Старих шануйте, як отця, а молодих — як братів. У домі своїм не лінуйтеся, а за всім дивіться. Не покладай ні на тивуна , ні на отрока, щоби не посміялися ті, які приходять до вас, ні з дому вашого, ні з обіду вашого.
На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод. Ні питтю, ні їді не потурайте, ні спанню. І сторожів самі наряджайте, і [на] ніч лише з усіх сторін розставивши довкола [себе] воїв, ляжте, а рано встаньте. Аоружжя не знімайте із себе вборзі, не розгледівши [все] через лінощі, бо знагла людина погибає. Лжі бережіться, і п'янства, і блуду, бо в сьому душа погибає і тіло. А куди ви ходите в путь [за даниною] по своїх землях,— не дайте отрокам шкоди діяти ні своїм [людям], ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, а не то клясти вас начнуть. А куди підете і де станете,— напоїте, нагодуйте краще стороннього; а ще більше вшануйте гостя, звідки він до вас [не] прийде,— чи простий, чи знатний, чи посол,— якщо не можете дарунком, [то] їжею і питвом. Вони бо, мимоходячи, прославлять чоловіка по всіх землях — або добрим, або лихим.
Недужого одвідайте, за мерцем ідіте, тому що всі ми смертні єсмо. І чоловіка не миніть, не привітавши, добре слово йому подайте. Жону свою любіте, але не дайте їм, [жінкам], над собою власті. А се вам основа всього: страх Божий майте вище над усе. Якщо забуваєте [се] все, то часто перечитуйте: і мені буде без сорома, і вам буде добре. А коли добре щось умієте — того не забувайте, а чого не вмієте — то того учітесь, так же, як отець мій. Удома сидячи, він зумів знати п'ять мов,— а за се почесть єсть од інших країв. Лінощі ж — усьому [лихому] мати: що [людина] вміє — те забуде, а чого ж не вміє — то того не вчиться. А добре поводячись, не лінуйтеся ж ні до чого доброго, а насамперед до церкви [ходити]. Хай не застане вас сонце на постелі,— так бо отець мій діяв блаженний і всі добрії люди достойні [...] А тепер я вам розповім, діти мої, про труд свій, тому що труждався я, походи діючи і лови, [з] тринадцяти літ [...]
А так труждався я, лови діючи: з тих пір, коли сів я в Чернігові, а з Чернігова вийшовши і до [сього [ року — по сто [звірів] загонив я і брав без усякого зусилля,— окрім іншого лову, крім [лову] турів,— тому що з отцем ловив я всякого звіра.
А се я в Чернігові робив: коней диких своїми руками зв'язав у пущах десять і двадцять, живих коней, а крім того ще, по [ріці] Росі їздячи, ловив я своїми руками тих же коней диких. Два тури на рогах підкидали мене з конем, олень мене один бив [рогами] і два лосі — один ногами топтав, а другий рогами бив. Вепр мені на бедрі меча одірвав, ведмідь мені біля коліна пітник укусив, лютий звір скочив до мене на бедра і коня зо мною кинув [на землю], та Бог мене уцілілим зберіг. І з коня багато я падав, голову собі розбив двічі, і руки й ноги свої покалічив, у юності своїй покалічив, не бережучи живоття свойого, ні щадячи голови своєї. Що належало робити отроку моєму — те сам я робив: діла на війні і на ловах, уночі і вдень, на спеці і на холоді, не даючи собі супокою. На посадників не покладаючись, ні на биричів, сам робив я [все], що було треба. Весь порядок і в домі своїм — се я наводив, і в ловчих ловчий порядок сам держав, і в конюхів, і про соколів, і про яструбів [я сам дбав]. Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити, і за церковним порядком, і службою сам наглядав.
Та не осудіте мене, діти мої, ні інший хто, прочитавши [се], бо не хвалю я себе, ні одвагу свою, а хвалю Бога і прославляю милість Його, що мене, грішного і недостойною, стільки літ оберігши од того смертного часу, не лінивим мене, недостойного, сотворив був, [а] на всякі діла людські здатного. Тож, сю грамотку прочитаючи, постарайтеся на всякі добрі діла, славлячи Бога зо святими його. Смерті бо, діти, не боячись, ні [на] раті, ні од звіра, діло мужеське робіте, як вам Бог дасть. Бо коли я од війни, і од звіра, і од води, [і] з коня падаючи, [не помер], то ніхто й з вас не зможе покалічитись і вбитися, допоки не буде [се] Богом звелено. А якщо од Бога смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не зможуть [від неї] одняти, бо хоча добре [се] — берегтися, [та] Боже оберігання ліпше єсть од людського.(ЗаІпатським списком.
