Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів
ЗМІСТ
Вступ
1.Основна частина
1.1.Види і форми організації навчання студентів
1.2.Класно-урочна система організації навчання, урок як основна форма організації навчального процесу
1.3.Інші форми організації навчального процесу
1.4.Особливості форм організації навчального процесу по спеціальних предметах спеціальності «механізація с.г.»
1.5.Методи навчання та їх основні групи
2. Висновки
3. Список використаних джерел
ВСТУП
Актуальність і значення теми: " Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів при вивченні дисципліни: "Ремонт с.г. техніки".
Докорінні перетворення, що проходять у всіх сферах народного господарства, перехід до нових форм господарювання ставлять перед системою освіта якісно нові вимоги до підготовки фахівців для всіх галузей народного господарства України. У відповідності до цих вимог потребують кардинальних змін і удосконалення всі складові компоненти системи фахової освіти: необхідність у визначенні нових напрямків підготовки фахівців, запровадження нових спеціальностей та спеціалізацій, перегляд змісту освіти і навчання, розробки нових форм та методів навчання.
Нині успіх в соціально-економічному розвитку країни значною мірою визначається рівнем професійної підготовки фахівців, раціональним розміщенням кадрового потенціалу і його кваліфікацію, безпосередньою участю наукових працівників у виробничій сфері. Рівень освіченості індивіда, його кваліфікація, компетентність, ділова культура та соціальна позиція стають пріоритетними факторами у вирішенні завдань розбудови нашої держави. Високий рівень професійної освіти є важливим чинником стимулювання економічного розвитку в міжнародному масштабі.
Для успішного вирішення проблем, які стоять перед аграрним сектором економіки України, необхідною умовою є підготовка висококваліфікованих кадрів.
Завдання, які стоять перед вищою сільськогосподарською освітою вимагають від науково-педагогічних працівників освітніх закладів І-ІУ рівнів акредитації глибоких психолого-педагогічних та спеціальних знань в організації навчально-виховного процесу, активного запровадження високоефективних педагогічних технологій, нових форм та методів навчання і виховання студентів.
Вирішальним у виконанні цих завдань є знання і володіння методикою навчання спеціальних аграрних дисциплін, від яких в значній мірі залежить якість підготовки фахівців-аграріїв.
Теорія та методика професійного навчання на базі педагогіки і психології розглядає загальне положення організації навчально-виховного процесу в аграрному вищому навчальному закладі і допомагає викладачу-предметнику визначати найбільш оптимальні шляхи для вирішення навчально-виховних завдань та обрати найбільш раціональний варіант в будові процесу навчання предмету. Чим відповідальніше підходить викладач до вибору форм і методів організації навчально-виховного процесу, тим вагоміший результат: студенти краще оволодівають знаннями, вміннями і навичками з його предмету. Звичайно, багато залежить від вміння, таланту і здібностей викладача. Але багато відповідальності лежить також і на студентах, на їх активності. Ось тут і потрібна взаємна співпраця: викладач-студент, яка найкраще активізує навчально-пізнавальну діяльність студентів. Саме такій співпраці і підпорядковані форми і методи навчально-виховного процесу, описані в даній роботі. Актуальність даної теми переоцінити просто неможливо, бо кожному викладачеві, який творчо підходить до розв'язання проблем нинішньої освіти, а тим паче професійної, без на просто не обійтися. Бо як добре провести урок, не знаючи форм і методів його проведення? Звичайно, які описані в дидактичній літературі. Але скільки є нетрадиційних?! Ось тут і розкривається вміння і талант викладача до творчого підходу їх використання, до співпраці з студентом.
І. ОСНОВНА ЧАСТИНА
1.1 ВИДИ І ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ
Одним з важливих питань, яке розглядає сучасна теорія навчання (дидактика) - ас питання форм організації навчально-виховного процесу. Якщо зміст навчання виповідає на питання "чому вчити?", принципи визначають основні перині положення, вимоги до навчального процесу. Методи визначають шляхи і способи навчання, засоби вказують на те, за допомогою чого вчити, а форми навчання найкраще вказують на раціональну організацію навчання.
Під формами організації навчального процесу слід розуміти види навчальних занять, які відрізняються один від одного дидактичною метою, складом студентських груп, їх підготовленістю, віковими особливостями їх, місцем проведення та іншими чинниками. Застосування тих чи інших форм навчання визначається навчально-виховною метою і залежить від змісту і методів роботи.
У сучасній педагогіці розрізняють форми здобуття освіти:
а) загальні форми навчання;
б) форми організації навчально-виховного процесу.
Форми здобуття освіти: вечірня, заочна, дистанційна, екстернат.
В залежності від дидактичної мети, завдань, кількості студентів, місця проведення тощо, загальні форми навчання умовно можна поділити на три групи: Масові: лекції, конференції, конкурси, олімпіади. Групові : різні типи уроків, що сприяють активному навчанню студентів; екскурсій; семінарські заняття; консультації. Організаційні форми: практичного навчання (різні види практик з предмету), ділові ігри, дослідницька робота, курсове проектування та ін. Індивідуальні форми: самостійна робота, курсове проектування, консультації, дослідницька робота, дипломне проектування.
