Беручи до уваги можливість виникнення в школярів важких форм шкільної дезадаптації, необхідно максимально скоротити в цьому віці перші етапи реабілітації (відбудовну терапію й реадаптацію), сполучаючи їх із властиво реабілітацією. У процесі лікування, у міру редукції психопатологічної симптоматики, хворий послідовно проходить стадії полегшеного навчання: індивідуальне навчання вдома, індивідуальне навчання в школі, індивідуальне навчання з вільним відвідуванням класу, індивідуальне навчання по деяких предметах з обов'язковим відвідуванням інших уроків, навчання в класі з 1-3 вільними днями в тиждень, звичайне навчання.
Таким чином, реабілітаційно-профілактичний підхід до школярів, хворих ендогенними афективними психозами, завжди індивідуальний, є тривалим, послідовним, спадкоємним процесом, основу якого становить сполучення умов, що щадять, зі своєчасною активізацією хворого для досягнення навчання, що не припиняється, і виховання, що максимально наближається до форми навчання й виховання здорових дітей, з обов'язковим перебуванням у дитячому колективі. Для профілактики й подолання шкільної дезадаптації у хворих ендогенними захворюваннями школярів необхідний комплекс корекційних заходів, що поєднують зусилля різних фахівців: психіатрів, психологів, психотерапевтів, у тому числі сімейних психотерапевтів, дефектологів, соціальних працівників і педагогів, за умови їх обов'язкового тісного контакту з родиною хворого школяра.
Діагностика типів складається з ряду етапів. На підготовчому етапі психолог збирає відомості про дитину від осіб (батьків, учителі, друзів і т.п.), що звернулися із проханням про консультацію.
Перший етап - бесіда з дитиною. Головне в ході бесіди - установлення з ним контакту. Якщо це не вдається, варто переходити до застосування проективних методик, не торкаючи більше тих тем, які є аффектогенними зонами, і не нав'язуючи дитині контакт.
Розмовляючи з дитиною, рекомендується дотримуватися пропонованої далі схеми. При цьому, природно, порядок пред'явлення, їхня конкретизація, питання й репліки психолог підбирає сам відповідно до індивідуальних особливостей дитини.
Зовнішність дитини і його поводження під час бесіди також фіксуються відповідно до пропонованої схеми.
Другий етап - діагностичне обстеження. Практично завжди цей етап здійснюється разом з першим - бесідою. Більше того, рекомендується починати бесіду з нескладних тестових завдань (навіть камуфляжних) у тих випадках, коли є ймовірність, що встановлення контакту з дитиною буде ускладнено. У кожному разі бесіда проходить більш природно й невимушено, коли вона як би випливає з обговорення результатів виконання завдань по методиках. Тому психолог уже до початку бесіди повинен скласти список методик, які він збирається застосовувати виходячи із прогнозу, складеного по відомостях, отриманим на підготовчому етапі. Важливо продумати також порядок пред'явлення методик: від нейтральних до особистісних; від легких до важких, чергуючи вербальні, невербальні, рисункові, ігрові.
Третій етап - аналіз результатів, формування попереднього аналізу.
Четвертий етап - перевірка правильності постановки діагнозу, відповідність його поведінковим проявам дитини. На цьому етапі психолог збирає необхідні відомості про дитину від значимих осіб його найближчого соціального оточення, з'ясовує особливості соціальної ситуації в розвитку дитини (у родині, школі), відповідність подань дитини реально існуючим відносинам у найбільш значимих сферах його життєдіяльності. При необхідності психолог може повторити перший і другий етапи з метою уточнення неясних йому питань або проведення додаткових експериментально-діагностичних обстежень.
П'ятий етап - остаточна постановка діагнозу й розробкам програми психокорекційної роботи.
Крім того, потрібно прагнути до того, щоб допомога з ведення бесіди з дитиною було досить коротким (щоб можна було легко орієнтуватися), простим і зручним для ведення обліку досліджень. Безумовно, задоволення всіх цих вимог - завдання дуже складне, і тому дана робота відбиває якесь компромісне рішення виконання окремих умов. Необхідність природності й невимушеності в ході спілкування з дитиною змушує прийняти деякі запобіжні заходи. Насамперед, варто якнайчастіше використовувати різні скорочення. Це доцільно в тих ситуаціях, коли пацієнт намагається "підглядати" у карту. Для цієї ж мети краще зашифрувати (латинізувати) деякі вираження, головним чином, негативні. Далі, у випадку подвійних зіставлень (наприклад, низький - високий) ефективно використовувати тільки одну характеристику й обмежити перерахування понять там, де мова йде про відбиття інтенсивності або частоти.
