Методи виробничого навчання (стр. 3 из 4)

7. Особливо в методиці показу варто виділити сполучення власного показу і слова майстра. Не можна показувати прийоми мовчачи, але не випливає і бути багатослівним, тому що це відволікає учнів від сприйняття показуваного. За допомогою слова майстер повинний пояснювати задачі, сутність і значення досліджуваних прийомів і способів роботи; давати побіжні пояснення, звертаючи увагу учнів на найбільш істотне, на «невидиму» частину показу; спонукувати учнів до уявного наслідування; підводити підсумки показу.

8. Сполучення дії і слова не тільки допомагає майстру чітко і точно донести сутність показуваних прийомів до учнів, але і сприяє якісному сприйняттю і засвоєнню їхніми учнями. У цьому зв'язку при спробному виконанні учнями показаних майстром прийомів варто пропонувати їм попутно проговорювати, що і як вони роблять. Тим самим учні направляють і контролюють себе.

Особливий ефект розкриття методики показу дає тоді, коли воно супроводжується наочним прикладом-зразком показу прийомів викладачем.

Характеризуючи способи використання на уроках виробничого навчання наочного приладдя різних типів і видів, необхідно відбивати такі особливості методики їхнього застосування;

демонстрація наочних приладдя повинна органічно поєднується з показом прийомів, розбором технічних вимог, технології виконання робіт і т.д.;

для демонстрації зразків робіт, інструментів, пристосувань і т.п. доцільно комплектувати їх на спеціальних тематичних щитах, що створює умови для порівняння й узагальнення; дрібні зразки використовувати як роздавальний матеріал;

при поясненні технології обробки, зборки, монтажу і т.п. варто широко використовувати зразки, оброблені (зібрані, змонтовані) у послідовності технологічних переходів;

при використанні як наочні посібники устаткування, приладів, агрегатів, двигунів і т.п. необхідно зробити їх максимально наочними: зняти кожуха, огородження, кришки і т.п., для того щоб учні змогли більше побачити.

Наступний метод у класі наочних методів— використання екранних посібників. Цей наочний метод у процесі виробничого навчання знаходить значно менше застосування в порівнянні з першими двома. Основна причина — навчальні фільми, діафільми, слайди й інші засоби екранної наочності централізовано випускаються поки тільки в основному для вивчення предметів теоретичного навчання. У виробничому навчанні використовуються головним чином екранні посібники, створені в училищах, а також ті фільми, ' діафільми і слайди, що містять наочний матеріал, характерний для виробничого навчання (у цьому зв'язку слід зазначити серію діафільмів по слюсарних роботах, де добре показані прийоми і способи виконання слюсарних операцій).

З інших шляхів використання екранних засобів у виробничому навчанні слід зазначити створення серій діафільмів і слайдів, що розкривають прийоми, способи, засоби виконання робіт, передовий досвід, прогресивні інструменти, пристосування, оснащення, схеми зборки, налагодження, алгоритми пошуку й усунення несправностей, програми настроювання устаткування з використанням ЭВТ, створення інформаторів і репетиторів на екранній основі. Усе це цілком доступно для розробки і виготовлення в училищах.

Далі в порядку вивчення матеріалу теми коротко розглядається такий наочний метод, як самостійні спостереження учнів. Цей метод характерний головним чином для .) виробничих екскурсій, а також для ознайомлювальної практики учнів у цехах і на ділянках підприємств, коли вони в процесі роботи не беруть участь, а тільки вивчають устаткування і технологічний процес.

При цьому варто прокоментувати слухачам наступні методичні прийоми навчання учнів цілеспрямований-1ным спостереженням:

- повідомляти учнем мета і порядок спостережень;

- виділяти основні об'єкти спостереження, процеси і явища, що учні повинні освоїти;

- повідомляти учнем питання, на які вони повинні відповісти за результатами спостережень;

- звертати увагу учнів на складності і труднощі, які можуть виникнути при спостереженнях, інструктувати про способах їх усунення і попередження;

- постійно контролювати учнів і допомагати їм у процесі спостережень (виділяти головне, спонукати до порівнянь, підводити до висновків, давати вказівки про фіксування спостережуваного і т.д.);

- систематично підводити підсумки самостійних спостережень учнів.

5 Вправи-основний метод виробничого навчання

У підручнику матеріал про вправи розкритий дуже докладно. Викладено сутність і дидактичну характеристику вправи як методу, а також методика керівництва вправами учнів, тобто сутність поточного інструктування учнів майстром на уроках виробничого навчання. Програма курсу орієнтує тільки на вивчення вправи інк методу навчання. У цьому зв'язку викладач повинний раціонально розділити навчальний матеріал підручника на двох частин: для вивчення в даній темі й у наступних, тим більше, що за порівняно обмежений час, виділений на вивчення методів виробничого навчання, так докладно і детально, як положено в підручнику, вивчити вправи неможливо.

