В молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопчиків і дівчаток істотно не відрізняється, проте для дівчаток характерні більш швидкі темпи її приросту. Встановлено, що у віці від 7 до 13 років максимальна сила збільшується на 10%.
В роботах дослідників[61] вказано декілька сенситивних періодів приросту абсолютної сили за показниками дев'яти основних груп скелетних м'язів. Перший такий період припадає на вік від 10 до 11 років. За даними [78] високими темпами приросту абсолютної сили м'язів характеризується віковий період від 9–10 до 16–17 років. Слід зазначити, що до 10 – 11 років величини річного приросту абсолютної сили у дівчаток і хлопчиків абсолютно не відрізняються [55].
Вікова динаміка відносної сили має дещо інший характер. В період з 6 – 7 до 9 – 11 років спостерігається її швидке збільшення [14, 70]. Причому, у дівчаток темпи наростання, значно вищі, ніж у хлопчиків.
Віковий розвиток різних м'язових груп відбувається нерівномірно і індивідуально. Більшість авторів вважає, що максимальні темпи приросту сили кисті і станової сили припадають на середній шкільний вік. Разом з тим є дані іншого змісту. Ряд учених звертають увагу на більш високі темпи розвитку цієї здатності, починаючи з молодшим шкільним віком і до середнього. Так, на думку [70], в період з 8 до 9 років найбільш виражене зростання згиначів кисті і передпліччя, розгиначів передпліччя і литкових м'язів. Сила розгиначів тулуба, у дітей цього віку, збільшується поволі. За відомостями показники розгиначів тулуба найбільш інтенсивно підвищуються з 9 років у дівчаток і з 10 років у хлопчиків. Дані надані [18, 19] свідчать про істотний приріст сили м'язів кисті і спини у дівчаток з 9 до 10 років.
Встановлено, що в показниках сили м'язів ніг дівчаток і хлопчиків одного віку достовірних розбіжностей немає. Але сила м'язів рук і тулуба у всі вікові періоди (після 6 років) у хлопчиків значно більша, ніж у дівчаток [55, 78].
Витривалість, як і інші фізичні якості, має нерівномірний характер природного розвитку. Як відзначає більшість фахівців з фізичного виховання і спорту, діти молодшого шкільного віку не відзначаються високим рівнем розвитку витривалості [18, 77].
Енергійне наростання витривалості до динамічних м'язових навантажень спостерігається у школярів 8– 11 років [18, 19]. У дітей молодшого шкільного віку відмічені високі темпи приросту статичної витривалості. Інтенсивність її збільшення більша, ніж в середніх і старших класах, але, в той же час, діти не можуть підтримувати зусилля на постійному рівні [43, 70].
Молодший шкільний вік у хлопчиків характеризується низькими темпами природного приросту швидкісної витривалості. У дівчаток, починаючи з 10 років, спостерігається її інтенсивне збільшення [55, 78]. Найпомітніші темпи приросту витривалості до швидкісно-силових зусиль спостерігалися у дівчаток з 9 до 10 років, у хлопчиків з 8 до 10 років [16, 18, 19].
Цілеспрямований розвиток витривалості слід починати в школі з 1-го класу. Ефективно розвивати у молодших школярів загальну витривалість [43]. Багатьма авторами показана можливість розвитку витривалості у школярів молодших класів, за допомогою широкого включення в уроки комплексів фізичних вправ, спеціальних вправ і ігор [62], а також повільного бігу, що циклічно повторюються [18].
Виходячи з вищевикладеного, слід зазначити, що автори мають різні погляди на розвиток витривалості у молодших школярів. Одні вважають, що витривалість в цьому віці розвивається слабо, інші – достатньо інтенсивно. Педагогічні спостереження показують, що молодші школярі легко пристосовуються до тривалого бігу, тобто роботі на витривалість і, на наш погляд, розвитку її слід надавати достатню увагу на уроках фізичної культури, проте, враховуючи особливості організму, що бурхливо росте, не допускати великих за об'ємом фізичних навантажень.
Велика кількість дослідників займалася питаннями фізичної підготовленості учнів молодших класів. В своїх роботах вони вказують на її підвищення за рахунок включення в уроки фізичної культури молодших школярів різних фізичних вправ. Так, автори пропонують використовувати: дозовану ходьбу [13], засоби української народної фізичної культури, вправи спортивно-ігрового характеру [50], легкоатлетичні [8] і циклічні [32] вправи, комплекси рухливих ігор і ігрових вправ, вправи, спрямовані на виховання швидкісних і основних фізичних якостей [45], цілеспрямовані короткочасні вправи методом колового тренування.
Під час аналізу літератури ми не знайшли робіт, що стосуються дослідження взаємозв'язку сенсорних систем з проявом рухових здібностей у дітей молодшого шкільного віку, що і стало предметом нашого вивчення.
Ряд фахівців в галузі фізіології, фізичного виховання і спорту вважають, що формування і вдосконалення рухових навиків неможливе без участі сенсорних систем [55, 65].
