1.2.Педагогічна сутність проблеми формування і розвитку загальнотрудових умінь і навичок в учнів 5-9 класів при вивченні модуля “Проектування та виготовлення виробів з металу”
Усі робочі операції здійснюються за допомогою трудових дій. Способи виконання трудових дій вироблені суспільно-виробничою практикою і закріплені в знаряддях праці. Тому оволодіти тією або іншою трудовою дією – це значить засвоїти спосіб поводження з тим інструментом (механізмом), за допомогою якого виконується дана дія.
Розрізняють два ступені засвоєння: первинний і вищий. Первинний ступінь характеризується невпевненим і сповільненим виконанням дій зі свідомим контролем кожного її елемента. Такий ступінь засвоєння дії дістав назву уміння. Наприклад, коли учень засвоїв правильне робоче положення, хватку напилка і навчився переміщувати його при обробці деталі в горизонтальній площині, то цей учень набув уміння площинного обпилювання, навіть якщо при цьому і спостерігається ще деяке напруження, повільність та неправильність у рухах. Існує стільки умінь, скільки є різних конкретних видів трудових дій.
Уміння в процесі навчання удосконалюється, досягаючи свого вищого ступеня, який дає змогу виконувати дію точно, швидко, легко і впевнено з контролем не за процесом її виконання, а за наслідками. Вищий ступінь засвоєння дії одержав назву навички.
Отже, вміння і навички характеризують певний ступінь засвоєння трудових дій. Характерною особливістю трудових дій є те, що їм завжди передує думка: перш ніж практично здійснити ту чи іншу трудову дію, людина здійснює її у думці, створює уявлення (образ) цієї дії, намічає програму її виконання. І тільки після цього, орієнтуючись уявленням про дію, її суб’єктивним образом, вона виконує дію практично.
За своїм змістом образ дії є складним психомоторним утворенням, до складу якого входять і програмна, і процесуальна сторони трудової дії. В образі дії відображаються мотив, мета, способи виконання дії, а також уявлення кінцевого результату. Отже, образ дії має величезне значення в її здійсненні. Від ступеня точності і повноти його в основному залежить ефективність дії.
Наявність встановлених виробничою практикою способів дій, з одного боку, а з другого – випередження людиною практичного виконання дії уявним його здійсненням визначають процес навчання трудових дій.
Справді, якщо способи дій існують в уже відпрацьованому вигляді і якщо всяка дія повинна здійснюватися спочатку в уяві то, отже, і навчання трудових дій слід починати зі створення в учнів уявлень (образів) цих дій і способів їх виконання. Для цього навчальною практикою вироблені і відповідні методи. Найефективнішим з них є розповідь, пояснення і показ (демонстрування). За допомогою розповіді, пояснення і показу вчитель ознайомлює учнів із зовнішньою картиною засвоєння дій: з її конструкцією, з послідовністю і характером виконання кожного руху, що входить до складу даної дії, а також доводить до відома учнів той кінцевий результат, до якого мусить привести виконання дії.
На основі цієї інформації в учнів і створюється образ дії, за яким відбувається і виконання, і контроль, і керування нею. В цьому полягає виключно важлива роль пояснення і показу. Отже, з розповіді, пояснення і показу починається навчання трудових дій, а з формування образу дії – засвоєння цих дій. Цілеспрямоване і систематичне навчання, що здійснюється за допомогою розповіді, пояснення і показу, значно зменшує час і витрату сил на оволодіння дією. Але треба зауважити, що використання розповіді і пояснення без показу або, навпаки, показу без розповіді і пояснення не дає потрібних наслідків, тому що навчаючі можливості кожного з цих методів обмежені. Розповідь і пояснення, як словесні методи навчання, взагалі спроможні навчати тільки тоді, коли кожне слово, яке сприймають учні, буде відтворювати у них відповідне уявлення про предметну основу цього слова. Якщо ж учні ніколи не сприймали відповідних предметів або явищ і не мають уявлення про них, то вони не зрозуміють слів учителя, їм обов’язково треба одночасно з розповіддю показувати предмети і явища, про які йде мова. На цю залежність мови від її предметної основи неодноразово вказував видатний учений-фізіолог І. П. Павлов. Називаючи мову другою сигнальною системою, а предмети і явища першою, він говорив: „Треба пам’ятати, що друга сигнальна система має значення через першу сигнальну систему і в зв’язку з останньою, а якщо вона відривається від першої сигнальної системи, то ви будете пустомелею...”. Ефективне використання другої сигнальної системи можливе до тих пір, поки вона постійно і правильно співвідноситься з першою сигнальною системою, тобто з найближчим провідником дійсності”.
Це значить, що розповідь про нові трудові дії, назва нових способів і інструментів, потрібних для виконання цих дій, не будуть зрозумілими для учнів буз одночасного показу.
