Депресивні ідеаторні розлади проявляються в сповільненості мислення, труднощах або неможливості осмислення й запам'ятовування навчального матеріалу, відмові від ситуацій з необхідною розумовою напругою. Депресивні школярі усе більше часу витрачають на готування домашніх завдань, зв'язуючи це в основному з ускладненням навчальної програми. Стрімке падіння успішності при збереженні колишнього рівня домагань, у загальному відповідним природним здатностям дитини або підлітка, веде спочатку до тривалого просиджування за уроками, виконання яких уже не приносить задоволення, а, навпроти, супроводжується роздратуванням і люттю. При відсутності успіхів від посилених занять підліток надалі прагне уникнути ситуацій, що контролюють якість досягнень, тайкома пропускає деякі уроки, контрольні, а потім і зовсім припиняє відвідувати школу. Особливо швидка навчальна декомпенсація наступає в підлітка при депресії з "інтелектуальним крахом".
Погіршення фізичного самопочуття також може викликати бажання будь-яким шляхом уникнути психічних і фізичних навантажень. У випадку вираженої моторної загальмованості в деяких депресіях з'являється раніше невластива дитині повільність, незручність, незграбність. Вони втрачають навички вже придбаної ручної вмілості, поступово припиняють відвідувати спортивні секції, що вимагають особливо великого фізичного напруги й уваги.
Втрата волі, енергії, імпульсу до діяльності проявляються в томливому безробітті, болісному "убиванні часу" за допомогою перегляду всіх без винятку телевізійних передач, у перечитуванні багато разів прочитаних книг, у не властивих віку іграх (солдатики, машинки й т.п.). При цьому депресивний школяр не може сісти за підручники, лаючи себе за лінь, відсутність сили волі, характеру.
Описана своєрідність добового ритму настрою з відсутністю поліпшення в другій половині дня нерідко повністю позбавляє підлітка можливості спонтанної компенсації.
Батьки, педагоги, однокласники, дійсно, не можуть пояснити зміни характеру підлітка й падіння його успішності, розцінюючи ці прояви як лінь, розпещеність, розбещеність або знаходячи цьому причини у сварці із приятелями, впливі вулиці, дурної компанії. Відповідно, найближче оточення, у тому числі рідні, до такого підлітка підходять із дисциплінарними мірками - вимогами, осудженнями, стягненнями, покараннями, часом публічними й дуже жорстокими.
Уражений, незрозумілий, зневірений що-небудь змінити у своєму житті, підліток реагує на всі зауваження у своєї адресу брутальністю, різкістю, словесною, а іноді й фізичною агресією. Він стає конфліктним, забіякуватим, зарозумілим і нетерпимим. У родині він потайливий, ворожий, особливо до того з батьків, хто проявляє більшу жорстокість і прямолінійність. Опозиційність, негативізм, заперечення авторитетів у цих випадках виступають у перебільшеній, гротескній формі. Можливі різного роду істероформні стани, демонстративні спроби самогубства, відходи з будинку й бродяжництво. Пропускаючи школу, такий підліток часто зіштовхується з асоціальною компанією, що стає для нього своєрідним притулком і захистом від вимог школи й родини. У пошуках полегшення свого стану, теперішньої радості він пробує курити, вживає алкоголь, наркотичні й токсичні речовини, що, як правило, не приносить помітного поліпшення стану, а, навпроти, збільшує його. Через підвищену підкореність й емоційну байдужість депресивний підліток може вступати в безладні сексуальні зв'язки, стає жертвою сексуальних домагань або бездумно бере участь у кримінальних актах. У таких випадках природа патологічного стану часто виявляється тільки при стаціонуванні хворого, приводом для якого служать не депресивна симптоматика, а поведінкові порушення або несподівана суїцидальна спроба.
Тим часом сімейна ситуація також є істотним чинником, що сприяє дезадаптації дитини або підлітка. Нерідко батьки самі вводять необґрунтований зберігаючий режим для своєї дитини; ставлячи захворювання сина (або дочки) у центр уваги, вони дають панічні реакції на найменші погіршення його самопочуття, не довіряють лікарям, дійсно не здатним полегшити стан хворого, шукають нових фахівців, у тому числі й так званих "нетрадиційних", що часом проповідує середньовічні марновірства. З іншого боку, переконавшись у неефективності лікування й відсутності певного діагнозу захворювання, батьки часом починають обвинувачувати хвору дитину або підлітка в симуляції, прагненні замаскувати свою лінь, покористуватися з незрозумілого й сумнівного захворювання. При цьому діти й підлітки можуть піддаватися твердим, а нерідко й жорстоким покаранням. У середовищі близьких родичів іноді зіштовхуються прямо протилежні підходи до стану дитини або підлітка, що ставить його в психологічно зовсім нерозв'язну ситуацію. Хвороба дитини може стати потужним дестабілізуючим фактором для всієї родини, навіть поставити її на грань розпаду. У такій ситуації депресивні й психосоматичні страждання дитини, які можуть бути якоюсь мірою обумовлені сімейним неблагополуччям, попадають у порочне коло, заглиблюючись по психогенних механізмах, що значно тяготить прогноз хвороби.
