Карта як засіб наочності. При використанні карти в навчанні географії формуються просторові уявлення учнів. Вони запам'ятовують місцезнаходження об'єктів, їхні розміри, взаєморозміщення, оцінюють відстані між ними [46].
Більш високим ступенем картографічної наочності є сприйняття географічного образу території. Для цього школярі вчаться читати карту − усвідомлювати зміст картографічних позначень і з їхньою допомогою уявляти собі реальну місцевість, що зображена на карті. Цього можна досягти при виконанні вправ типу: „Як на карті зображуються умовні знаки, за допомогою яких можна охарактеризувати явища природи?“, „Використовуючи умовні знаки, опишіть природу екваторіального лісу Африки, а потім порівняйте отримані результати з картиною „Екваторіальний ліс“. Відзначимо, що вміння читати карту буде вироблятися більш ефективно в сполученні з аналізом ілюстративного матеріалу, оскільки в мисленні абстрактні картографічні символи ґрунтуються на яскравих образах, створених за допомогою картин, слайдів і т.п. [4].
Карта − джерело географічних знань. Коли карта розглядається як засіб наочності, її зміст доповнюється уявленнями й на основі цього створюється образ. Географічні образиє необхідною базою для формування географічних знань. Коли ж карта використовується як джерело знань, вона ретельно вивчається, і в результаті здобуваються точні кількісні і якісні показники. вони є основою для порівняння, узагальнення й висновків, а виходить, для формування нових знань. Учні починають розуміти карту, тобто за допомогою читання з'ясовують зв'язки, пояснюють відносини між об'єктами, процесами або явищами. Як аналогіярозглянемо наступний приклад. Учень першого класу вивчає алфавіт. Він уже може користуватися буквами й складати з них слова. Однак процес читання поки не залучаєйого. Це відбувається тому, що він погано розуміє прочитане: слабка техніка читання змушує зосередитися на самому процесі читання. Точно так само − й у географії. Розуміти карту можна тільки за умови, що школярі її вільно й упевнено читають [28].
Знання карти, уміння нею користуватися потрібні кожній людині. В.Семенов Тянь-Шанський писав: „Карта є альфа й омега всіх географічних уявлень. Вона важливіша не тільки від малюнків, а й навіть від самого тексту, тому що говорить набагато більше, яскравіше, наочніше й лаконічніше найкращого тексту кожному, хто вміє в ній розбиратися“.
Не можна обійтися без карти й під час навчання географії в школі. На думку М. Баранського, карта − друга мова географії. Навчити учнів читати карту є одним із завдань шкільного курсу географії. Якщо вчитель не навчив своїх вихованців бачити за її умовними значками, лініями, фарбами реальну дійсність, він не досяг поставленої перед ним мети [Додаток Б]. Про роль і значення карти в географії Микола Васильович Гоголь у „Думках про географію“ писав: „Треба, щоб маленька крапка на карті ніби розсунулась перед учнем і вмістила в собі картини, які він бачить у розповіді вчителя“ [12, с.23].
У шкільних програмах з географії передбачено вивчення учнями змісту географічної карти й плану за допомогою різних способів навчальної діяльності.
Ознайомлення учнів з географічними картами розпочинається в початковій школі в курсі „Я і Україна“. В основній та старшій школі робота з картою стає систематичною й погребує формування знань, умінь та практичних навичок, які могли б забезпечити:
• закріплення здобутих у початковій школі умінь і навичок користування картою;
• формування в учнів знань про карту як модель земної поверхні:
• формування умінь і навичок її аналізу та відбору інформації, потрібної для поглиблення знань школярів;
• формування просторового уявлення, логічного та абстрактного мислення;
• загальнокультурний розвиток школярів.
Відповідно вчитель може використовувати різні методи й прийоми роботи з географічною картою, які можна згрупувати в підготовчий, математичний, графічний, логічний та виховний блоки.
Так, на перших уроках географії в 6 класі вчитель розповідає учням про значення карти в житті людини. Дітям можна запропонувати завдання для самостійної роботи: проаналізувати й зіставити стародавні та сучасні карти, глобуси, космічні знімки й розповісти, як поглиблювалися знання людини про форму та розміри Землі, розміщення на картах материків і океанів. Вивчення історії пізнання Землі можна проводити у формі рольової гри, під час якої учні працюють з підручником та картою атласу „Географічні відкриття“, наносять маршрути на контурну карту, виступаючи в ролі першовідкривачів (першопроходців).
