Зміст
Вступ
Розділ 1. Соціальна педагогіка на сучасному етапі розвитку
1.1 Соціальна педагогіка в системі педагогічних наук
1.2 Становлення соціальної педагогіки як сфери практичної діяльності в Україні
1.3 Прогноз розвитку соціальної педагогіки як наукової дисципліни: обґрунтування й висновки
Розділ 2. Методи виховання та роботи із дезадаптованими дітьми та підлітками
2.1 Шкільна дезадаптація при депресивних станах у дітей і підлітків
2.2 Основні принципи профілактики й реадаптації при шкільної дизадаптації, обумовленої депресивними станами в дітей і підлітків
2.3 Порядок проведення діагностики типів важковиховуваних дітей
2.4 Психокорекційна робота з молодшими школярами
2.5 Корекція рольових позицій дитини в родині
2.6 Психокорекційна робота з підлітками
Висновки
Список використаних джерел
Як відомо, практично в кожному класі завжди є учні, виховання яких представляє особливу складність для вчителя. Такі школярі звичайно погано вчаться, конфліктують з однокласниками або педагогами, часто пропускають уроки без поважних причин, а часом роблять аморальні вчинки й навіть правопорушення.
Методи педагогічного впливу на соціально дезадаптованих учнів, на жаль, не часто дають бажаний ефект. Це пояснюється тим, що міри, прийняті вчителями й вихователями, не враховують глибинних причин відхилень у поведінці дітей. Тільки на основі ретельної психологічної діагностики можлива розробка корекційної програми ресоціалізації учнів, що становить основу виховної роботи з ними.
Зазвичай приділяється значна увага методам діагностики типу важко виховуваності виходячи з детермінант поводження учнів. Незважаючи на те, що детермінанти відхилень у розвитку особистості й поведінці багатоаспектні, потрібно виявити їхні основні параметри й розробити діагностичний інструментарій, призначений для їхнього виявлення.
Актуальність курсової роботи полягає в тому, що в даний час наша країна переживає як політичну так і економічну нестабільність. Це все відображається зазвичай на самому впливовому прошарку суспільства - на дітях і підлітках. Адже вони найбільш глибоко сприймають всі процеси в суспільстві, сім’ї, бачать негаразди та проблеми. Відповідно це все відбивається на їхній поведінці, яка не завжди є адекватною нормам і правилам. Отже, вивчення методів виховання дезадаптованих дітей є нагальна проблема, яку ми розглянемо в даній роботі.
Мета роботи - дослідження методів роботи з дезадаптованими дітьми.
Відповідно до мети поставлено завдання, а саме:
розглянути предмет соціальної педагогіки в системі педагогічних наук
вивчити стан соціальної роботи в Україні
провести аналіз дезадаптованої поведінки дітей і підлітків
вивчити методи виховання таких дітей
дати висновки та рекомендації
Об’єктом дослідження є діти та підлітки.
Предметом дослідження є принципи та методи виховання дезадаптованих дітей, їх поведінка.
Отримані результати курсової роботи можна використовувати в роботі педагогічних працівників навчальних закладів. Однак найбільш прийнятні дані методики для психологів-практиків.
Структура курсової роботи складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, який містить 20 найменувань. Основний зміст курсової роботи викладено на 34 сторінках. Загальний обсяг роботи - 39 сторінок.
Соціальна педагогіка, проходячи складний період визначення своєї соціокультурної сутності в умовах інформаційного суспільства, вичленовування із загально педагогічного знання, вимагає акцентування уваги фахівців не тільки на тім, що поєднує соціальну педагогіку з іншими педагогічними галузями, але й на її специфіці.
Сучасні українські фахівці (И.Д. Звєрєва, А.И. Капська, Л.Г. Коваль, Л.И. Мищик, С.Я. Харченко, С.Р. Хлібик, Л.А. Штефан) уточнюють зв'язок соціальної педагогіки скоріше із граничними для педагогіки в цілому науками - антропологією, філософією, соціологією, психологією, чим з іншими педагогічними галузями.
Складність періоду становлення науки полягає, по-перше, в об'єктивному різноманітті точок зору на предмет соціальної педагогіки, що відбиває принцип демократичності її розвитку; по-друге, у неприйнятті окремими вченими відокремлення соціальної галузі в соціальних, по суті, науках. Тому, з метою адекватного сприйняття науковою громадськістю, на наш погляд, будь-які соціально-педагогічні концепції повинні супроводжуватися викладом точки зору автора на предметно-сутнісні основи соціальної педагогіки.
