Не дивно, що наші предки, як свідчить літопис, запросили видатніших варязьких провідників на свої землі.
Цей союз потужної неоформленої української стихії зі скандинавською несхитністю і організованістю несподівано дав великий результат.
Ця держава трималася на сильних, вольових князях і їхньому військові. Традиційні віча втратили своє значення і відігравали хіба що дорадчу функцію. Головними ідейними цінностями, які культивувалися серед народу, були честь, розум, сила, лицарство, войовничість. На їх ґрунті цементувалася державна спільність древніх українців, в центрі якої стояла ідея свободи рідної країни.1
Древнім українцям були притаманні висока самооцінка і почуття гордості за свою державу і князів, що вказує на сформованість стійких патріотичних почувань.
В першій половині XII ст. Київська Русь розпалася на ряд князівств, що й стало в основному причиною поневолення її монголо-татарськими ханами. В 1240 р. полчища Батия вдерлися до Києва і зруйнували його. Відтоді українці втратили свою незалежність і перебували в складі інших держав, час від часу роблячи героїчні спроби її відновити. Лише Галицько-Волинське князівство ще деякий час було незалежним [3, C.4]
Особливо відчайдушний і тривалий опір чинив лютим ворогам Галицько-Волинський князь Данило Романович (1201 - 1264).[4, C.3]
Сила, відвага, честь і лицарство, відданість свободі, Вітчизні залишалися, як і раніше провідними ідейними цінностями, на яких базувався патріотизм українців тих часів. Яскравим підтвердженням цього є слова Данила Галицького, сказані своєму військові перед боєм: "Чого ви налякалися?... Скріпіть серця ваші й піднесіть зброю свою на ворогів".
Вивчення даного матеріалу сприяє осмисленню ролі людини (включаючи і себе) в історії, відповідальності особистості за власні дії, усвідомленню учнями права на вибір способу власної поведінки з урахуванням і дотриманням правових гуманістичних засад.
Слід додати, що характерною рисою Галицько-Волинської держави було виникнення впливового суспільного класу бояр, які дотримувалися давньої східнослов'янської традиції - народного віча - для підриву князівської влади.
Отож на плечі князів лягав важкий тягар боротьби з внутрішніми ворогами. Держава не могла бути міцною, не могла витримувати нескінченну зовнішню агресію., коли вона була позбавлена чіткого централізованого управління, яке базувалося на особистій владі князя. Та головною причиною занепаду Галицько-Волинської держави, як і зрештою падіння України - Русі, було загальне ослаблення духу войовничості серед різних верств населення і особливо серед панівної князівської верстви.
У 80 - х роках XV століття на рівнинах Придніпров'я появився новий стан, що міг народитися лише на порубіжні - стан козаків.[47,C.136]
У XVI ст. у пониззі Дніпра остаточно сформувалося українське козацтво -Низове, або Запорізьке військо, - що було першим паростком відродження державного утворення, кордони якого охоплювали значну територію півдня та південного сходу України. Найбільшої слави козацтво досягло за часів Петра Конашевича Сагайдачного. Після походу на Москву в жовтні 1618 р. він став гетьманом і правителем усієї України.
Козацтво створило українську козацьку державу. Найвищим виявом національно-визвольної боротьби українського народу (1648 - 1654 рр.) був період гетьманування Богдана Хмельницького. її правовими засадами мала бути перша Конституція України (1710 р.) складена наступником Мазепи - гетьманом Пилипом Орликом.[3,C.3]
Визвольна війна 1648-1654 р. р. під проводом великого гетьмана Богдана Хмельницького - епохальна подія в історії українського народу. Поваливши колоніальне панування Речі Посполитої, народ України здобув національну незалежність і створив власну державу із столицею в Чигирині - полковому місті південної Київщини.
Вивчення цієї теми сприяє розвитку історичної свідомості, розумінню завдань, що стоять перед державою і світовою цивілізацією, критичному осмисленню минулого, прогнозуванню майбутнього.
Після 6 - річної визвольної війни незалежна держава Україна, не маючи достатніх сил, щоб протистояти могутній на той час Речі Посполитій змушена була в 1654 р. вступити в союз з Російською державою й прийняти протекцію її царя - самодержця. Відбулося неприродне об'єднання республіки з монархією[43, C.106]
На сучасному етапі розвитку української державності проблема державно-правових зв'язків України і Росії набуває особливої актуальності. Адже до цього часу ще не зовсім визнані статус СНД, членство в ньому окремих держав, а серед них і України.
З цього приводу дуже доречно згадати, як народ України на чолі з видатним державним діячем Б.Хмельницьким обачно регулював свої стосунки з Росією за договором 1654 р. (Березневі статті), яким вперше юридично визнані створення та існування незалежної Української держави.
