Ми не зможемо досягти визначеної мети, якщо не працюватимемо над підвищенням соціального статусу педагогів. Останнім часом у черговий раз було підвищено оклади педагогічних працівників. Хоча рівень заробітної платні навіть після цього підвищення не є таким, що може задовольнити вчителя. Проте ми повинні й далі працювати над тим, щоб суспільство усвідомило абсолютну пріоритетність освітянської, наукової діяльності, і тоді буде легше домагатися подальшого підвищення оплати праці працівників освіти і науки. Це сприятиме тому, щоб випускники педагогічних вищих навчальних закладів залишалися в освітянській сфері.
Україна має досить розвинену систему підготовки педагогів. Потенціал педагогічної освіти сьогодні із 108 вищих навчальних закладів, у тому числі 22 педагогічних і 26 класичних і гуманітарних університетів, 27 закладів післядипломної педагогічної освіти. Але маємо комплекс проблем, які не сприяють тому, щоб випускник педагогічних вищих навчальних закладів усе-таки прийшов у школу.
Потрібно створювати сучасну нормативно-правову базу. У першу чергу, є важливим ухвалення Кабінетом Міністрів постанови щодо забезпечення умов для осіб, які вступають до вищого навчального закладу і навчаються за педагогічними спеціальностями.
Слід мати більше інтегрованих навчальних закладів, до складу яких входять педагогічний університет та педагогічні навчальні заклади інших рівнів акредитації, які утворюватимуть навчально-наукові комплекси. Взагалі в системі вищої освіти треба рухатись у напрямі створення "освітніх пірамід", на чолі яких були б провідні університети в тій чи іншій сфері, а також інші навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації, що працюють в аналогічному напрямі й зосереджені в тому самому регіоні.
Треба подумати також, чи варто створювати педагогічні факультети у класичних університетах, з метою визначення на ранньому етапі, до якого типу діяльності готується фахівець, щоб не готувати його "наполовину вчителем, наполовину вченим".
Сприятиме розв'язанню проблеми і перегляд системи видачі цільових направлень випускникам загальноосвітніх навчальних закладів, де акцент персональної відповідальності за повернення молодого спеціаліста повинен зміститись на замовника — педагогічну раду навчального закладу та відповідні органи управління освітою. Цільові направлення мають отримати молоді люди, котрі планують повернутись на роботу до шкіл, рішенням педради яких вони були рекомендовані на навчання. Сьогодні в країні відчувається нестача вчителів іноземної мови, гострою є проблема щодо забезпечення освітніх закладів відповідними фахівцями. Для її розв'язання передбачається включення до програми підготовки педагогічних працівників освітньо-кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст" (спеціальності "Початкове навчання", "Дошкільне навчання") та "бакалавр" педагогічного напряму відповідних розділів, на підставі яких учителям початкових класів і дошкільного виховання надавалася б можливість викладати одну з іноземних мов у початковій школі чи дошкільному навчальному закладі; розширення переліку поєднаних спеціальностей, якими слід передбачити вивчення іноземної мови; організація в інститутах післядипломної недосвіти та на факультетах університетів перепідготовки молодих учителів до викладання іноземних мов у загальноосвітніх школах.
Важливою є розробка документів, які визначатимуть підготовку сучасного вчителя іноземної мови, передусім, державні стандарти. Розробку стандартів підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "молодший спеціаліст" і "бакалавр" здебільшого завершено, і ці стандарти почали впроваджуватися. Водночас є проблеми з окремих спеціальностей: незавершеною залишається підготовка стандартів із спеціальностей "Педагогіка і методика середньої освіти", "Іноземна мова", "Професійне навчання". Є потреба змін і доповнень до переліку напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих педагогічних навчальних закладах.
Певна річ, не слід абсолютизувати державні стандарти і взагалі будь-який документ, який визначає підготовкувчителя. Не можна допустити, щоб державний стандарт перетворився на прокрустове ложе для підготовки фахівців. Це тільки орієнтир. Ми повинні більшою мірою, починаючи з підготовки і завершуючи конкретною діяльністю вчителя в середній школі, довіряти йому й надавати можливість проявити ініціативу не лише в тому, що стосується методики, а й у змісті навчальної діяльності. Без створення такої атмосфери у педагогічному вищому навчальному закладі ми не зможемо забезпечити нові підходи в середній школі. Нині започатковано добровільний експеримент щодо переходу до кредитно-модульної системи організації навчального процесу в деяких вищих навчальних закладах, у тому числі і в деяких педагогічних університетах на окремих напрямах. Міністерство освіти та науки України очікує від цього експерименту позитивного результату, але його треба добре відпрацювати. Якщо ми не застосуємо цей новий для нас, але звичний для Європи і світу, тип організації навчального процесу, то, навіть прилучившись до Болонського процесу, ми ніколи органічно не ввійдемо в європейський освітній простір.
