Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.
Одним із найцікавіших явищ українського народного живопису є писанка. Своїм походженням вона пов'язана з стародавніми народними обрядами, присвяченими весняному пробудженню природи і початку сільськогосподарських робіт. В орнаменті писанки можна знайти сліди найархаїчніших елементів, що символізують зображення життєдайного сонця. Але якими б архаїчними не були елементи писанкового розпису, його аж ніяк не можна розглядати лише як мистецтво минулого. По писанках можна простежити дуже складний, довгий і виключно цікавий шлях розвитку українського народного орнаменту (іл. 40—56).
Сучасний тип писанки, щодо технічного боку її виконання, сформувався не відразу, йому передувала «крашанка» — яйце, пофарбоване в один колір. Далі з'явилася «крапанка», техніка виконання якої полягає в тому, що спочатку яйце опускають в якусь одну фарбу, а потім на нього накрапують цяточки гарячого воску. Коли віск застигає, яйце кладуть в другу, темнішу фарбу, а після цього опускають у гарячу воду й віск сходить з яйця. Так виходить «крапанка», весь декор якої складається з різнобарвних плямочок різного розміру та форми, розкиданих по кольоровому тлу.
Ця ж техніка воскового письма застосовується і при виготовленні писанок. Тільки тут віск не накрапується, а накладається тоненьким «писачком», себто металевою трубочкою, встромленою у розщеплену тріску — «держальце». «Писачок» вмочується у гарячий розтоплений віск, і ним як фарбою прокладається контур орнаменту або закриваються певні площини потрібної конфігурації. Поступове накладання воском все нових і нових елементів орнаменту і крашення яйця різними фарбами дозволяє створювати дуже складні за рисунком, виключно ефектні й багаті за кольором орнаментальні композиції.
Поряд з писанками у кінці XIX— на початку XXст. переважно у містечках та приміських селах почали виготовляти «дряпанки» і «мальованки». «Дряпанка» — це «крашанка», на якій орнамент видряпано голкою або якимсь металевим вістрям. «Мальованка» — яйце, розписане фарбами за допомогою пензля. «Дряпанки» і «мальованки» збереглися до нашого часу. На Вінниччині, Хмельниччині й Прикарпатті відоме одночасне використання двох прийомів розпису — поєднання «крапанки» і писанки. Тло темного кольору заповнюється різнобарвними плямами різного розміру і форми, а вже поверх цього плямистого тла наноситься чіткий лінійний геометричний орнамент у дві-три фарби. Для цього необхідне протравлювання нового рисунка галуном, що вимагає від виконавця особливо високої майстерності.
Всі писанки, незалежно від техніки їх виконання, фарбуються рослинними фарбами, для виготовлення яких використовується різне коріння, древесна кора, навари листу, лушпиння цибулі; для виготовлення окремих кольорів, як-от: зеленого та червоного, використовуються органічні речовини тваринного походження. Джерела й техніка виготовлення фарб для писанок ті ж самі, що й для килимів і декоративних тканин. Можливо, тому спостерігається багато спільного в кольоровій гамі писанок і килимів кожної конкретної місцевості.
На початку XXст., коли на село стали потрапляти хімічні барвники, в багатьох місцевостях, зокрема, в тих, що розташовані поблизу міст, для розпису писанок почали вживати поруч з рослинними й анілінові фарби. Особливо широко вони застосовуються при виготовленні «крашанок», а також «дряпанок», де білий рисунок добре контрастує з хімічною фарбою.
Орнамент писанки за рисунком надзвичайно багатий, але умовно його можна поділити на дві основні групи. Першу (найбільш давню походженням) складає орнамент геометричний, другу — рослинний. Подекуди зустрічаються також розписи із зображенням людини, коня, оленя, півня, риби. На деяких писанках є написи — поздоровлення зі святом або ім'я автора розпису та ім'я особи, для якої писанку виготовлено.
За своєю схемою геометричний орнамент досить різноманітний. Найчастіше поверхня яйця ділиться на дві половини тонкою горизонтальною смужечкою, а потім двома-чотирма колами по вертикалі. Одержані таким чином трикутники заповнюються елементами геометричного або рослинного орнаменту. Ці елементи мають назви: «курячі лапки», «вітрячки», «сонечко», «куколь», «рожа», «маків цвіт», «березовик», «гребінчики», «барильце», «сосна», «дубовий лист», «сорочі стрілки» і т. ін., що свідчить про реальну основу писанкового орнаменту.