Не можна не погодитися з опонентами соціальної педагогіки, що не буває "несоціальної" педагогіки як такої, як, втім, і філософії, культурології, психології, антропології. Однак прикметник "соціальна" вказує не на джерело їхнього походження або характер, а на предметну спрямованость галузі даної науки. Тому предметом дослідження соціальної педагогіки, на наш погляд, є соціальне виховання. Специфіка соціального виховання складається з його об'єкта, мети й методу. Об'єктом є людина, група, суспільство, тобто всі соціальні суб'єкти, метою - розвиток їхньої соціальності (соціальних якостей, соціальних ціннісних орієнтацій), методом - створення спільно (соціально) сприятливих для цього умов у всіх соціокультурних сферах соціуму. Таким чином, предмет соціальної педагогіки по меті значно більше предмета педагогіки й одночасно становить його частину.
Якщо розглядати теоретико-методологічним ядром педагогічних наук загальну педагогіку з усіма її структурними частинами, а прикладні педагогіки (сімейна, етно-, конфесіональна й ін.) - радіусами, що розходяться від її центра, то соціальна педагогіка, на наш погляд, являє собою "пояс", що охоплює всі існуючі прикладні педагогіки й ті, які тільки формуються (регіональна, наприклад, європейська; глобальна). По зовнішньому колу соціальна педагогіка граничить із соціальними галузями суміжних з педагогікою наук - соціальною філософією, соціальної культурології, соціальною антропологією, соціальною психологією, педагогічною соціологією й іншими.
Природно, що в практичному своєму застосуванні соціальна педагогіка спирається на теоретико-методологічну базу загальної педагогіки, створюючи умови для розвитку просоціальних якостей і відносин (теорія виховання) і освоєння соціальних знань, умінь, навичок (теорія навчання) всіх соціальних суб'єктів у різних соціокультурних сферах. Наприклад, соціально-педагогічним аспектом у сімейній педагогіці, є проблема соціального розвитку в родині не тільки дитини, але й всіх її членів, а також родини як єдиного соціального суб'єкта. Результатом сімейного соціального виховання є соціальність як деяка протилежність індивідуальності, що дозволяє гармонізувати відносини з іншими унікальними індивідуумами в сімейному мікросоціумі. Основні витрати - сімейна дезадаптація й обмеження соціального розвитку людини тільки сімейними цінностями (різновид соціальних). Що стосується виховних впливів школи - цього центра державної педагогіки, з діяльністю якого часто ототожнюють педагогіку в цілому, то тут соціальна її галузь займається питаннями "соціальної культури" освітньої установи. Інакше кажучи, соціальна педагогіка досліджує й регулює, по-перше, виховні впливи "непедагогічного" середовища суспільства (у тому числі економіки, політики, мистецтва й т.д.), направляючи їх на зміцнення й розвиток соціальності людини й різних груп. По-друге, вона аналізує соціальні умови педагогічного середовища, що в цілому й становить предмет соціальної педагогіки.
Досліджуючи виховний потенціал соціуму й соціальні обставини виховання в теорії, регулюючи їх через соціально-педагогічну практику, соціальна педагогіка створює умови гармонізації соціального розвитку, насамперед людини протягом життя у всіх соціальних середовищах, а також - умови гармонізації соціальності людини, групи, суспільства, регіону, світового співтовариства.
Таким чином, соціальна педагогіка носить методологічний характер щодо прикладних педагогічних галузей у створенні умов для формування соціальності індивіда, групи.
Взаємозалежна із соціальними галузями інших наук, соціальна педагогіка має можливість збагачуватися їхніми наробітками щодо соціального розвитку людини, групи, суспільства й збагачувати ними суміжні педагогічні галузі, потенційно впливаючи через них на динаміку педагогічного ядра.
Такий опосередкований зв'язок загальної педагогіки й соціальної зміцнює, з одного боку, цілісність системи педагогічних галузей, "неподільність" границь педагогіки щодо інших соціальних наук, а, з іншого боку, забезпечує розвиток педагогіки відповідно до соціокультурних потреб суспільства, регіону, миру.
Сьогодні практично немає соціальних груп населення, які почували себе соціально захищеними, благополучними. І в першу чергу це стосується дітей і молоді. Це формує надзвичайно високий попит на фахівців, що вміють професійно оцінити проблему й допомогти її вирішити, діагностувати й прогнозувати соціальний розвиток суспільства.
У педагогічній сфері в 60 - 70 роки в країнах СРСР були початі спроби мати фахівців, орієнтованих на соціально-педагогічну роботу (організатори позакласної й позашкільної виховної роботи в школах, педагоги-організатори житлово-комунальних служб, працівники позашкільних установ, гуртожитків, клубів, кімнат школяра й ін). Поступово формувалася й затверджувалася ідея цілеспрямованого створення соціально-педагогічного досвіду, розвивалася ідея інтеграції, міжвідомчого підходу в соціальній діяльності, змінювався характер взаємодії школи з іншими інститутами. Однак розвиток продовжував стримуватися відсутністю професійно підготовлених кадрів, відсутності наукового підходу до рішення практичних проблем.