Засвоєння форми роду іменників(чоловічий, жіночий, середній); числа (однина і множина); підготовці до усвідомлення відмінків (назви відмінків, відмінкові питання).
На вивчення даного матеріалу відводиться 13 годин [ 69, с. 53-54].
З власними та загальними назвами іменників школярі ознайомлюються у З класі.
Учні повинні усвідомити, що кожна річ має свою загальну назву. Те за яким ми можемо сказати та, ця річ, чи ні. Будь-який предмет має певне найменування. Якщо ж назву предмету чи особі дала людина за особистим бажанням, для того щоб відділити його чи її серед інших - то це власна назва. Власними можуть бути назви країн, міст, сіл, вулиць, річок, гір, морів, океанів, клички тварин, прізвища, ім'я, по батькові людей. Власні іменники відрізняють від загальних написанням. Для виділення їх записують з великої букви.
Даний матеріал учні закріплюють у ході бесіди та на основі практичного виконання вправ.
Можливий варіант запитань для бесіди:
- У вас є домашні улюбленці? Які?
- Як ви до них звертаєтесь?
Учні розуміють, що ті слова за допомогою яких вони кличуть тварин -власні назви.
Таку роботу проводять на основі інших прикладів та практичного виконання вправ.
Граматичне поняття роду іменників формується в 3 класі переважно на основі використання пояснювально-ілюстративного методу.
Опрацьовуючи тему “Рід іменників”, учитель має показати дітям, що
- іменники бувають трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього;
- для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у формі однини;
- рід деяких іменників слід запам'ятати (собака — ч. р., путь — ж. р.).
У шкільній практиці традиційно розпізнавання роду іменників здійснюється підстановкою особових займенників— він, вона, воно чи присвійних — мій, моя, моє. Це має повідомити учитель дітям перед виконанням вправ на розрізнення роду.
Важливо під час формування поняття роду показати учням, що визначити рід іменників можна тільки тоді, коли вони вжиті в однині.
З цією метою учитель може запропонувати дітям визначити рід іменників у такому, наприклад, реченні:
До годівниці прилітають горобці і синиці.
Учні переконуються, що відомий їм прийом визначення роду (підстановка слів він, вона, воно) до слів горобці і синиці не допомагає. Тоді учитель пропонує інший варіант речення:
До годівниці прилетіли горобець і синиця.
Так учні повинні дійти висновку, що визначити рід іменника можна тільки за формою однини.
Поняття „число" засвоюється дітьми на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявленням про число сформоване ще в дошкільному віці, адже практично діти вміють користуватися формами однини і множини іменників (лялька — ляльки, яблуко — яблука).
Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.
Поняття про однину і множину іменників формується послідовно.
У 1—2 класах учні дістають уявлення про один і багато предметів, вчаться добирати слова за зразком (герой — герої, мишенята — мишеня) або змінювати форму слова, керуючись настановою один — багато.
Терміни однина--множина вводяться в 3 класі. Якщо в 1-2 класі учні лише практично користуються числовими формами, то у 3 класі продовжується формування поняття „число іменників" на більш високому рівні.
Під час вивчення числа іменників діти повинні зрозуміти:
іменник означає назву одного предмета, він уживається в однині (книга, олівець, стіл);
якщо іменник означає назву двох або більшої кількості предметів, він уживається в множині (книги, олівці, столи);
не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів
(окуляри, ножиці, двері);
не всякий іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння).
У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння:
1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням;
2) утворювати форму множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки;
3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.
Робота над вивченням числа іменників проходить у такій послідовності.
Спочатку вчитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька-предметів, і порівняння цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова:
парта— парти, хлопець — хлопці, лінія — лінії, море — моря.
Учитель допомагає дітям, з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки—другої.
Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів - у множині.
Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один — багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини - закінчення (книга — книги, ліс —ліси).
Визначаючи число іменників, учні повинні дотримуватися певної послідовності дій:
1) встановити, один чи більше предметів називає слово;
2) визначити закінчення іменників у множині.
Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в іменників, які мають форму множини, але називають, один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.
Які можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведених нижче вправ:
учитель демонструє малюнок із зображенням одних окулярів і кількох, просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один—багато, який не допомагає їм, у даному випадку і закінчення.
Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;
- учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики “Однина” і “Множина”.
Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море, вікна, моря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природно, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до якого стовпчика віднести останні іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один — багато і закінчення, віднесуть ці іменники до множини.
Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини.
Коли діти переконаються в неможливості такої операції, вона приводить їх до висновку, що деякі іменники мають тільки форму множини, хоч і позначають один предмет.
Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменниками, що мають тільки форму однини.
Збірні іменники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з множиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини — слова мої, вони. Користуючись цим орієнтиром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини — коріння (воно, моє), а слово корені (вони, мої), є формою множини від корінь (він, мій).
На сучасному етапі розвитку методики викладання української мови надзвичайно актуальною є проблема вивчення морфологічних і синтаксичних явищ у взаємозв'язках.
Такі зв'язки між явищами морфології та синтаксису можуть бути виявлені під час вивчення в 3 класі категорії відмінка іменників.
Категорія відмінка, як відомо, морфолого-синтаксична. Пояснюється це тим, що вона властива іменним частинам мови і виявляється тільки в синтаксичних зв'язках слів.
Відмінок як лінгвістичне поняття є явищем багатомірним. Йому властива і граматична семантика (значення), і форма, і функція, що виявляється у зв'язках слова з іншими словами в реченні, контексті.
Така змістова особливість відмінка потребує багатоаспектного підходу до його вивчення в початкових класах. Це означає, що відмінкові значення, форми і функції мають розглядатися в єдності і у взаємозв'язках.
Вивчаючи відмінювання іменників, слід розкрити учням суть категорії відмінка — здатність виражати за допомогою закінчення та в окремих випадках прийменників синтаксичні зв'язки між словами.
О. М. Пєшковський, вказуючи на велику організуючу роль відмінків у мовленні, писав, що вони своїми формами «виражають відношення між нашими словами, уявленнями і тим створюють зв'язну мову — думку; без них наша мова розпалась би на окремі не пов'язані між собою слова, а мовна думка — на окремі уявлення [66, с. 32].
Внаслідок вивчення відмінювання іменників учні повинні усвідомити:
— зміна іменників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами;
— крім відмінкових закінчень для зв'язку слів використовуються прийменники;
— називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий — ніколи не вживається без прийменників;
— решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них;
— у залежності від системи відмінкових закінчень іменники поділяються на певні групи — відміни.
Грунт для формування цього поняття готується поступово ще з 1 класу.
Практично з відмінковими формами іменників діти мають справу і при складанні словосполучень, і при відновленні деформованих текстів, і при змінюванні іменників за питаннями.
Особливістю засвоєння відмінків є те, що воно базується на вмінні учнів бачити зв'язки слів у реченні. Ось чому роботу над вивченням відмінків можна починати лише після того, як діти навчаться вичленовувати з речення слова, пов'язані між собою граматично і за смислом, тобто словосполучення.
Уже на початковому етапі вивчення відмінювання іменників діти, ще не знаючи відмінків, знайомляться з різними формами слова. Спостереження за зміною закінчень у словах у залежності від інших слів дає змогу учням усвідомити роль закінчення в мовленні.