Найбільш важливою в дидактиці є форма організації навчально-виховного процесу. В цій формі найбільшого поширення набули урок, лекція, семінарське заняття, лабораторно-практичні заняття, самостійна робота, екскурсії та ін.
На основі форм організації навчально-виховного процесу у вищій школі базуються організаційні системи навчання. До них належать такі системи:
Класно-урочна, лекційно-семінарська та індивідуальна. Всі ці системи успішно використовуються в коледжі і мною, як викладачем по спеціальності "Механізація с/г". Але частіше за все я використовую лекційно - семінарсько-практичну форму навчання. Справа в тому, що по предмету "Ремонт с.г. техніки" є чимало (к-сть годин) годин на практичне навчання, то доцільно проводити таку форму навчання. На лекціях студенти одержують необхідну суму знань, на семінарських заняттях відповідно доповнюють, поглиблюють їх, а викладач має змогу пересвідчитися в тому, як добре засвоїли студенти дану тему, визначити ті програми в знаннях, над чим необхідно попрацювати, щоб повністю закріпити знання практично роботою і щоб повністю підготовленими студенти підійшли до контрольно-облікового заняття, тобто до заліку.
На мою думку, лекційно-семінарська форма навчання має ряд суттєвих переваг:
- вона створює умови для забезпечення високого наукового рівня викладання, запрошення науковців, відомих вчених, передовиків виробництва, використання спеціальних кабінетів, лабораторій;
- охоплює значно більшу кількість студентів, що вивчають даний предмет.
Дана система має різні варіанти залежно від специфіки конкретного предмета, мети підготовки фахівця, освітньо-кваліфікаційного рівня тощо.
1.2 КЛАСНО-УРОЧНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ, УРОК ЯК ОСНОВНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
Класично-урочна система є чи не найважливішим класичним винаходом у дидактиці. З часів Яна Амоса Коменського, якого справедливо вважають її творцем, класно-урочна система вже 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах і навчальних закладах усього світу. У 20-х роках були численні спроби замінити її, але ці "замінники" не виправдали себе.
Основною формою організацій навчально-виховного процесу є урок. Процес навчання складається з окремих ланок-уроків, кожний з них зв'язаний з попереднім єдиним ланцюжком. Кожний урок це безпосереднє продовження того, що засвоїли учні раніше і в той же час - це сходинка до майбутніх знань. Вимоги до уроку поділяються на дидактичні, виховні, психологічні та гігієнічні.
Дидактичні вимоги до уроку :
1. Чітке визначення освітньої мети уроку у відповідності до його освітньої функції.
2. Здійснення у своїй системі уроків дидактичних принципів навчання.
3. Обрання найбільш раціональних методів і прийомів, а також засобів для досягнення визначеної мети уроку.
4. Застосування внутріпредметних та міжпредметних зв'язків.
Структура і зміст уроку залежить від дидактичних завдань, які вирішуються на ньому.
Основні з них: повторення вивченого раніше матеріалу; вивчення нового матеріалу; закріплення знань; формування умінь та навичок; застосування знань, вмінь та навичок при вирішенні пізнавальних і практичних завдань. Необхідно поєднувати різні типи уроків при вивченні теми.
При вивченні окремих тем з предмету "Трактори і автомобілі" я часто застосовую комбінований тип уроку, на якому вирішую кілька дидактичних задач. Цей урок складається з таких основних частин:
1) визначення теми і мети уроку;
2) перевірка знань, вмінь, навичок, повторення і закріплення раніше вивченого матеріалу з метою удосконалення знань і підготовки студентів до активного сприймання нового матеріалу;
3) засвоєння нових знань, узагальнення і виводи;
4) первинне закріплення знань, вироблення вмінь і навиків;
5) перевірка якості їх засвоєння;
6) домашнє завдання.
На комбінованому уроці 1-2 хвилини відводяться на організаційний момент, 15-20 хвилин на перевірку раніше вивченого матеріалу, 55-60 хвилин на виклад нового матеріалу, 5-6 хвилин на закріплення і 1-2 хвилини на домашнє завдання. Великий ефект дають уроки, на яких з викладом нового матеріалу комбінується тільки наступне закріплення. Застосовуються уроки, на яких перевірка знань, повідомлення нового матеріалу здійснюється без спеціального закріплення, або навпаки, пояснення супроводжується закріпленням і перевіркою знань. Урок -не лише форма навчальних знань, але й форма процесу навчання. А тому від структурного рішення уроку, яке дозволяє знайти оптимальні умови для навчання, залежить ефективність процесу навчання. Ефективність уроку значно підвищується, якщо стадії процесу засвоєння знань - сприймання, осмислення, закріплення - представлені в цьому органічному зв'язку і послідовності. Необхідно постійно і максимально підвищувати інформаційну ємність уроку і педагогічну ефективність процесу навчання.