Методика навчання учнів 6-7 класів механізації обробітку ґрунту та внесення добрив (стр. 2 из 5)

Крім того, у ґрунті в дуже незначних кількостях знаходяться такі елементи, як титан, марганець, нікель, кобальт, бор та інші. Їх називають мікроелементами. Вони теж відіграють дуже важливу роль у живленні рослин.

1.3 Водно-повітряний режим ґрунту

Ґрунтове повітря. У ґрунтових шарах не дуже вологого ґрунту завжди міститься повітря. З нього корені рослин беруть кисень. Він підтримує життєдіяльність ґрунтових мікроорганізмів та тварин.

Повітря проникає в ґрунт з атмосфери і швидко змінює свій склад. Живі організми споживають кисень і виділяють у ґрунтове повітря вуглекислоту. Якщо в атмосферному повітрі міститься кисню 20 % то в ґрунтовому лише 16 %, а іноді і менше. Якби ґрунтове повітря не обмінювалося з атмосферним, вміст вуглекислоти в ньому підвищився б настільки, що всяке життя припинилося б. Ось чому дуже важливо, щоб обмін між атмосферним і ґрунтовим повітрям був якнайкращим. Останнє досягається доброякісною оранкою на глибину не менше 20 – 25 см та ретельним розпушуванням міжрядь.

Водно-повітряний режим ґрунту. Рослинам для їх найкращого росту і розвитку необхідно, щоб у ґрунті одночасно була вода і повітря. Співвідношення води і повітря обумовлюється характером ґрунтової пористості та його вологістю.

Ґрунт являє собою пористе тіло. У ньому розрізняють до семи різних категорій пар. Але для практичних цілей важливі дві категорії.

Перша категорія – це дрібні проміжки, які являють собою капіляри; друга – це значні простори: тріщини, ходи коренів, проміжки між структурними окремостями та інше. Капілярні шари у вологих ґрунтів звичайно наповнені водою. Великі шари не мають капілярних властивостей, вода з них швидко витікає і вони, як правило, заповнені повітрям. Найкращий водний режим у ґрунті створюється у тому випадку, коли об’єм пор обох категорій однаковий. Це буває у структурних чорноземах та лучних перезволожених ґрунтах. Коли починає збільшуватися об’єм капілярних пор, доступ води і повітря у ґрунт утруднюється, ґрунт довгий час не просихає і корені рослин у них можуть загнивати. Це спостерігається у важких за механічним складом безструктурних ґрунтах – підзолистих, сірих лісових, каштанових. При збільшенні обсягу великих проміжків ґрунти втрачають здатність зберігати вологу, дуже швидко просихають. До них в першу чергу належать піщані підзолисті ґрунти Полісся, чорноземно-піщані ґрунти Степової зони.

Найкраще співвідношення води і повітря створюється тоді, коли вода займає 60 %, а повітря 40 % від загального об’єму ґрунтових пор. Слід сказати, що доброякісний обробіток ґрунту сприяє проникненню як повітря так і води.

РОЗДІЛ ІІ. ТЕХНОЛОГІЧНІ ПРОЦЕСИ ТА ОСНОВНІ ПРИЙОМИ ОБРОБІТКУ ГРУНТУ

2.1 Загальні завдання обробітку ґрунту

В системі заходів по підвищенню культури землеробства та врожайності сільськогосподарських культур велике значення має обробіток ґрунту:

- нагромадження і збереження вологи;

- створення правильного співвідношення в ґрунті між водою і повітрям;

- поліпшення умов життєдіяльності мікроорганізмів, які готують елементи мінерального живлення рослин;

- систематичне знищення бур’янів;

- відновлення структурного стану ґрунту в одному шарі;

- своєчасне і старанне загортання в ґрунт післяжнивних решток, органічних і мінеральних добрив, вапна, гіпсу та інших речовин, які поліпшують ґрунт і створюють сприятливі умови для нормального розвитку рослин.

Обробіток ґрунту в поєднанні з іншими заходами слід також спрямовувати на ефективну боротьбу з шкідниками і збудниками хвороб сільськогосподарських культур. Таким чином, механічна дія на ґрунт робочими органами машин і знарядь з метою створення найкращих умов для росту і розвитку вирощувальних культур, називається обробітком ґрунту.

2.2 Технологічні процеси обробітку ґрунту

Під час обробітку ґрунту повинні здійснюватись такі основні технологічні процеси: перевертання, розпушування, кришіння, перемішування, вирівнювання та ущільнення ґрунту.

Перевертання верхнього шару ґрунту потрібне для загортання післяжнивних решток, дернини, добрив, насіння бур’янів, знищення збудників хвороб с/г культур тощо. Періодичне перевертання ґрунту поліпшує фізичні властивості і біологічну активність орного шару, створює кращі умови для живлення рослин.

Розпушуванням і кришінням зменшують розміри ґрунтових частинок та змінюють їх взаємне розміщення, в наслідок чого збільшується пористість і зменшується щільність ґрунту. Розпушування і кришіння ґрунту поліпшує водо- і повітропроникність, життєдіяльність атробних мікроорганізмів та умови росту рослин.