Якщо в дитини проявляються відхилення в психічному розвитку (затримка психічного розвитку, синдром дитячої гіперактивності, неврози або психопатизація), необхідні спеціальні психокорекційні заходи. Наприклад, для дітей із затримкою психічного розвитку або наявністю когнітивного дефіциту організують спеціальні заняття по розвитку сенсомоторики, пам'яті, уваги, інтелекту; проводять тренінг умінь, заняття по розвитку мови, приділяють увагу формуванню мотивації досягнення й адекватної самооцінки.
Для дітей невротизованих або тих, у кого проявляються риси психопатичного розвитку, потрібні спеціальні впливи психолога, спрямовані на зміну негативних особливостей особистості.
Застосування психологічної корекції в роботі з молодшими школярами має ряд особливостей, зв'язаних зі специфікою дитячого віку: високою емоційною чутливістю, недостатнім рівнем абстрактного мислення.
При дослідженні загально-психологічних особливостей учнів цього віку треба насамперед звертати увагу на рівень інтелектуальної зрілості, особливості їхньої уваги й працездатності, наявність шкільної тривожності.
Молодший школяр часто утрудняється у формулюванні своїх думок і почуттів, однак може розповісти про конфлікти із учителем однокласниками, про свої страхи; або це може відбиватися в його поводженні. Якщо потреба в психологічній корекції виходить від батьків або вчителів, то необхідно перед початком корекційної роботи ознайомити з нею дитини й з'ясувати його відношення до даної проблеми: "Говорять, що ти занадто часто б'єшся, тобі не хотілося б спілкуватися із хлопцями якось по-іншому?" "Здається ти небагато боїшся ходити в школу, може тобі буде приємніше, якщо ти зможеш ходити в школу із задоволенням" і т.д.
Після правильного встановлення контакту в ході діагностики дитина рідко відмовляється від спільної роботи із психологом у ході корекції. У випадку категоричної відмови дитини від роботи над якою-небудь проблемою (поставленої батьками або вчителями) необхідно припинити всі спроби прямого впливу й працювати з дорослими, з їхнім відношенням до цієї проблеми.
Ознаками успішного рішення проблеми може бути зміна емоційного стану дитини ("Я більше не буду боятися уроків математики" і т.п.) або його поводження ("Я не б'юся більше з однокласниками", "Я можу не лаятися" і т.п.). Важливо, щоб всі учасники психокорекційних заходів сприймали ці ознаки однозначно й радувалися успіху, а не висували відразу ж інші проблеми. Необхідно домовитися з дорослими, щоб вони не висловлювали фраз: "Так, тепер ти, здається, не б'єшся, але однаково діти тебе не люблять... ". Для рішення кожної проблеми психолог повинен мати як мінімум 3-4 різних варіанти й ознайомити з ними дитини. "Що тобі було б приємніше й цікавіше - слухати історії або займатися в групі хлопців? Писати твір й малювати картини або, може, грати в різні ігри?" Це налаштовує дитину на співробітництво й дає можливість психологові працювати найбільше ефективно, використовуючи позитивне емоційне відношення дитини до певного виду психокорекції.
У ході проведення психокорекційних заходів необхідно постійне спостереження за емоційним станом дитини. Бажано, щоб усе, що ви робите, сприймалося їм як цікава гра, тренування.
Якщо яка-небудь дія психолога зіштовхується із протидією дитини або викликає в нього негативні емоції (нудьгу, роздратування, гнів, почуття провини), - це помилка психолога. У цій ситуації варто негайно припинити ці дії, сказати дитині про його почуття, підтвердити їх "нормальність" і почати інше, більше успішна дія. "Мені здається, що тобі неприємно слухати цю розповідь. Так? Ну що ж, я теж не завжди з інтересом слухаю розповіді. Може краще порисуємо? Або займемося фізкультурою?
У мові психолога, що особливо працює з молодшими школярами, неприпустимі слова: "ти повинен", "ти не можеш", "це обов'язково треба"; замість цього бажано використовувати вираження типу: "давай спробуємо", "зробимо, якщо хочеш", "ти можеш навчитися цьому".
Із усього можливого арсеналу психокорекційних заходів бажано як можна ширше використовувати методи групової й індивідуальної ігрової терапії, малювання, твір, розповідь і показ казкових історій.
Ціль корекції, яка формулюється батьками або вчителем може бути неприйнятна для дитини, що не збігається з його особистісними або психофізіологічними особливостями. Наприклад, вчителька хоче навчити дитину із синдромом гіперактивності сидіти нерухомо протягом усього уроку. У цьому випадку необхідна робота з мотивацією вчительки. Однієї з можливих причин недостатньої успішності корекції може бути вибір неадекватного методу її проведення, Наприклад, діти із труднощами в особистісному спілкуванні мають потребу в тривалій індивідуальній роботі із психологом перш, ніж їх можна включити в групові заняття. Початок роботи з ними в групі без попередньої індивідуальної психотерапії може викликати посилення психічної напруги й негативних емоційних і поведінкових реакцій.