Вступ
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження
1.1 Ігрова діяльність як психолого-педагогічна проблема
1.2 Основні види дидактичних ігор в початковій школі
1.3 Специфіка використання дидактичних ігор образотворчого змісту
Розділ 2. Дослідницько-експериментальна робота
2.1Організація і зміст експериментального дослідження
2.2Результати експериментального дослідження
Висновки
Вступ
Учіння, як і будь-яка інша діяльність, здійснюється під впливом певних стимулів, спонукань, які є рушійними силами навчально-пізнавальної активності учня. Такими спонукальними стимулами є потреби, інтереси, переконання, ідеали, ціннісні орієнтації, уявлення учня про себе, тощо. Вони утворюють мотивацію навчальної діяльності (або мотиваційну сферу) молодшого школяра.
Молодший шкільний вік – дуже короткий відрізок в житті дитини. Але він має вирішальне значення для розвитку особистості. Із зовсім безпорадної істоти дитина перетворюється у відносно самостійну, активну особистість. Розвиваються всі сторони психіки дитини, закладається фундамент для діагностики та корекції рівня розвитку, для подальшого шкільного навчання і виховання. Важливу роль у цьому відіграє гра, яка у дошкільному віці була провідною діяльністю, а в цей період все ще продовжує займати значне місце у житті дитини.
У різні періоди розвитку та становлення шкільництва дослідники висували неоднакові теорії і відстоювали відповідні їм погляди на гру. На основі проведених досліджень теоретично обґрунтовано, що рольова гра є соціальною за своїм походженням та змістом; досліджено умови виникнення цієї форми гри в онтогенезі, виділено основну одиницю гри і доведено, що гра виникає не спонтанно, а формується під впливом виховання.
У дослідженнях науковців розкрито внутрішню психологічну структуру гри, простежено динаміку її розвитку та розпаду. Виявлено, що основним мотивом гри є людина, її діяльність. Відповідно встановлено, що ігрова техніка – перенос значень з одного предмета на інший, скороченість і узагальненість ігрових дій є важливою умовою проникнення дитини в сферу соціальних відносин та доведено – реальні відносини дітей в процесі гри є практикою їх колективних дій. Як наслідок, обґрунтовано функції гри у психічному розвитку дітей молодшого шкільного віку.
У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, дотримання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Універсальний засіб народної педагогіки, вона починає вважатися «легковажним» заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі, з її традиційним бажанням уникати будь-якої стихійності, з поглядами на учня як на слухняного виконавця, досить тривалий час для гри не було місця.
Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку діти граються, а в школі – вчаться, щоб підготуватися до життя, а після школи — працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини, на жаль, узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра.
Сучасна психологія визнає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це – важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, з'ясуванням ролі, структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж.Піаже, Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв, Д.Б.Ельконін та ін.
А.С.Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона може виконувати в грі різні ролі — бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.
У період становлення України як незалежної, економічно розвиненої держави проблема розвитку дитини набуває особливого значення. Глибокі знання, креативність, уміння спілкуватися, мобільність на сьогодні більш ніж важливі для кожного з нас. Розвинути задатки, які допоможуть дитині стати необхідною у суспільстві та самодостатньою, можна у процесі дидактичних ігор.
Суперечність між необхідністю приділяти дидактичній грі на уроках образотворчого мистецтва достатньо уваги з боку вчителів і майже повна їх відсутність на уроках образотворчого мистецтва у сучасній початковій школі і зумовлює актуальність проблеми і формулювання теми дипломної роботи.
Об’єкт дослідження – дидактичні ігри образотворчого змісту.
Предмет дослідження – методика використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі.
Мета дослідження – обґрунтувати особливості методики використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах.
Гіпотеза дослідження: результативність уроків образотворчого мистецтва значно підвищується за умов включення в образотворчу діяльність молодших школярів дидактичних ігор.
Завдання дослідження:
1) розкрити суть та педагогічне значення дидактичних ігор;
2) описати прийоми використання дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва у початкових класах;
3) обґрунтувати методику використання дидактичних ігор у процесі образотворчої діяльності молодших школярів;
4) визначити вплив експериментальної методики на результативність образотворчої діяльності учнів.