Вивчення вправ як методу виробничого навчання необхідно почати з його визначення і наступного аналізу цього визначення. З багатьох визначень поняття вправ як робітника можна взяти наступне: вправи — це багаторазові повторення досліджуваних дій з метою їхнього свідомого удосконалювання. У процесі вправ у такий спосіб відбувається перехід кількості (у даному випадку кількості повторень, відтворень) у якість, що характеризується удосконалюванням знань, способів діяльності, утворенням умінь і навичок.

Разом з тим не всі так просто: не кожне багаторазове повторення є вправою, не кожне дає збільшення якості. Можна часто повторювати ті самі дії, але .поліпшення їх не відбудеться.

Після такого вступу потрібно сформулювати, зафіксувати в конспектах слухачів і коротко прокоментувати наступні загальні вимоги-характеристики вправ як методу виробничого навчання:

1. Вправи — це не тільки повторення, але й обов'язковий рух уперед. Кожна вправа —це черговий крок в оволодінні професією.

2. Кожна вправа повинна мати чітку мету: навчальну — чому навчитися, що освоїти, відробити, закріпити, удосконалити, розвити, чого досягти і т.п. і виробничу — що, як і скільки зробити в процесі вправ. Мети ці повинні тісно сполучатися, причому досягнення виробничої мети є засобом досягнення навчальної мети, що є основний. Мети повинні бути чітко доведені до учнів і усвідомлені ними.

3. Вправи проводяться під керівництвом майстра. Ціль майстра при керівництві вправами повинна бути і метою учнів. Коректування діяльності учнів у процесі вправ виробляються насамперед з позицій реалізації навчальної мети.

4. Виконуючи вправи, учень повинний мати міцну свідому орієнтовану основу своєї діяльності. Учень повинний чітко знати, «що», «як» і «чому так» потрібно робити.

5. Висока ефективність вправ забезпечується наявністю інтересу і позитивної мотивацією діяльності учнів.

6. У процесі вправ учень повинний мати чіткі орієнтири для самоконтролю ходу і результатів своїх дій (зоровий спосіб дії, еталон, робоче креслення, технічні вимоги, сигнал тренажера і т.п.).

7. У процесі вправ на кожнім його етапі учень повинний чітко представляти, яких результатів він домігся, наскільки успішно виконується їхня мета.

Розглядаючи цілепокладання як основну рису вправ як методу навчання, варто підкреслити, що навчальні цілі вправ повинні постійно і поступово підвищуватися по складності і ступеню досяжності, знаходитися в тісному взаємозв'язку и преемственности. Кожна наступна мета обов'язково зберігає, включає попередню. Це забезпечує послідовний поступальний рух учнів в освоєнні основ професійної майстерності.

Такий взаємозв'язок (ієрархію) основних цілей вправ можна наочно продемонструвати на наступній діаграмі.

Закінчувати загальну характеристику вправ випливає розкриттям системи вправ, розглядаючи в даному випадку вправи і як метод, і як крок, етап, часовий період (відрізок) виробничого навчання. Тут необхідно сформулювати і прокоментувати з приведенням прикладів за професією слухачів наступні вимоги до системи вправ:

I. Наступність і взаємозв'язок вправ — кожне попереднє вправа підготовляє учня до виконання наступного, а наступне сприяє засвоєнню нового і закріплює попереднє.

II. Поступове ускладнення вправ — по змісту, дидактичним цілям, навчально-технічним вимогам, ступеню самостійності учнів.

III. Правильний розподіл вправ за часом:

вправи спочатку повинні бути нетривалими і розділятися невеликими проміжками часу;

перерви між вправами повинні бути такої тривалості, щоб учні не забули результатів попередніх вправ;

в міру оволодіння уміннями і навичками вправи повинні ставати більш тривалими, а проміжки між ними — збільшуватися;

безупинні вправи можуть продовжуватися доти, поки відбувається удосконалювання процесу виконання трудової дії і не наступило стомлення учнів.

Ці вимоги необхідно зафіксувати в конспектах слухачів.

Наступний вузлове питання роздягнуло теми — класифікація вправ. Тут необхідно відзначити, що можливо дві підходи-підстави до класифікації вправ. По дидактичній меті: вправи у формуванні первісних умінь; вправи у формуванні навичок; вправи у формуванні складних умінь. Другий — по змісту: вправи у виконанні трудових прийомів; вправи у виконанні трудових операцій, вправи у виконанні трудових процесів: вправи в керуванні технологічними процесами.

Розподіл вправ по дидактичній меті менш прийнятно (хоча і припустимо), тому що дуже важко співвіднести такі вправи за часом виконання до якихось тимчасових періодів виробничого навчання — формування умінь і навичок йде паралельно і безупинно. Класифікація вправ по їхньому змісті в більшому ступені відповідає тимчасовим етапам виробничого навчання, їхній можливо виділити, обмежити визначеними тимчасовими рамками. Тому така класифікація знаходить переважне застосування і прийнята за основу в підручнику й у програмі курсу.