За договором 1654 р. Україна зберігала і свій державний устрій, і свою територію. Православна церква залишалася самостійною, не підлеглою російському патріархату.
Україна та її народ знайшли в Росії захисника, союзника в боротьбі проти зовнішніх ворогів, що повною мірою забезпечило збереження української народності. Однак і Російській державі було дуже вигідно мати у своєму підданстві такий край з багатими землями і майже з трьох - мільйонним населенням - працьовитим, хоробрим, талановитим.
Росії потрібна була і військова допомога з боку такого сусіда, як Україна. Невипадково жалувана грамота російського царя закінчувалася наказом гетьману України й війську Запорізькому захищати царя та Росію від супротивників, не жаліти живота свого у боротьбі з ними.[19, C.63]
Таким чином Україна змушена була укласти договір 1654 р., бо іншого виходу в неї не було.
Після Визвольної війни 1648 - 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького й утворення Української держави - Гетьманщини українці прагнули визволити свої землі від іноземного панування й об'єднати їх у соборну державу, здобути їх незалежність і свободу.
На Правобережній Україні козаки стали головною силою визвольного руху проти панування Речі Посполитої. Під проводом полковника Семена Палія козаки із самого початку проявляли державотворчі тенденції: захоплювали владу й визволяли територію від панування шляхти.
Фактично Правобережна Україна возз'єдналася з Лівобережною під владою гетьмана Івана Мазепи.
Російська держава у змові з Річчю Посполитою не давала згоди на це приєднання, посилаючись на умови Московського договору про "Вічний мир" (1686 р.). І це продовжувало трагедію українського народу, поневоленого загарбниками.
У 1704 р. відбулося довгождане приєднання Правобережної України з Лівобережною під протекторатом Російської імперії. Гетьман сподівався, що незабаром настане час визволення України з-під царського деспотизму, а тому шукав союзників, готував сили українського козацтва для рішучих дій. Та його сподіванням не судилося збутися. Програна Полтавська битва 1709 р. стала початком занепаду Української козацької держави, а водночас закріпила верховенство Москви над Україною.
1775 р. Запорізька Січ була остаточно зруйнована російськими військами, а на території України запроваджено кріпаччину.[3, C.3]
Здавалося, Україна померла назавжди, але надто численний, надто сильний був духом і своєю історичною пам'яттю український народ, щоб його можна було знищити.[20, C.4]
Протягом майже 150 років від кінця XVIII до початку XX ст. українці перебували під владою двох імперій: 80 % із них підлягали російським імператорам, решта населяли імперію Габсбургів.
Отже, український народ був і є однією з великих європейських націй, яка впродовж кількох тисячоліть живе на своїй історичній землі понад 800 років, мала свою державність у різних формах і завжди боролася за її відродження. Київська Русь була однією з наймогутніших і найцивілізованіших держав світу, що уславилась помислами і ділами князів Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха. Згодом втіленням державницької ідеї українського народу стала Галицько-Волинська держава, а після - Запорозька Січ. Вона відіграла визначну роль у долі народів України і всієї Європи.
Про ці та інші державотворчі процеси учитель повинен говорити учням. Потрібно, щоб вони володіли політичними знаннями щодо демократичних принципів функціонування політичної системи і влади та їх особливостей в Україні: процедури та механізмів формування і функціонування державних структур, порядку реалізації їх повноважень, апеляцій до них; основи конституційного устрою в Україні, особливостей взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх відповідальності перед громадянами.
Славну і героїчну сторінку історії України становить національно-визвольна боротьба українського народу 1917 - 1921 рр., яка є найвизначнішим етапом у тривалих змаганнях за утвердження української державності.[32, C.20]
Створення сучасної Української держави має спиратись і на історичний досвід державотворення 1917 - 1921 рр., на аналіз помилок та прорахунків, допущених під час визвольних змагань, на діяльність окремих видатних діячів. Цей досвід має слугувати реалізації, використанню будь-яких альтернатив, спроможних якнайкраще і в найкоротший термін привести до прогресу і національного піднесення в нашій державі.
Під час вивчення даного періоду національно - визвольних змагань 1917-1921 рр. слід звернути увагу на такі моменти:
Перше, в ці роки відбувалося національне пробудження українського народу, його самоусвідомлення себе як окремої нації.
В боротьбі народ дозрівав до державності. Один з найвизначніших діячів, Голова Директорії і Головний отаман військ УНР С. Петлюра говорив про це так: " Перед революцією ми були лише етнографічним матеріалом, а тепер, після революції і кривавих років - років збройної боротьби за свою вольність і державність, Україна, як нація - як нація, яка знає, чого вона хоче і куди їй іти, - є фактом безперечним навіть для наших ворогів".[32, C.21]