Проте одного показу без пояснення також не досить. Він не спроможний розкрити учням суть дії, допомогти їм зрозуміти її особливості. Крім цього, з досвіду відомо, що учні не завжди самі звернуть увагу на основні сторони і моменти дії, яку спостерігають. Захоплюючись її зовнішньою картиною, яка для них і доступніша, і цікавіша, вони не помічають суттєвих особливостей цієї дії.
Отже, тільки в поєднання, доповнюючи один одного, вказані методи навчання можуть бути надійним засобом формування образу дії.
За своєю природою образ є суб’єктивним відображенням об’єктивно показаного і роз’ясненого вчителем зразка дії. Він є для учнів орієнтиром: по ньому вони здійснюють дію. Тому чим точнішим і повнішим буде образ, тим правильнішим буде виконання дії. Однак створити повний образ дії шляхом розповіді, пояснення і показу не вдається, тому що не все в трудових діях піддається поясненню і наочному показу. Вчитель може пояснити і показати тільки зовнішні ознаки дії, її конструкцію: робочу позу, хватку, траєкторію переміщення інструмента. Внутрішню ж картину виконуваної дії він не спроможний ні показати, ні роз’яснити. Наприклад, силовий параметр менше всього вдається охарактеризувати і проілюструвати, тоді як цей параметр у кожній трудовій дії є основним: з допомогою зусиль учні і переміщують робочий інструмент і керують ним. Розказати і показати, які зусилля треба докладати до робочого інструмента і як їх змінювати, щоб забезпечити потрібне переміщення інструмента в просторі і часі, по суті не вдається. Це пояснюється тим, що величина зусиль на протязі робочого руху безперервно змінюється, причому характер зміни дуже складний. У кожний момент часу і в кожній точці траєкторії він залежить від умов протікання руху. Передбачити ж ці умови при інструктажі вчитель не може.
Не піддається точному описові і швидкість переміщення робочих органів та інструмента, їх інерція, кінестезичні відчуття виконуваної дії та інші фактори.
Слід також мати на увазі вказівку І. М. Сєченова, що учням доступне із пояснення і показу тільки те, що відповідає наявному в них досвіду. Отже, образ дії, що формується спочатку шляхом розповіді, пояснення і показу, як правило, буває неповним і неточним, а тому й дія, що виконується на основі цього образу і керується ним, також не може бути точною.
Але якби і вдалось якимось чином сформувати у учнів досить повний і точний образ дії, то й тоді вони не змогли б відразу, без вправ, правильно виконати дію, оскільки, крім недосконалості образу дії, непогодженість трудової дії може породжуватися також особливостями сенсомоторного (рухового) апарату людини і умовами, в яких протікає дія.
Щоб повністю оволодіти дією, треба пройти другий етап навчання – навчитися протидіяти перешкодам: швидко і точно виявляти відхилення (помилки) в трудових діях і своєчасно виправляти їх. Цей етап навчання набагато складніший і важчий, ніж перший. Складність полягає в тому, що багато з перешкод не піддаються усвідомленню, а отже, і цілеспрямованому усуненню. Виявити їх вплив можна тільки опосередкованим шляхом: за тими відхиленнями (помилками), які вони викликають у виконуваних діях. Сприймаючи і виправляючи ці відхилення, учні повніше і глибше засвоюють потрібний спосіб виконання дії, досягають потрібної майстерності. Отже, знання результату дії так само необхідне для оволодіння діями, як і наявність суб’єктивного образу дії.
Якщо тепер уявити схематично весь механізм оволодіння дією в психофізіологічному плані, то він буде мати приблизно такий вигляд. Пояснення та показ дії, що підлягає засвоєнню як звукова та зорова інформація, потрапляючи через органи чуття (слух та зір) в головний мозок, формують суб’єктивний образ цієї дії. Відповідно до образу в мозку виникають відцентрові імпульси, які по ефекторних (рухових) нервах направляються в м’язи, збуджуючи їх. Збуджені м’язи скорочуються і приводять у рух робочі органи. Результати руху учень сприймає органами чуття (в основному зором та внутрішньом’язовою чутливістю – кінестезією) і зіставляє з задумом (метою) дії, встановлює величину та характер відхилення і усуває його.
Звідси видно, що механізм засвоєння трудової дії являє собою замкнуте рефлекторне кільце, що складається з: а) чутливих „датчиків” – органів чуття; б) керуючого пристрою – мозку; в) „каналів зв’язку” – нервів, які з’єднують все це в єдину систему. Рефлекторне кільце діє безперервно. По ньому постійно передаються сигнали: з центру на периферію до робочих органів по каналах прямого зв’язку – сигнали-подразники, а з периферії в центр по каналах зворотного зв’язку надходить сигнальна інформація про результати дії.
Принцип кільцевого керування лежить в основі всякого саморегулюючого пристрою: будь це людський організм чи машина.
Розділ ІІ. Методичні основи формування загально трудових умінь і навичок учнів 5–9 класів на заняттях з трудового навчання в загальноосвітній школі по темі “Проектування та виготовлення виробів з металу”.