Захищаючи ідею вирішального впливу особистості вихователя на вихованця, К.Д. Ушинський водночас боровся проти теорії вільного виховання, згідно з якою спілкування вихователя й вихованців зводилось до стихійних, випадкових контактів. Виховання він розглядав як цілеспрямовану, свідому діяльність, що вимагає спеціальної підготовки й наявності у вихователя певних особистісних і професійних якостей. До найголовніших компонентів виховання К.Д. Ушинський відносив розумовий, моральний і фізичний розвиток особистості і розглядав їх у нерозривній єдності. Відповідно до цього він визначає риси особистості вихователя.
У процесі спілкування з дитиною ніщо не діє так сильно на її душу, як переконання вихователя. К.Д. Ушинський використовує поняття "переконання" в неадекватних значеннях. По-перше, переконання сприймається як складова частина виховання як процесу і має суто термінологічне значення., по-друге, - як один з аспектів свідомості особистості й, по-третє, - як спосіб впливу, метод. К.Д. Ушинський пише: "вихователь, поставлений віч-на-віч із вихованцями, в самому собі має всю можливість успіхів виховання. Найголовнішим шляхом людського виховання є переконання, а на переконання можна впливати тільки переконанням. Усяка програма викладання, всякий метод виховання, хоч би який він був хороший, не перейшовши в переконання вихователя, залишиться мертвою буквою, що не має ніякої сили насправді... Вихователь ніколи не може бути сліпим виконавцем інструкції: не зігріта теплом його особистого переконання, вона не матиме ніякої сили".
Ось чому від учителя справедливо вимагати, підкреслював К.Д. Ушинський, щоб усе його особисте життя було зразком єдності слова і діла, не давало учням приводу для відхилення від норм моральної поведінки, не руйнувало поваги до нього в батьків і дітей, а навпаки, служило прикладом як для тих, так і для інших, і не суперечило його ж шкільним настановам. "Тільки за цієї умови він може мати моральний вплив на дітей і його шкільна діяльність буде справді виховною діяльністю".
Вплив ідей К.Д. Ушинського на подальший розвиток російської дошкільної педагогіки такий великий, що його по праву називають "батьком російської дошкільної педагогіки".
Свій, цілком оригінальний, підхід виявив К.Д. Ушинський у трактуванні самої педагогіки. Він вчив "розрізняти педагогіку в широкому розумінні, як суму знань потрібних або корисних для педагога, і педагогіку у вузькому розумінні, як теорію мистецтва, виведеного з цих наук".
Педагогіка належить до унікальних явищ людського суспільства, інтегруючи в собі достоїнства науки й мистецтва, що виключає ремісництво. Причому педагогіка, як зазначив К. Ушинський, є "першим вищим з мистецтв, бо вона прагне задовольнити найбільшу з потреб людини й людства - її душі і тіла; а вічно передуючий ідеал цього мистецтва є довершена людина".
К. Ушинський вимагає будувати навчання й виховання з урахуванням природи дитини. "Якщо педагогіка хоче виконати людину у всіх відношеннях, - зазначав він у фундаментальній праці "Людина як предмет виховання", - то вона повинна перше пізнати її також у всіх відношеннях".
Тому педагогіка має спиратися на широке коло антропологічних наук, до яких видатний педагог відносив такі: анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, "що вивчає землю як житло людини й людину як жителя земної кулі", статистику, економіку, історію. У цих науках, за його твердженням, викладаються, порівнюються й групуються факти й ті співвідношення фактів, у яких виявляються властивості предмета виховання, тобто людини.
Із зазначеного кола антропологічних наук особливо великого значення Ушинський надав психології.
Відвідавши ряд європейських країн і докладно вивчивши специфіку їх педагогічних систем, К. Ушинський науково довів необхідність у вихованні й навчанні брати до уваги також національну належність дитини, враховувати національну особливість її характеру, що "вірніше за інші особливості передається від батьків до дітей". Ця спадкова основа національної належності й характеру, за його твердженням, "служить найміцнішою основою для всього, що становить згодом повний характер Людини".
Основою педагогічної системи Ушинського є принцип народності, який ґрунтується на думці, що народ має право на школу рідною мовою, побудовану на власних національних засадах, й повинен її мати.
З’ясуванню педагогічного принципу він присвятив одну з найвизначніших праць - "Про народність у громадському вихованні" (1875 р).
"Є лише одна загальна для всіх природжена схильність, - зазначає К. Ушинський, - на яку може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народністю..." Під народністю він розумів своєрідність кожного народу, нації, зумовлену їх історичним розвитком, географічним, природними умовами. Це "поля батьківщини, її мова, її перекази і життя", тобто те самобутнє, найтиповіше і найдорожче, що відрізняє одну націю від іншої й забезпечує їй успішне функціонування і розвиток. Виховання, коли воно не хоче бути безсилим, має бути народним.
