Міністерство освіти і науки України
Сумський державний педагогічний університет
ім. А.С. Макаренка
Реферат
на тему:
"Громадянська освіта"
Підготувала:
Студентка 0046групи
ФППП
Рагозіна В.О.
Перевірила:
Радько Н.М.
Суми-2010
План
1. Підходи та принципи виховання громадянина
2. Громадянська освіта в школі - зарубіжний досвід
3. Громадянська освіта в практиці роботи зарубіжної школи
Досягнення цілей громадянського виховання вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об’єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують (раціональність, об’єктивність, наукова картина світу).
Науковий підхід до процесу формування особистості - громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянського виховання, а саме:
усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства;
формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти.
Ефективність виховання громадянськості - як і в багатьох інших особистісних характеристик - значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються перш за все ті новоутворення, у "конструювання" яких індивідів викладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності.
У громадянському вихованні особливого значення набуває особистісно-зорієнтований підхід, коли в центрі освітньо-виховного процесу стоять інтереси дитини, її потреби та можливості, права окремих індивідів, його суверенітет. Лише через таку ієрархію ціннісних підходів як людина (особистість) - народ (культура, історія, освіта) держава (суспільство) можна реалізувати перспективу й демократичну модель виховання в дусі громадянськості. При цьому співвідношення особистісних і ситуативних факторів розглядається як співвідношення особистісних якостей й об’єктивних вимог діяльності.
Необхідною умовою громадянського виховання виступає системний підхід, який передбачає розгляд цілісного багаторівневого, ієрархічного, взаємозалежного, детермінового відкритого процесу в його постійному розвитку й саморозвитку. В умовах прогресуючої спеціалізації освіти та формуванні комунікаційних перешкод (бар’єрів) між людьми системний підхід виступає основою організації й впровадження в практику такого всеохоплюючого феномену як громадянське виховання.
Серед принципів, дотримання яких у процесі громадянського виховання особистості є найбільш вагомими, слід назвати наступні:
Принципи гуманізації та демократизації виховного процесу, що передбачає рівноправність, проте рівнозобов’язаність учасників педагогічної взаємодії, їх взаємоповагу, переважаючу діалогічність взаємодії, що викликає у вихованця позитивну налаштованість до впливів вихователя, відкритість до сприйняття громадських цінностей: щирості, доброти, справедливості, доброзичливості, співчутливості, милосердя тощо.
Принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб’єктивних характеристик, формує здатність до критичності та самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках.
Принцип системності, згідно з яким процес громадянського виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості; фрагментарність; однобокість, переоцінка значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати дитину "по частинах" гальмує дію психолого-педагогічних механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових.
Принцип комплектності та між дисциплінарної інтегрованості, який передбачає налагодженість у громадському вихованні тісної взаємодії та об’єднання навчального й виховного процесів, зусиль найрізноманітніших інституцій - сім’ї, дошкільних закладів, школи, громадських спілок, дитячих, молодіжних самодіяльних угрупувань, релігійних організацій - усіх об’єднань, що причетні до процесу виховання та самовиховання.
Принцип наступності та безперервності: починаючись у дошкільному віці, з перших років життя дитини, громадське виховання проходить ряд етапів, протягом яких поступово ускладнюються, урізноманітнюються зміст та напрями розвитку тих утворень, котрі загалом складають цілісну систему характеристик процесу утворень громадських чеснот особистості. Він є безперервним, нескінченним, триває протягом усього свідомого життя людини.
Принцип культуровідповідності, що в цьому контексті передбачає органічну єдність громадянського виховання з історією та культурою народу, його мовою, народними традиціями та звичаями, що забезпечує духовну єдність, наступність та спадкоємність поколінь.
Принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру.
Науково-технічний прогрес, швидкий розвиток усіх галузей економіки, взаємозв’язок та взаємозалежність сучасних ринків праці ставлять перед освітою завдання підготовки висококваліфікованої робочої сили, здатної відповідати вимогам сучасного життя.
В той же час рух суспільства до демократії та гуманізму обумовлює розвиток освіти у напрямку формування в підростаючого покоління загальнолюдських цінностей, толерантності, активної громадянської позиції.
Серед основних цілей реформування освітніх систем, що було розпочате протягом останнього десятиріччя в більшості зарубіжних країн як відповідь на запитання сьогодення основними є - підвищення якості освіти з метою забезпечення отримання високого кваліфікованого рівня та адекватної підготовки для дорослого життя, забезпечення реальної безперервності освітнього процесу і забезпечення підготовки підростаючого покоління до життя у демократичному суспільстві, відкритому для інших народів світу. (Болгарія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Норвегія, Росія, Франція та ін).
Слід наголосити, що характерною особливістю сучасного етапу реформування середньої освіти є уникнення важливих структурних змін системи освіти, як це відбувалося раніше. Сьогодні основними інструментами підвищення якості та демократизації освіти виступають реформування змісту освіти, систем оцінювання та управління.
Реформування змісту освіти середньої загальноосвітньої школи відбувається на нинішньому етапи шляхом:
оновлення змісту дисциплін, що вже викладаються в школах;
введення нових дисциплін або тем до предметів, що вже викладаються;
запровадження "ядра" знань (або базового компоненту, або інваріантної частини).
Так, у більшості зарубіжних країн, як з централізованою, так і децентралізованою системою освіти відбувається розподіл структури змісту освіти на дві частини: на спільне ядро, тобто обов’язків мінімум для кожного та факультативну частину (або частину за вибором).
До ядра, зазвичай входить досить велика кількість предметів (від 10 (Велика Британія) до 14 (Нідерланди)), серед яких основними є: рідна мова, математика, природничі науки, технологія, історія, географія, музика, мистецтво, фізичне виховання.
Прикладом оновлення змісту традиційних дисциплін може слугувати такий предмет, як історія. Виходячи з рішення Ради Європи про запровадження так званого поняття як "європейський вимір" в освіті, який розуміється як "знання традицій, культури, мови та економічного стану інших країн" для отримання комплексного уявлення про Європу та визначення існування розмаїття в її рамках відбувається перебудова значної кількості освітніх програм.
Тому удосконалення курсів з історії для загальноосвітніх шкіл європейських країн відбувається, значною мірою, у напрямку представлення багатогранної картини сучасної Європи, її культурно-історичної спадщини з усвідомленням місця національного внеску в загально історичний процес.
Ще один напрям реформування змісту освіти полягає у введенні нових предметів, що донедавна не вивчалися в школі. До таких відносяться "Екологічна освіта", "Освіта про здоровий спосіб життя", "Технологія", "Громадянська освіта", яка у широкому сенсі розуміється, як така, що націлена на передачу знань та формування навичок, що необхідні громадянину для існування в суспільстві.
Освіта з прав людини, що спрямована на усвідомлення учнями своїх прав та обов’язків, співвіднесення з правами інших, заохочення відповідальних дій для охорони прав усіх, розглядається як базовий компонент громадянської освіти, що слугує об’єднуючим фактором для інших її напрямів (економічного, між культурного, тощо)
Слід зазначити також, що в умовах одностайного визнання усіма державами ролі громадянської освіти підходи до місця останньої в школи варіюються.