Таким чином, механізми соціальної дезадаптації, в основі якої лежать депресивні розлади, надзвичайно різноманітні й обумовлені всім спектром соціальних, психічних і соматичних факторів, що перебувають у тісному взаємозв'язку.
Виявлення психічних порушень (наприклад, депресивного стану) у дитини або підлітка є першим кроком на шляху профілактики шкільної дезадаптації. Послідовність даної профілактичної роботи складається з декількох етапів:
1) визначення клінічних особливостей, типологічної й нозологічної приналежності патологічного стану;
2) вироблення тактики виховання психічно хворої дитини або підлітка;
3) соціально-педагогічної корекції;
4) динамічного спостереження й контролю;
5) лікування;
6) введення необхідних соціально-реабілітаційних мір.
Тактика виховання дитини, підлітка, що страждає психічним захворюванням, залежить від глибини й структури психічних розладів, ступеня декомпенсації хворого й від тієї мікросоціальної ситуації, у якій він перебуває.
З огляду на психологічне неприйняття дитиною, особливо в підлітковому віці, і його родиною психіатричного стаціонару, можливість виникнення небажаних контактів і госпіталізму, а також поглиблення шкільної й соціальної дезадаптації, у більшості випадків все-таки потрібне проведення амбулаторного лікування зі збереженням для підлітка звичної обстановки, у тому числі відвідування школи. Не присвячуючи педагогів у структуру хворобливих розладів у підлітка й, тим більше, не розкриваючи нозологічного діагнозу, лікар-психіатр за допомогою шкільного психолога й соціального працівника повинен постаратися відновити в школі комфортні умови для хворого (обмежений навчальний режим, терпимість у відношеннях, заохочення, виключення деяких навчальних моментів, що вимагають особливої інтелектуальної, емоційного й фізичної напруги, і т.д.). Не менш важливої є робота з родиною психічно хворої дитини або підлітка: роз'яснення причин і сутності його хворобливих розладів для формування правильного, що щадить і одночасно стимулюючого відношення до хворого школяра й доказу необхідності його лікування.
На самому початку лікування дитини або підлітка з депресивними розладами перед психіатром встає найважливіше завдання - вибір антидепресанту й визначення його оптимальної дози, тобто дози, з одного боку, що виключає можливість виникнення важких побічних явищ або ускладнень терапії й що дозволяє продовжувати шкільне навчання, а з іншого боку, досить ефективної, сприятливому максимальному полегшенню стану хворого. Підбор оптимальної дози стає можливим тільки при обліку віку хворого й індивідуальної чутливості до психотропних препаратів. Антидепресанти, що викликають виражені побічні ефекти, не знаходять практичного застосування в дітей і підлітків в амбулаторній практиці й украй обережно використовуються в психіатричному стаціонарі.
Особливості відносини хворих до свого стану, описані вище, їхнє небажання розцінювати своє погане самопочуття як психічний розлад, що вимагає психіатричного лікування, диктують необхідність особливої старанності в підборі первісної комбінації препаратів і їхніх дозувань, тому що відсутність швидкого позитивного ефекту від прийому ліків, поява побічних явищ, що перекривають спочатку лікувальний ефект, викликає негативне відношення хворого до продовження лікування й небажання подальших контактів з лікарем.
Початок профілактики шкільної дезадаптації й ранньої реабілітації по суті збігається з першим оглядом дитини психіатром, коли після ретельного збору анамнезу, бесіди з дитиною й рішення кваліфікаційних питань лікар проводить роз'яснювальну роботу й раціональну психотерапію з батьками. Основна мета сімейної психотерапії полягає в корекції неправильного відношення до дитини, крайніми проявами якого є жорстокі примусові заходи й покарання або, навпроти, прагнення захистити, ізолювати від однолітків, дати відпочити від занять.