Розділ „Земля на плані та карті“ є базовим у курсі „Загальна географія“ з питань вивчення плану й карти. На першому уроці вчитель демонструє способи зображення Землі на глобусі, карті, плані, малюнку та аерофотознімку. Учні розглядають картографічні джерела, порівнюють і роблять висновок: глобус − це об'ємна модель Землі, зменшена в багато разів, а карти − площинне зображення земної поверхні.
Учням можна запропонувати виконати таке завдання: виміряти довжину екватора і обчислити, у скільки разів зображення поверхні на глобусі зменшено порівняно зі справжніми розмірами Землі.
Доцільно, щоб учні самостійно розглянули в атласі або в підручнику малюнок, аерофотознімок, план місцевості, карту й зробили висновок про те, чим вони відрізняються один від одного, а також дали визначення, що таке план місцевості й географічна карта [45].
Важливо учнів навчити креслити умовні знаки й самостійно ними користуватися. Умовні знаки повинні асоціюватися в їх свідомості з конкретними предметами . Тому поряд з показом об'єкта на плані чи карті слід давати його зображення на малюнку, картині чи екрані. Дитина повинна образно уявляти, якою є зображена на карті чи плані місцевість, уявляти живу природу й господарську діяльність людини.
Далі учні опрацьовують текст підручника про поділ умовних знаків, Учитель демонструє й пояснює вимоги до накреслення умовних знаків. Окремі умовні знаки шестикласники креслять у своїх зошитах. За допомогою топографічного диктанту учні закріплюють знання та вміння читати й креслити умовні знаки.
Зображення нерівностей земної поверхні на плані та карті доцільно почати з практичної роботи на місцевості − нівелювання горба, визначення відносної та абсолютної висоти. Після підбиття підсумків учні вивчають способи зображення рельєфу на плані та карті. З цією метою виконуються окремі вправи і завдання, зокрема: через який проміжок висоти підписано горизонталі (залежно від масштабу карти); чи одинакові відстані між горизонталями; в якому напрямі від озера цифрові позначення горизонталей зростають (зменшуються); як позначено вершини; що показують вільним кінцем короткі лінії (бергштрихи); як визначати абсолютну висоту будь-якої точки на карті; яка відмінність зображення рельєфу на географічній карті від плану.
Розгляд теми завершується роботою в групах з вивчення рельєфу на топографічних і загально фізичних картах. За результатами роботи групи звітують.
До умінь, передбачених програмою, включено вміння орієнтуватися за картою, визначати за картою будь-яку точку на земній поверхні. Рівень опанування учнями цих умінь залежить від методики проведення занять. Шлях до усвідомлення теми „Градусна сітка Землі. Географічні координати точок“ не простий. Вивчення градусної сітки можна розпочати з її значення в житті людей. Кожного жителя села чи міста легко знайти за його адресою. Але як знайти серед безмежного океану адресу корабля, що просить допомоги? Для цього треба вміти визначити його „географічну адресу“, тобто координати на Землі. Визначається ця „адреса“ за допомогою градусної сітки, яка наноситься на глобус і на географічні карти [31].
Дітям пропонується розглянути карту півкуль та України і глобус, звернувши увагу на сині лінії, що перетинають їх у напрямі від полюса до полюса та перпендикулярно до них. Відповідь шукають у тексті, висновках і словнику, в підручнику (самостійна робота).
Спочатку формується поняття про паралелі. Учитель звертає увагу учнів на те, що лінії на глобусі розмішені паралельно до екватора у формі кола, що зменшується до полюсів, що екватор ділить земну кулю на Північну й Південну півкулі та що ці лінії на місцевості уявні.
Далі вчитель наголошує, що всі меридіани мають однакову довжину, бо вони перетинаються в точках полюсів, і відстань між меридіанами найбільша на екваторі, а з наближенням до полюсів вона зменшується. Необхідно розкрити особливості розташування й формування меридіанів та паралелей на картах. Паралель і меридіан можна провести через будь-яку точку земної поверхні.
На картах і глобусах паралелі та меридіани наносять через певний інтервал, які підписують і за їх допомогою визначають географічну широту та довготу. Усі точки одного й того самого меридіана мають однакову географічну довготу, а всі точки на певній паралелі мають однакову географічну широту.
Учні розглядають у підручнику малюнки й під керівництвом учителя виконують ряд тренувальних вправ на визначення географічної широти й довготи. Для закріплення навичок відводиться спеціальний час на визначення географічних координат заданої точки та за вже відомими координатами на визначення місць (у формі гри на точність і швидкість).
Перші практичні навички користування градусною сіткою потрібно вдосконалювати в процесі подальшого вивчення географії.
З метою набуття учнями умінь з визначення сторін горизонту на плані та карті слід провести тренувальні вправи на малюнку „Сторони горизонту“, на планах і картах.