Перемішування ґрунту застосовується для створення однорідного орного шару та для рівномірного розподілу в ньому мінеральних добрив, вапна, гіпсу тощо. Однорідність орного шару потрібна для рівномірного росту і розвитку рослин та своєчасного їх достигання.

Вирівнювання поверхні ґрунту зменшує випаровування води, створює кращі умови для сівби, догляд за рослинами і збирання врожаю, а в умовах зрошення ще й поливів.

Ущільнення ґрунту збільшує його капілярну пористість і зменшує некапілярну, запобігає надмірно глибокому загортанню насіння під час сівби, збільшує контакт його з ґрунтом. Волога після ущільнення ґрунту краще піднімається по капілярах з нижчих шарів. Ущільнення ґрунту після оранки запобігає пошкодженню коріння і випаданню рослин.

2.3 Основні прийоми обробітку ґрунту

Технологічні процеси при механічному обробітку ґрунту здійснюють за допомогою окремих прийомів обробітку ґрунту, з яких основними є оранка, лущення, культивація, боронування, шлейфування, коткування і фрезування.

Оранка є прийомом обробітку ґрунту, що забезпечує перевертання і розпушування орного шару, а також підрізування підземної частини рослин, загортання добрив і післяжнивних решток. Оранку проводять плугами різної конструкції. Основними робочими органами плуга є леміш, ніж і полиця. Леміш корпуса плуга відрізає скиби в горизонтальній площині, а ніж – у вертикальній. Полиця перевертає скибу і розпушує її і набавляє в сусідню борозду. Якість оранки значною мірою залежить від форми полиць. Найкраща форма полиці – культурна, яка добре перевертає і кришить скибу.

а – гвинтова; б – напівгвинтова;в – культурна;г – циліндрична.

Рис. 1. Форми полиць.

Найбільш досконалою оранкою є оранка плугом з передплужником, так звана культурна оранка.

Рис. 2. Схема встановлення передплужника і дискового ножа.

1 – корпус плуга; 2 – передплужник; 3 – ніж; 4 – кутомір.

Подаємо схему оранки плугом з передплужником. На якість оранки впливає глибина та строки її проведення. Найбільш поширена осіння зяблева оранка.

Рис. 3. Схема оранки плугом з передплужником.

Після зяблевої оранки у ґрунті більше нагромаджується вологи, краще відновлюється структура, а також підвищується ефективність боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами с/г рослин.

Оранку проводять на різну глибину, залежно від грунтово-кліматичних умов і біологічних особливостей вирощування рослин.

Якщо оранку проводять на глибину до 20 см, її називають мілкою; на 20 – 22 см – середньою, а якщо орють на 25 см і більше – глибокою.

Є два способи оранки: загінна і гладка. Найбільш поширена загінна оранка, при якій поле розбивають на рівні за шириною загінки. Виділені загінки орють вклад або врозгін. Оранку вклад починають з середини загінки, а в кінці загінки агрегат повертають вправо. Оранку врозгін починають з правого боку загінки, а в кінці агрегат повертають вліво.

а – врозгін;б – всклад.

Рис. 4. Схема загінної оранки.

Лущення – прийом обробітку ґрунту, який забезпечує розпушення, часткове перевертання і перемішування ґрунту, а також підрізування бур’янів. Проводять його після збирання культур суцільного способу сівби.

Основним завданням лущення є збереження вологи й нагромадження вологи в ґрунті, знищення бур’янів і шкідників. Для лущення використовують лемішні та дискові лущильники, але перевагу мають лемішні лущильники. Лущення проводять на глибині від 6 до 14 см, залежно від стану поля.

Рис. 5. Дисковий гідрофікований лущильник ЛДГ – 5А.

а – загальний вигляд; б – регульований понижувач; в – механізм підйому батарей; 1, 7 і 10 – колеса; 2 – брус; 3 і 8 – тяги; 4 – гідроциліндр; 5 – серга; 6 – рама; 9 – хомут; 11 - понижувач; 12 – рамка; 13 – батарея; 14 – труба підйому; 15 – перекриваюча батарея; 16 – диски; 17 – корпус понижувача; 18 – болт; 19 – повзун; 20 – регульовочна гайка; 21 – штанга; 22 і 23 – ричаги; 24 – шплінт; 25 - пружина.

Рис. 6. Лемішний плуг-лущильник ППЛ-10-25.

1 – корпус; 2 і 5 – секції рами; 3 і 17 – колеса; 4 – вісь; 6 – штанга; 7 і 12 – регулятори глибини; 8 – штурвал; 9 – довантажувач; 10 – кронштейн; 11 – тяга; 13 – ричаг; 14 – гідроциліндр; 15 – поводок; 16 – причіпний пристрій;

Культивація – це такий прийом обробітку ґрунту, під час якого розпушується і перемішується ґрунт, а також підрізуються бур’яни. Проводять його культиваторами різних конструкцій, робочими органами яких є лапи різної конструкції. Глибину культивації встановлюють залежно від конкретних завдань обробітку, вологості ґрунту тощо. Так, глибина передсівної культивації має відповідати глибині загортання насіння. Глибина міжрядних культивацій просапних культур залежить від біологічних особливостей, способу вирощування певної культури, погодних умов.