Деякі міркування щодо практики студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Тут криються дуже великі резерви підготовки сучасних педагогів. Слід уважно придивитися, кому надається право опікуватись учнями у школі, якому педагогу, які методи він сповідує. Адже за час практики можна зосередити діяльність студента, майбутнього вчителя, і на новітніх найважливіших аспектах, і на другорядних. Тому потрібно вимогливіше контролювати спрямованість педагогічної практики.
Серйозна проблема пов'язана з підвищенням кваліфікації тих, хто навчає вчителів, — викладачів педагогічних університетів і викладачів-методистів обласних інститутів. Замало використовується досвід тих педагогічних університетів, які в тому чи іншому напрямі мають найбільш помітні результати (Харківський, Тернопільський, Дрогобицький, Уманський педагогічні університети, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова тощо). Конче потрібно налагодити міжуніверситетські зв'язки постійного характеру, що охоплювали б різні форми як обміну методиками, так і обміну викладачами. Поки що йМіністерство освіти і науки ще недостатньо використовує сильні сторони педагогічних університетів для підготовки відповідного методичного забезпечення: методичної літератури, методичних розробок для вчителів з тих чи інших предметів.
Важко переоцінити роль інформаційної складової у підготовці і діяльності вчителів. В Україні створено досить розгалужену, як для нинішнього етапу розвитку освіти в державі, систему профільних фахових журналів. Але знову-таки, справа впирається в кошти, яких бракує, щоб передплатити для кожної школи кожний фаховий журнал.
Державна програма "Вчитель" передбачає реформування системи роботи Державної науково-педагогічної бібліотеки АІІН. Вона покликана подолати "інформаційний голод" у педагогічному середовищі і задля цього стати справді загальнодержавною, більше контактувати з вищими педагогічними закладами та їх відповідними підрозділами, які, у свою чергу, мають бути в регіонах не лише бібліотеками для студентства, а й бібліотеками для вчительства, для колишніх випускників цих же педагогічних вищих навчальних закладів.
Сьогодні ми маємо близько 50 навчально-методичних посібників з педагогіки, психології та методик викладання навчальних предметів з грифом Міністерство освіти та науки України, підготовлених протягом останніх років викладачами вищих навчальних закладів. Та цього явно недостатньо. Виконуючи Державну програму "Вчитель", Міністерство освіти і науки України розпочало роботу зі створення авторських колективів для написання 90 новітніх підручників та навчально-методичних посібників для студентів педагогічних спеціальностей. Таку ж роботу буде проведено щодо електронних підручників.
Реформа освіти в Україні — це не лише розроблення і втілення нової моделі педагогічного процесу, а й, як уже зазначалося, зміна соціальної мети та завдань освіти. Педагогічна освіта виконує тут особливу, можна сказати, ключову функцію, адже вона формує особистість, покликанням якої є творення сучасної людини, її інтелектуального та духовного потенціалу. Досягнення цієї мети потребує осучаснення філософсько-ціннісних засадпедагогічної освіти, її істотної структурно-організаційної перебудови.
Модернізуючи національну освіту, слід урахувати як наш власний багатовіковий досвід, так і інтеграційні процеси у європейській і світовій освіті, щоб, врешті-решт, забезпечити громадянам рівний доступ до справді якісної освіти. Уявити модернізацію освіти неможливо без молодих висококваліфікованих спеціалістів, спроможних брати на себе відповідальність, бути активними в ухваленні рішень, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства.
Для успіху трансформаційних процесів в освіті їх вектори повинні узгоджуватися із загальною доктриною модернізації політичних, культурних, економічних, суспільних інститутів. Наголосимо ще раз: освіта буде ефективною, якщо хоч на півкроку випереджатиме зміни в суспільстві. І потрібно все зробити, щоб виконати цю важливу вимогу часу.
Список використаних джерел
1. Ангелова О. Не поводир, а провідник//газета "Початкова освіта". -2004, лютий № 6, с.15-16.
2. Бреус О. Колективна взаємодія – в усьому//газета "Початкова освіта", -2005, травень № 20, с.17.
3. Ред. Бухбиндер В.А. Основы методики преподавания иностранных языков. –Киев: издательство "Вища школа", 1986. -с.101-105, 202-211.