Багато дослідників [37, 38] вказують, що залежно від характеру і складності рухової дії, ведучу роль можуть грати переважно руховий, зоровий, слуховий вестибулярний і тактильний аналізатори.
Різні сенсорні системи починають функціонувати в різні періоди онтогенетичного розвитку. Раніше дозрівають структури вестибулярного аналізатора, потім нюхового, смакового і шкірного. Пізніше всіх дозрівають слуховий і зоровий аналізатори. Периферичні ланки аналізаторів в основному вже сформовані до моменту народження дитини. Потім дозрівають їх кіркові відділи, які в основному і визначають особливості функціонування сенсорних систем в ранньому дитячому віці. Крім кіркових відділів аналізаторів, до переробки поступаючої інформації залучаються і інші кіркові зони – асоціативні відділи. Ці структури дозрівають протягом тривалого періоду розвитку, включаючи і підлітковий вік. Поступовість їх дозрівання визначає специфіку процесу сприйняття в шкільному віці [68].
Найбільше значення при виконанні рухів має рухова сенсорна система. Їй належить ведуча роль в управлінні рухами [55]. Без її участі не може бути здійснена навіть найпростіша рухова діяльність.
Руховий аналізатор має важливе значення в регуляції положення тіла в просторі, дозволяє точно оцінити і виміряти просторові, часові і силові характеристики рухової дії, бере участь в регуляції рухових актів і положень, забезпечує координацію абсолютно всіх рухових дій людини – від локомоторних рухів до найскладніших трудових і спортивних рухових навиків [24], фактично визначає техніку спортивних вправ.
Питаннями розвитку кінестетичного аналізатора в онтогенезі займалися багато авторів [24, 63]. Слід зазначити, що приведені ними дані дещо відрізняються. Так, в роботах показано, що вдосконалення всіх відділів рухового аналізатора особливо інтенсивно відбувається з 3 до 7– 8 років. В цей період швидко наростає чутливість пропріорецепції, відбувається дозрівання підкіркових відділів рухового аналізатора і його кіркових зон. В 6–7 років, на думку авторів, об'єм підкіркового відділу складає вже 94 – 98% від його величини у дорослого, а об'єм кіркових зон 74 – 84%. Дані іншого характеру надані в роботах [70], де відзначено, що формування всіх відділів рухового аналізатора активно відбувається в 7– 12 років. Приблизно такої ж думки дотримуються [57, 63], указуючи на інтенсивний розвиток рухового аналізатора у віці від 7 до 10 років.
Дослідження показали, що до молодшого шкільного віку морфологічні ознаки кіркового відділу рухового аналізатора близькі до таких у дорослих.
Таким чином, на думку більшості авторів, молодший шкільний вік є сприятливим для вдосконалення рухового аналізатора. Тому необхідно цілеспрямовано впливати на нього, з метою підвищення можливостей для більш успішного формування різносторонньої рухової сфери молодших школярів.
Зоровий аналізатор – найважливіший з органів чуття. Через нього людина одержує до 90% інформації про навколишній світ [48].
Зорова сенсорна система, забезпечуючи сприйняття простору і змін, що відбуваються в навколишньому середовищі, має найбільше значення при виконанні точних рухів і при рухах, що вимагають швидких змін напряму і швидкості. Зорова інформація необхідна для управління рухами майже у всіх видах спорту [63, 64]. На думку зоровий аналізатор грає провідну роль при початковому освоєнні техніки руху.
В процесі постнатального розвитку органи зору людини зазнають значні морфофункціональні перебудови. Інтенсивний розвиток підкіркових зорових структур, зорової зони кори відбувається на першому році життя і завершується дозріванням клітинних структур центрального відділу зорового аналізатора до 6 – 7 рокам [54]. Дослідженнями встановлено, що в молодшому шкільному віці продовжується процес формування зорової системи, а за даними [57] в цьому віковому періоді наголошується інтенсивний розвиток різних зорових функцій.
Поле зору є найважливішою просторовою характеристикою зорового аналізатора [24]. Воно визначає об'єм навчальної інформації, що сприймається дитиною, тобто пропускну спроможність зорового аналізатора і, отже, можливості школярі. Пропускна спроможність зорового аналізатора до 10– 11 років наближається до рівня дорослої людини і складає 2 – 4 біт/с [24]. Периферичний зір має надзвичайно важливе значення в тих видах спорту, які пов'язані з постійним зоровим аналізом [64].
Поле зору у дітей значно вужче, ніж у дорослих, але з віком швидко збільшується. Встановлено, що розширення меж поля зору найбільш інтенсивно відбувається у віці від 5 до 10 років. За даними [41] значне його збільшення спостерігається у віці 6 – 8 років. Трохи відрізняються відомості, приведені в роботі [24], про те, що поле зору особливо інтенсивно розвивається в дошкільному віці і до 7 років воно складає приблизно 80% від розмірів поля зору дорослого.