б.С. Мейлах показав, що в ситуації механічного відчуття предметів учень абстрактні фігури вважає обдуманими предметами: наприклад, коло – сонце, трикутник – будинок тощо [див. 24, 6].
Як свідчать наукові дослідження [19], викладка подій, характеристика образів, взаємовідносин між моментами композиції мистецького твору створює сприятливі умови для вияву специфічної активності школяра, дуже близької за своїм характером до раніше проявлених у неї форм практичної і навчальної діяльності. Цю форму активності вчені умовно назвали «співдією» аналогічно до терміну «співпереживання». Тому що учень подумки стає на позицію героя мистецького твору, співчуває його успіхам або невдачам і разом з ним хоче досягнути конкретної цілі. Практична діяльність є основою для появи естетичного сприйняття предмета. П.О. Кушаєв помітив, що школяреві спочатку потрібно набути практичного життєвого досвіду, перед тим як він набуде для неї естетичного змісту [35].
Якщо справедливим є те, що основним моментом, який зумовлює розуміння художньо-мистецького твору у дітей молодшого шкільного віку, є характер, його естетичне сприйняття, - то можливо добитися розуміння ними і навіть складніших мистецьких образів.
Спостереження за деякими ступенями у розвитку сприйняття учнів 1-4 класів показали, що воно не може бути приведене до простого вправляння органів чуття. Розвиток сприйняття школярів можна адекватно зрозуміти тільки у зв'язку з розвитком їх особистості, у зв'язку із загальним розвитком їхньої діяльності. На основі практичного досвіду молодший школяр вчиться розуміти, відчувати, набуває емоційності, чуттєвості [15, 42-43]. У зв'язку з цим і проходить розвиток особливої діяльності – сприйняття, що й визначає естетичне ставлення до предметів та об’єктів мистецтва.
Необхідно також підкреслити, що сформована навичка сприймання мистецького твору передбачає повну автоматизацію перших кроків споглядання. Розкодування образів не викликає труднощів, всі зусилля школяр витрачає на усвідомлення образної системи твору мистецтва, на відтворення в уяві образного світу твору, на розуміння його ідеї і свого власного ставлення до неї. Однак перетворення зображальних знаків в образні, доступні для розуміння символи – досить трудомісткі операції, які часто затьмарюють всі інші дії, і сприймання твору мистецтва, таким чином, перетворюється у простий розгляд зображених на ньому предметів, а не стає спілкуванням з автором картини [27, 41].
Саме тому первинне сприймання мистецького твору повинно відбуватися під керівництвом вчителя. Досвід підтверджує, що незвичні для учнів мистецькі образи й символи, що приховують смисл твору мистецтва, легше сприймаються, якщо вчитель актуалізуватиме життєвий досвід учнів та водночас проводитиме аналогії між вже розглянутими картинами та біографією художника. При цьому педагог сам зобов’язаний грамотно вживати різні терміни і поняття на позначення символіки картини, вміти знаходити для пояснення слова, зрозумілі дітям та водночас – правильні з погляду науки [32, 15]. Розповідаючи про мистецький твір, вчитель має виявити власну творчість, але бажано, щоб застосовувані визначення й трактування картини не тільки були зрозумілими учням, а й науково точні. Через форму, дану вчителем, орієнтуючись на інтонацію, жести, міміку та попередній досвід, учень проникає у зміст твору мистецтва, усвідомлює його сутність.
У молодшому шкільному віці учні вже починають усвідомлювати особливі закони побудови твору мистецтва, його символізм і приховану значущість окремих елементів картини. Школяр вже розрізняє предмет, образ і його символічний зміст у поєднанні з іншими мистецькими образами. Проте часто надто складна форма й надмірний символізм стає перешкодою на шляху до розуміння змісту картини [14, 20].
Учні 1-4 класів у своєму повсякденному сприйманні предметів і явищ дійсності узагальнюють їх на рівні загального уявлення. Але емпіричні знання про світ є необхідними, оскільки у нього є своя сфера компетентності – це сфера безпосереднього у світі, яке виражається у таких категоріях, як кількість, якість, властивості, міра тощо.
Образне узагальнення формується у конкретно-чуттєвій формі, у формі одиничного. Одиничне виражає загальне, художній образ дає учневі можливість чуттєво сприйняти сутність явища як безпосередню реальність, тому одиничне у творі мистецтва вимагає іншого шляху пізнання.
До узагальнення в мистецькому образі молодші школярі підходять із звичними для них і властивими їх віку розумовими операціями емпіричного узагальнення, тому глибокі суттєві зв'язки мистецького образу часто залишаються для них не розкритими. Виникає широкий розрив між засобами творчого узагальнення у картині і можливостями його сприймання й осмислення на рівні емпіричного мислення [6].
Навчити молодшого школяра осягати художню умовність мистецького твору і возвеличуватись над безпосередністю життєвих відношень можна тільки тоді, коли дозрівають необхідні психічні передумови для стрибка у світ довільності і усвідомлення. А ця якість якраз і починає формуватися в учнів молодшого шкільного віку.
За дослідженнями Д.Б. Ельконіна, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, Л.В. Занкова, які по-різному розв'язують проблему психічного розвитку учнів 1-4 класів, у методиці мистецтва з'явились спроби знизити вікові пороги доступності творів мистецтва сприйманню з метою підвищення інтенсивності естетичного розвитку учнів початкової школи [51, 114-115].
Якщо говорити про види узагальнення у зв'язку із засвоєнням такого навчального предмету, як образотворче мистецтво, то слід мати на увазі образне узагальнення, яке є необхідною властивістю розуму кожного школяра. Що стосується понятійного узагальнення, яке пов'язане із засвоєнням основ науки про мистецтво, то воно не може бути сформованим у відриві від образного узагальнення.
Образне узагальнення передбачає аналіз суттєвих зв'язків між художніми деталями, з яких будується образ. У тому випадку, коли учні говорять, що "це придумав художник", і міркують про те, як "буває у житті" і "як не буває", і знаходять розуміння вимислу зображеного, то це ще не початок наївно-реалістичного ставлення до мистецтва, тому що у всіх цих судженнях вони будують своє образне узагальнення емпірично, на видимих зв'язках між "речами" реального життя [41, 21].