Для розв’язання поставлених завдань і перевірки гіпотези використано адекватні авторському задуму методи дослідження: теоретичні – аналіз, порівняння, синтез, систематизація, класифікація та узагальнення теоретичних даних, представлених у методичній літературі, вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду; емпіричні – спостереження, бесіди, педагогічний експеримент, аналіз результатів експерименту.
Практична значущість дослідження полягає у розкритті системи роботи вчителя щодо оптимізації процесу формування навичок образотворчої діяльності молодших школярів засобами дидактичних ігор на уроках образотворчого мистецтва.
Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження
1.1 Ігрова діяльність як психолого-педагогічна проблема
Проблема дитячої ігрової діяльності знайшла своє відображення в багатьох психолого-педагогічних теоріях [13; 39; 89] і дидактично-виховних системах [6; 14; 34; 41; 60 та ін.]. Аналіз надбань педагогічної науки двох попередніх століть засвідчує, що чимало досліджень гри здійснювалися на матеріалі ігор дітей молодшого шкільного віку.
Великий внесок у вивчення теорії дитячої гри зробили такі вчені, як Л.С.Виготський [24], Л.С.Рубінштейн [78], Д.Б.Ельконін [89] та ін. Першим серйозним кроком у цій сфері можна вважати дослідження Л.С.Виготського. Інтерес його до ігрової діяльності виник в ході вивчення проблеми розвитку вищих психічних функцій. Він намагався зрозуміти: гра — це переважаючий тип діяльності чи провідний? «Можливо, гра — це тільки дзеркало процесів, які здійснюються в інших областях?» [24, 65]. Вчений розглядав дитячу гру як дзеркало, в якому відображається доросле життя, до якого прагне дитина, і за допомогою якого дитина вивчає світ дорослих, а дорослий — світ дитини.
Л.С.Виготський вважав, що «у грі усі внутрішні процеси подані у зовнішньому вигляді» [24, 67]. Дане твердження перегукується із висловом К.Д.Ушинського, який стверджував: «Ми добре б познайомились із душею дорослого, якби, могли заглянути у неї вільно, але в діяльності і словах дорослого нам доводиться тільки вгадувати його думку, і при цьому ми часто помиляємось, тоді як дитина у грі відкрито показує нам своє душевне життя» [85, 132].
Увага Л.С. Виготського також була зосереджена на визначенні мотиву гри. Він вважав, що гра виникає тоді, коли з'являється тенденція до негайної реалізації своїх бажань. Гра і є виконанням цих бажань, що часто не усвідомлюються самою дитиною. Вчені вважають, що основним мотивом гри дитини у дошкільному віці є бажання «робити як дорослий». Тому мотивом гри у молодшому шкільному віці може бути бажання знати як дорослий.
Одним з перших вчений звернув увагу на такий важливий компонент гри, як -"уявна ситуація", яка полягає в прийнятті дитиною на себе ролі дорослого. Головними особливостями даного процесу є те, що під час гри відбувається перенесення значень одного предмета на інший і дії, які відтворюються, характеризуються узагальненістю та скороченістю. Тому, за Л.С.Виготським, гра — це «уявна ситуація, яка створюється дорослим або самою дитиною, в якій реалізуються дитячі бажання, в якій внутрішні процеси дитини проявляються у зовнішньому вигляді і яка є джерелом розвитку дитини» [24, 73].
На думку С.Л.Рубінштейна, «гра – це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдиним мотивом, під час яких виявляється певне ставлення особистості до навколишнього світу» [78, 213]. При цьому мотив проявляється у таких процесах: вираження різноманітних переживань, які є важливими для дитини; здійснення дій, цілей, які важливі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом.
Отже, можна сказати, що мотивом гри є здійснення необхідних для самої дитини, дій, цілей, через які проявляються важливі для дитини переживання. Іншими словами: дитина в ігровій ситуації відтворює світ дорослих, до якого прагне, який є для неї важливий, і в цій же ситуації вона проявляє свої почуття та переживання.