Крім такої схеми поділу поверхні яйця по горизонталі та вертикалі, зустрічаються (особливо на Поділлі) композиції діагональні. Скрізь поширено орнамент «безконешник» — крива лінія типу меандра, що оплітає все яйце в різних напрямках. У більшості випадків такий «безконешник» являє собою криволінійну, досить широку смугу, заповнену всередині більш дрібними смужками і цяточками. У західних областях України широко вживається розпис писанки поясками; ця схема має назву «бочилка».
Композиційні схеми писанок, у яких основу складають рослинні мотиви, значно простіші. Поруч зі згаданими схемами тут дуже часто можна побачити поділ всього розпису на вісім частин (один горизонтальний поясок і два «меридіани»), а то на дві частини, коли яйце ділиться одною вертикальною лінією: в межах кожного поля розміщується тільки один рослинний мотив.
Орнамент таких писанок складається переважно із «квітів у вазоні» — мотив дуже поширений у настінних розписах, кераміці й килимах. Ще частіше у розписах писанок можна побачити зображення тонкої гілочки з листям і квіткою. Квітковий орнамент може бути різної складності — від примітивної схеми (стеблина з симетричними гілочками і цяточками на кінцях, що мають зображувати квіти, ягоди і листя) до композицій, що заповнюють усю поверхню писанки як щось єдине ціле.
Неодноразові спроби дослідників якось систематизувати писанковий орнамент не дали бажаних наслідків, бо кількість орнаментальних композиційних схем і мотивів дуже велика. Але якщо ми спробуємо хоча б у загальних рисах визначити поширення основних орнаментальних схем по території України, то побачимо, що геометричний орнамент досить помітне місце займає у західних і східних районах Поділля; у Прикарпатті й Закарпатті він переважає; у Наддніпрянській Україні геометричний орнамент посідає однакове місце з рослинним, причому чим далі на південь, тим частіше зустрічаються композиції, в яких мотиви геометричного орнаменту поєднано з рослинним. У степовій частині України, заселеній у свій час переселенцями з різних губерній України, співіснують найрізноманітніші схеми.
Що стосується кольорової гами, то тут досить чітко визначаються територіальні межі. Для писанок Прикарпаття і Закарпаття характерні жовтий, червоний і чорний кольори при надзвичайній дрібності орнаментального рисунка й самих кольорових плям. Подільська писанка в більшості районів має тендітний рисунок та скупий, стриманий колорит: основне місце в ній належить чорному, червоному й білому кольорам. Чернігівська писанка має чіткий орнамент переважно в дві-три фарби — червону, чорну та білу, але білий колір використовується тут головним чином для контуру; графічно витончений рисунок досить крупний. Писанки Полтавщини та Київщини багатобарвні: в них часто використовується жовтий, ясно-зелений, а то й білий колір для тла, на якому розпис робиться яскравими плямами — зеленими, червоними, коричневими, чорними фарбами. Близькі до них і харківські писанки, але останні стриманіші в загальному тоні, часто в них переважає жовто-коричнева гама. Що ж до південних областей, то тут при відсутності чогось найбільш типового для того чи іншого району дуже виразна яскрава гама, побудована на інтенсивних малинових, ясно-зелених, блакитних, золотаво-жовтих кольорах.
При всій різноманітності писанкового орнаменту, при всій його відмінності в різних областях (у багатьох районах України, зокрема в західних, кожне село дає специфічний зразок) не можна не відзначити, що по всій Україні орнамент виконується з виключною віртуозністю. Це справжня живописна мініатюра.
Зараз писанки особливо поширені в західних областях України. Тут в окремих містах — в Косові, Космачі, Жаб'ему, Яворові тощо — виготовлення писанок має характер народного художнього промислу. Так, у Космачі зараз працює понад сорок писанкарок, багато з них відомі як справжні майстри своєї справи. Серед них прославилася Гафія Коб'юк, яка створила десятки писанкових орнаментальних композицій не тільки в місцевій традиційній манері, а й у манері багатьох інших місцевостей Івано-Франківської області. Роблячи писанки за чужими мотивами, вона не копіює їх, а, так би мовити, «перекладає» на мову космацької писанки. На Сокальщині (Львівська область) добре знають Орину Білянську, майстра розпису писанок, яка навчає своєму мистецтву молодь. На Київщині відомий Ю. Беспалько. Цікаві майстри писанкового орнаменту працюють і на Дніпропетровщині. Кожний з них має власний репертуар орнаментальних мотивів і свої улюблені композиційні схеми, але при всьому тому розписи зберігають місцеві особливості.