Вступ
У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком суспільства, нагромадження знань, засобів матеріальної і духовної культури, прискорення темпів життя, гра поступово втрачала свою навчальну функцію. Вона починає вважатися не серйозним заняттям, стає переважно привілеєм дітей із заможних класів, обслуговує лише дозвілля. У школі з її традиційним бажанням уникати будь - якої стихійності, з поглядами на дитину як на слухняного виконавця, до тепер для гри не було місця.
Майбутні педагоги навчалися за схемою: у дитячому садку - діти граються, а в школі - вчаться, щоб підготуватися до життя, а після школи працюють. Різке розмежування видів діяльності за місцем перебування людини, ніби узаконило в свідомості педагогів однобічність поведінкової і пізнавальної сфер школяра. Сучасна психологія вивчає, що гра охоплює всі періоди життя людини. Це - важлива форма її життєдіяльності, а не вікова ознака. З грою людина не розлучається все життя, змінюються лише її мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій. Розробкою теорії дитячих ігор, зіпсуванням ролі структури і значення гри для виховання і навчання дітей займалися психологи Ж. Піаже, А.С. Виготський, Д.В. Ельконін та інші.
А.С. Макаренко вважав дитячі рольові ігри такими ж важливими для розвитку дитини, як для дорослого справжню працю. Однак, зазначав він, що тільки та гра є педагогічно цінною, в якій дитина активно діє, будує, комбінує людські відносини. За цих умов вона може грати в різні ролі - бути командиром, виконавцем, творцем, знаходити умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.
Величезні можливості дає застосування ігор під час екскурсій на природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої дійсності, привернути увагу до малопомітних, але істотних ознак легше, якщо залучати дітей до активного емоційного сприймання.
Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природнім матеріалом. їх мета - навчити дітей знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора - (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілім; групувати предмети за місцем.
Діти дуже добре сприймають ігри на природничу тематику: " Загадай - ми відгадаємо", " Знайди дерево за насінням" , Магазин". Широкі можливості є для проведення ігор - занять та ігор - вправ. Так, для розвитку усного мовлення й логічного мислення дітей, доцільно проводити такі ігри : "З якого дерева листя?" , "Знайти такий самий предмет", "Чиї це інструменти?".
Головні умови ефективності застосування дитячих ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок.
Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому разі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.
Мета курсової роботи:
1. Дослідження теоретичних основ гри як методу організації діяльності школярів.
2. Пошук і розробка методики проведення творчих ігор.
Завдання курсової роботи:
1. Науково осмислити можливості використання ігор у вихованні молодших школярів.
2. Підготувати методичні рекомендації для вихователів із впровадження у навчально-виховний процес творчих ігор.
Цими питаннями у своїх працях займалися такі відомі педагоги як: Бондаренко А.К. "Дитячі ігри" , Усова А.П. "Роль игры в воспитании детей", Ельконин Д.В. "Психологія ігри", Меджерицкая Д.В. "Вихователю про дитячу гру" та багато інших.
Розділ І. Гра як вид діяльності дітей молодшого шкільного віку
§ 1. Гра - активна форма пізнання навколишньої дійсності
Психологічні дослідженняО. Леонтьєва,О. Запорожця, Д. Ельконіна, А. Люблінської та інших показали, що грі притаманні риси, характерні для будь - якої діяльності.
Гра - активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм вводить дитину в коло реальних життєвих явищ. Дитина пізнає якості і властивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює зв'язки і відносини між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Дослідження даної проблеми (О. Усова, Р. Жуковська, Т. Макарова, П. Саморукова та інші) показали, що місце гри у пізнанні світу інше, ніж праці і навчання. У ній здійснюється практичне дійове освоєння раніше одержаних знань. Інтерес дитини до тієї чи іншої гри поступово вичерпується в міру засвоєння знань і умінь, що її складають, тому вона розвивається, з'являються нові сюжети, ролі. Гра -діяльність свідома і цілеспрямована. У кожній грі є значуща для дитини ціль. Навіть найпростіша гра - дія з предметами, спрямована на якусь мету. Чим менша дитина, тим більший наслідувальний характер мають ігрові дії. Поступово рівень усвідомлення зростає. Щоб досягти мети , дитина відбирає необхідні засоби, здійснює певні дії та вчинки, вступає у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, повною мрою планують свою діяльність. Усе це свідчить про її цілеспрямованість, свідомий характер.