Оригінал пам'ятки "Повість врем'яних літ" до нас не дійшов. Книжники землі нашої, як тільки відкотилась, ослабла і перестала бути нестерпним тягарем татаро-монгольська орда, взятая відшукувати уцілілі пам'ятки XI— XIII ст. і ретельно переписували, аби не обірвалася нитка народної пам'яті — легенди і дійсність глибокої давнини. Складена і щонайменше тричі переписана і відредагована, востаннє близько 1118—1119 рр., "Повість врем'яних літ" на кінець XIV — початок XV ст. була вже майже 300-літпьою історію і вимагала нового "перевидання". Воно було здійснене у двох примірниках. Перший з них з явився в 1377р. і відомий сьогодні під назвою Лаврентіївського списку, а другий — не пізніше другого десятиліття XV ст. і відомий як Іпатіївський (Іпатський) список (літопис). ...Після цього (заснував) монастир святого Георгія і святої Орини. І при цьому почала віра християнська множитися, і з'явилися монастирі. І любив Ярослав церковністатути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців.І до книг був прихильний, читав часто і вдень, і вночі. І зібрав писців много, іпереклали вони із грецької на словенську мову і письмо. І написали вони багато книг, і славу цим здобули, та їхніми книгами повчаються вірнії люди і насолоджуються, навчаючись божественного слова.Так, наче один хтось виоре землю, а другий посіє, а інші - пожинають і споживають страву неоскудну, так і це. Адже батько його Володимир землю розорав і спушив, тобто хрещенням просвітив. Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну. Велика бо користь буває.
Роль рукописних книг у вихованні й навчанні
У школах підвищеного п вищої типу рукописні кпити, перекладені й оригінальні, були і підручниками,І посібниками. За літературними пам'ятками, щозбереглися, можемо уявити напрями, за якими здобували високу па той час освіту, та як формувавсясвітогляд освіченої людини.
Більшість після початкової школи опановувала рукописні книги самостійно. Цей спосіб набуття подальшої освіти відповідав тодішнім обставинам культурного та економічного життя України-Русі. Звідси він поширився на новгородські та московські землі. Серед народних мас він зберігся до 1917 р., хоча на той час вже були державні вищі школи. Найбільш талановиті та цілеспрямовані з тих, хто в такий спосіб здобував вищу освіту, досягали вищих церковних чинів або ставали проповідниками чи письменниками.
Складним навіть для здібних було здобуття візантійської освіти, що ґрунтувалася на скарбах старовинної культури. її рівень був найвищим у Європі. Отримували її одиниці у Царгороді, у високих школах.
Стародавні рукописні книги, що з'явилися на терені України і дійшли до нас, не старші середини XI ст. Вони мають виразно християнський характер, писані церковнослов'янською мовою. Святе письмо, чи біблійні книги, у перекладі Кирила і Мефодія та їхніх послідовників були в Україні ще до Володимира І. Наприклад, "Шестоднев",у якому сформульовані основні положення християнської онтології, натурфілософії та гносеології. Ця енциклопедична за своїм характером праця містить передові для тієї епохи знання і водночас являє собою найдавнішу у вітчизняній культурі антологію античної думки.
У перекладній літературі відобразились педагогічні принципи, які були складовою християнсько-етичних вчень. Усі ці книги мали дидактичне спрямування і сприяли поширенню форм і методів навчання, які існували в Стародавній Греції та Візантії.
З прийняттям християнства в Україні за сприянні держави і церкви починається власна інтенсивна перекладацька діяльність для задоволення потреб церковної та світської освіти.
Найдавнішою точно датованою книгою, написаною кирилицею, є Остромирове Євангеліє, переписане дяком Григорієм у 1056— 1057 рр. для новгородського посадника Остромира. Мовні особливості Євангелія свідчать про те, що його написано в Києві. Текст прикрашено малюнками, заставками. Книга має 294 пергаментних аркуші. Виконана на дуже високому рівні. Навряд щоб десь, крім Києва, у Русі склалися за тих часів умови для подібного високоякісного виготовлення книги (С. Висоцький). Остромирове Євангеліє стало зразком для оформлення наступних богослужбових книг.
Богослужбові книги, крім основного призначення, мали й виховну та навчальну роль. Псалтир— одна з найпоширеніших книг релігійного змісту. Це високопоетична книга, зрозуміла для простих читачів і слухачів. За прикладом Візантії Псалтир був шкільним підручником здавна і аж до XIX ст. Уривки з нього вчили напам'ять. Окремі вислови вживалияк приповідки з різних життєвих нагод. У Псалтирі люди намагалися знайти відповіді на важливі питання, на свої сумніви. Широко відомі були і тлумачні Псалтирі, які містили дискусійний матеріал щодо християнської та інших вір.