Дослідники переконані: які б реформи не відбувалися в освіті, які б не пропонувалися ідеї щодо її змісту та найновіших технологій, вони завжди будуть недостатніми. Оскільки найважливішою ланкою поліпшення якості освіти був і залишається вчитель. Разом з тим якість підготовки педагога за останні роки погіршилась. До того ж за цей час зі школи пішли найкращі вчителі. Чимало з тих, хто залишився, не відповідають вимогам, які ставить перед школою сучасна вища освіта і високотехнологічне виробництво.
У зв‘язку з низьким соціальним статусом учителя, цю професію обирає не найталановитіша частина молоді. За даними досліджень, 25-40% випускників педагогічних навчальних закладів не мають позитивної мотивації до своєї професії. В системі української освіти працюють лише 8% педагогів-новаторів, негативно ставляться до інновацій майже чверть учителів.
Загалом сьогодні українських педагогів готують 62 вищі педагогічні навчальні заклади, 19 структурних підрозділів вузів III-IV рівнів акредитації та 15 класичних університетів. На думку фахівців, мережа вищих навчальних закладів, що забезпечують підготовку працівників освіти, задовольняє потреби країни у педагогічних кадрах. Та, незважаючи на це, кадрова проблема в системі освіти залишається гострою. Школи залишають учителі, причому переважно молоді, констатують дослідники. За 2000-2001-й навчальний рік тільки в столиці України звільнилося близько двох тисяч педагогів. Прожити на 170 гривень (саме така сьогодні середня зарплата вчителя), за прожиткового мінімуму в 311 гривень, неможливо. Сьогодні, на думку дослідників, дві причини зумовлюють відплив учителів зі школи - матеріальна і моральна. Суспільство перестало шанувати вчителя. Викладання у школі стало непрестижним. Класи переповнені, внаслідок чого погіршується дисципліна, у дітей зникає інтерес до навчання.
Особливо серйозна проблема - фемінізація школи, що зайшла вже надто далеко. 83% працівників освіти - жінки. Щоправда, останнім часом у педагогічні вузи стало більше вступати юнаків. Однак чи всі вони підуть працювати до школи після навчання, це ще питання.
Українська педагогічна освіта за своєю суттю є конгломератом дисциплінарних знань. При детальнішому аналізі впадає в око, з одного боку, відсутність фундаментальних дисциплін для вчительської професії, таких як філософія освіти, когнітивна психологія, едукологія; а з іншого - панування деформованого предметоцентризму, коли, скажімо, викладачі-гуманітарії залишаються зовсім некомпетентними в інших дисциплінах.
Разом із цим сьогодні навчальний процес у педагогічних вузах потерпає від роздробленості, наприклад для студентів факультетів початкового навчання пропонується сорок шість обов’язкових курсів і п’ять на вибір. На інших факультетах число курсів доходить до 60. Орієнтація вищої педагогічної школи на те, щоб до навчальних планів додавати нові предмети замість перегляду і відповідної корекції існуючих, помилкова, вважають фахівці.
У вищих навчальних закладах зменшився курс психолого-педагогічних дисциплін - до 74 годин. А курс історії педагогіки, педагогічної майстерності не читається зовсім! До нуля зведено педагогічну практику. Чи треба пояснювати, що без повноцінного курсу психолого-педагогічних дисциплін хорошого вчителя підготувати неможливо?
Учительська професія, як ніяка інша, вимагає практичної підготовки. Проте на педагогічну практику у вузах виділяється час лише на четвертих та п’ятих курсах. Усі інші види практики (безперервна, суспільно-корисна, літня виховна, в педагогічних загонах та ін.) вже давно забуті.
Дослідження показали: близько третини вчителів мають низький професійний рівень, понад половина - середній і лише 10-15 відсотків - високий. Отже, резюмують дослідники, сьогоднішня система педагогічної освіти, як і освіта України загалом, не має ефективних механізмів реагування на ситуацію, що змінюється. Тому педагогічна освіта не може залишатися в тому стані, в якому вона перебуває нині.
Тільки комплексний підхід може допомогти реалізувати головні завдання реформування освіти.