Крім загальних рис, гра має специфічні функції, зумовлені психологічними особливостями цього виду діяльності, характерними саме для неї.
Гра - це вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особливою ініціативою дитини, де значною мірою реалізується бажання виявити свій задум, по-своєму діяти, змінювати реальне життя. Гра вільна від обов'язків перед дорослими. Вона являє собою своєрідний прояв самодіяльності та самостійності. Граючи, дитина виходить із власних безпосередніх потреб та інтересів, на що вказував видатний психолог О.Запорожець. Воля і самостійність дитини виявляється у виборі гри чи її змісту; у добровільності об'єднання з кимось для гри; у вільному входженні в гру і виході з неї.
Одна з особливостей гри - наявність творчої основи. Вона завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю. У дослідженні О. Усової, Р. Жуковської відзначено, що у цьому процесі активно працює уява дитини, емоції, почуття. Прояви ініціативи і творчості різноманітні. В одних іграх творчість пов'язана з побудовою сюжету і вибором змісту, ролі, в інших виявляється у виборі способів дії, в їх варіативності (хованки, ігри у доміно, м'яч, тощо). Багато ігор вимагають уміння погоджувати дії партнерів, виходячи з цього, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Як зазначає В. Аванесова, значна творча гра - робота відбувається і в дидактичних іграх, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийманні рішень.
Творчийелемент завждиглибоко індивідуалізований, він є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібності дітей.
Важлива риса творчої гри - її емоційна насиченість. Більшість дослідників відзначають силу і природність почуттів, які переживає дитина і які пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність " матері", відповідальність "лікаря", справедливість "вихователя", тощо. У колективних іграх виявляються дружба, товариськість, взаємна відповідальність. Дитині приносить задоволення досягнення результату, подолання труднощів. У більшості ігор мають місце елементи емоції.
Важлива частина розробки проблеми теорії гри - її виховні можливості та педагогічна цінність.
Вихідні положення зарубіжних теорій щодо походження суті, значення гри для дитини поширюються і на проблему використання її як засобу розвитку дитини молодшого шкільного віку. Сучасні теорії "ігротерапії", методологічною основою яких є фрейдизм, вважаються цінними на тій підставі, що доводять, що за допомогою гри нормалізуються стосунки дитини з навколишньою дійсністю. Гра знімає негативізм, ліквідує егоїзм, вередування, тощо. Дійсно, гра "покращує природу дитини", як стверджують представники цієї течії. Разом з тим, слід шукати значні можливості гри як засобу виховання, а не просто "втілення" небажаних проявів поведінки дитини.
Дослідження виховних можливостей гри йде двома різними напрямками: визначення можливостей гри як форми організації життя дітей та вивчення місця гри у педагогічному процесі. Саме ці найважливіші проблеми дають можливість педагогам ефективно використовувати гру як засіб виховання, правильно здійснювати педагогічне керівництво.
Проблема гри як форми організації життя дітей розроблена у дослідженнях О. Усової. Розглядаючи етап розвитку ігрового колективу, вона встановила наявність реальних стосунків, тобто таких, що існують між людьми, які виховуються в одному колективі та ігрових, які регламентуються змістом гри. Педагог також вказала на можливість виникнення якостей, необхідних дитині для входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, що граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри, тощо.
В імперичній психології при дослідженні гри, так як і при аналізі інших видів діяльності в цьому, господарював функціонально - аналітичний підхід. При цьому гра досліджувалась як проявлення вже досить зрілої психічної діяльності. Одні досліджували гру (Ушинський К.Д., Дж. Селлі, Бюллер К.) як проявлення уяви або фантазії, другі (Сікорський А.І., Дж. Дюї) пов'язували гру із розвитком мислення.
Отже у сучасній педагогіці гра розглядається як вид діяльності дитини, в якій поєднуються риси, характерні для будь - якої соціальної діяльності (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь) та специфічні, притаманні лише грі (свобода і самостійність, самоорганізація дітей, наявність творчої основи, обов'язкове почуття радості й задоволення).