За визначенням К. Ушинського, "народність є досі єдиним джерелом життя народу в історії. Через особливість своєї ідеї, що вноситься в історію, народ є в ній історичною особистістю... Кожному народові судилося відігравати в історії свою особливу роль, і якщо він забув цю роль, то повинен зійти зі сцени: він більше не потрібний. Історія не терпить повторень. Народ без народності - тіло без душі, якому лишається тільки піддатися законові розкладу і знищитися в інших тілах, що зберегли свою самобутність".
Видатний український педагог назвав народність "єдиним джерелом історичного життя держави", "найпрекраснішим створінням божим на землі". Це були геніальні філософсько-педагогічні ідеї великого вченого, який переконливо довів, що кожен народ, який хоче себе зберегти як націю й уникнути асиміляції, повинен мати свою державу, де плекати з покоління до покоління власну, властиву тільки йому оригінальність, через створену й застосовану ним власну "народну" педагогіку та власну систему національного виховання.
Народна педагогіка, як і вся народна виховна мудрість, одержала в трактуванні К. Ушинського найвищу оцінку. Він перший поставив на п’єдестал почестей народну педагогіку. Він же й перший увів поняття "народна педагогіка" в широкий обіг, обґрунтувавши правомірність цього терміна в педагогічній науці, теоретично й практично довів, що народна педагогіка є золотим фондом педагогіки наукової, закликав до ґрунтовного й всебічного вивчення виховного досвіду народу.
К. Ушинський писав, що "виховання, створене самим народом і побудоване на народних основах, має ту виховну силу, якої нема в найкращих системах, побудованих на абстрактних ідеях або запозичених в іншого народу". За його справедливим твердженням "тільки народне виховання є живим органом в історичному процесі народного розвитку".
А тому виховання не треба вигадувати, бо воно існує в народі стільки віків, скільки існує сам народ; з ним воно народилося, з ним зросло, відобразило в собі всю його історію і всі його якості.
Педагогічна спадщина К. Ушинського - вершина не тільки вітчизняної, а й світової педагогічної думки. І на таку височінь він піднісся завдяки тому, що джерелом його творчості була народна педагогіка. Сторінки його творів щедро засіяні золотими розсипами народної педагогіки.
Видатний педагог із великою повагою ставився до народної педагогіки, зробивши її вінцем своєї педагогічної теорії. Він не раз підкреслював величезне значення пам’яток фольклору у справі виховання та навчання і на перше місце поставив казку, назвавши її першою і блискучою спробою народної педагогіки, виразником педагогічного генію народу.
Ушинському належить розробка наукових засад національного виховання. Національним він вважав виховання, яке історично склалося на історичному ґрунті певної конкретної нації й своїми цілями, змістом і засобами підпорядковане самобутній природі дитини, потребам забезпечення її належного тілесного, чуттєво-вольового, інтелектуального, духовно-морального й естетичного розвитку, засвоєнню національних, місцевих етнографічних та загальнолюдських культурних цінностей, формуванню довершеної особистості, національно свідомого представника свого народу.
"Незважаючи на схожість педагогічних форм усіх європейських народів, - застерігав Ушинський, - у кожного з них своя особлива національна система виховання, своя особлива мета, і свої особливі засоби досягнення цієї мети". Природним спрямуванням німецького національного виховання в Німеччині є формування німця, у Франції - француза, в Англії - англійця, у Росії - росіянина, а в Україні - українця.
Основи виховання і мета його, а отже, і головний його напрям, за висновком К.Д. Ушинського, різні в кожного народу і визначаються народним характером, тому запозичення одним народом в іншого виховних систем є неможливим, як не можна жити за зразком іншого народу, хоч яким би принадним був цей зразок, так не можна виховуватись за чужою педагогічною системою, хоч якою вона була стрункою й добре продуманою. Кожен народ повинен випробувати власні сили щодо цього. Виховання має бути адекватним національній вдачі дитини.
Кожен конкретний народ через свою національну систему виховання продовжує й розвиває себе у своїх дітях, генерує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя. Тому цілком природним й об’єктивно закономірним виступає прагнення українського народу мати власну національну систему виховання. Першоосновою національного виховання виступає рідна мова, яку К. Ушинський у статті "Рідне слово" (1851 р) назвав "незвичайним педагогом", "великим народним педагогом", "найбільшим народним наставником", що навчає й виховує дітей надзвичайно швидко, легко й доступно, якимось незвичайним, властивим тільки їй способом.