Наразі зміст сучасної БІО в Україні визначають також інформативна і когнітивна парадигми, які розвиваються паралельно. Об’єднальною для них є комунікативна парадигма. Інтегрована документивно-комунікативна парадигма має відіграти суттєву роль у підвищенні якісного рівня документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні за умов ступеневої освіти.
Доведено, що нині центральне місце в системі наукових дисциплін документально-комунікаційного циклу посідає документологія, яка інтенсивно розвивається як фундаментальна теоретична дисципліна, однаково значима для цих наук, що вивчає теорію документа, закони, закономірності, принципи, основні ознаки, властивості, функції, класифікацію типо-видового розмаїття документів та їх сукупностей, загальні підходи до їх створення і функціонування в суспільстві. При цьому інституціонально документологія формується як навчальний курс. Перехід на документологічну платформу в науці зумовлює об’єктивну необхідність наступного кроку – змінити предикат "документознавчий" на "документологічний" і ввести до терміносистеми бібліотекознавства поняття "документологічна підготовка бібліотечно-інформаційних кадрів". У цьому разі під документологічною підготовкою бібліотечно-інформаційних кадрів розуміється навчання, що забезпечує систему знань, умінь і навичок про документи та їхні утворення в типо-видовому розмаїтті, які функціонують у сучасному інформаційному суспільстві. Це забезпечить перехід галузевої освіти на якісно вищий – фундаментальний рівень документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні, що відповідає розумінню суті вищої освіти в нашій країні, Європі та світі.
На основі ретельного аналізу публікацій виявлено, що провідну роль у становленні та розвитку наукових дисциплін документально-комунікаційного циклу відіграють учені, які є одночасно й викладачами відповідних навчальних дисциплін. Обґрунтовано висновок щодо провідної ролі "вузівської науки" в розвитку наукових і навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу, визначенні їх номенклатури, об’єкта, предмета, міжпредметних зв’язків. Підкреслено особливу заслугу в розвитку ідеї документології представників української наукової школи, що є закономірним результатом їх наукових пошуків стосовно формування теоретико-методологічних засад узагальнюючої науки про документ в усіх його проявах. Зазначено, що серед сучасних українських учених-викладачів провідне місце посідають В.В. Бездрабко, В.О. Ільганаєва, С.Г. Кулешов, Н.М. Кушнаренко, М.С. Слободяник, А.А. Соляник, Г.М. Швецова-Водка та ін.
Доведено міждисциплінарний характер документологічного знання як ключової компетенції, необхідної всім посередникам-професіоналам у цілому і бібліотекарям-бібліографам зокрема в системі соціальної комунікації. В освітньому вимірі науковий висновок щодо міждисциплінарного характеру документологічного знання створює об’єктивне підґрунтя для його розгляду як базового в навчанні майбутніх бібліотечно-інформаційних фахівців України. При цьому документологічне знання в навчанні бібліотечно-інформаційних кадрів наявне у двох основних формах:
1) як сукупність навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу;
2) як "наскрізне" явище, що "пронизує" переважну більшість навчальних курсів, які викладаються бакалаврам і магістрам.
У другому розділі "Сучасний стан документологогічної складової підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні та світі", який складається з двох підрозділів, охарактеризовано особливості сучасного стану документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні; здійснено порівняльний аналіз документологічної підготовки бібліотечно-інформаційних фахівців в європейських країнах та США.
На основі порівняльного аналізу доведено, що в підходах до змісту БІО в Україні та світі є багато спільного. Загальним можна вважати поліпарадигмальність – існування декількох теоретичних підходів до вирішення цього питання. Серед них: книгитивний (основний об’єкт бібліотечно-інформаційної діяльності та освіти – книга, видання); документивний (основний об’єкт – документ, тобто інформація, закріплена на спеціально створеному матеріальному носієві); інформативний (основний об’єкт – документована або усна інформація, відомості, дані); когнітивний (основний об’єкт – знання); комунікативний – передавання в часі та просторі соціально значущої документної чи усної інформації та знань у суспільстві. Це дає підстави розглядати поліпарадигмальність методологічним принципом сучасної вищої БІО України та світу. Вона передбачає існування декількох теоретичних підходів або концепцій, на основі яких обґрунтовуються цілісні, завершені моделі освітнього процесу, що за змістом і формою відповідають вимогам бібліотечно-інформаційної теорії, практики та освіти, визнаних професійною спільнотою.
Підкреслено, що при поліпарадигмальному підході до змісту БІО в Україні та світі все ж одна з парадигм є базовою, яка формує найсуттєвіші характеристики змісту галузевої освіти в той чи інший періоди її розвитку. Однією з таких базових парадигм можна вважати документивно-комунікативну, суть якої полягає у формуванні професійної компетентності майбутніх бібліотечно-інформаційних фахівців щодо пошуку, відбору, придбання, опрацювання, зберігання й організації використання соціально значущої документної інформації та знань соціумом і ∕ або особистістю як сьогодні, так і в перспективі. Про базовий статус документивно-комунікативної парадигми свідчить, по-перше, те, що вона є найбільш адекватною проблемам бібліотечної практики, яка об’єктивно розширює типо-видовий склад бібліотечних фондів; по-друге, оскільки найточніше відповідає генетично притаманній бібліотекам документально-комунікаційній функції; по-третє, сама по собі БІО є документально-комунікаційним процесом передавання інформації та знань в документній або усній формі; нарешті, надання пріоритету документивній парадигмі у вітчизняній галузевій освіті відповідає загальносвітовим тенденціям, що сприяє її інтеграції до єдиного світового освітнього простору.
На основі аналізу сучасного стану викладання навчальних дисциплін документально-комунікаційного циклу у ВНЗ України та інших країнах світу обґрунтовано висновок про їхнє переважання в обсязі та змісті навчальних планів та освітньо-професійних програм. Це підтверджує достовірність наукової гіпотези даного дисертаційного дослідження щодо базового значення документологічного змісту БІО. У цьому полягає подібність освітніх систем. Відмінність виявляється у наданні пріоритету зарубіжними ВНЗ електронним документам (онлайновим та офлайновим) та їх сукупностям, що забезпечує підготовку бібліотечно-інформаційних фахівців, адаптовану до сучасних інформаційних технологій, є обов’язковою умовою переходу на новий рівень розвитку бібліотечної діяльності через її модернізацію, інновацію і трансформацію. Для вітчизняної БІО характерні такі особливості: а) орієнтування змісту освіти як у минулому, так і за умов інформатизації переважно на друковані документи книжкового типу, що не повною мірою відповідає як урізноманітненим об’єктам сучасної бібліотечно-інформаційної діяльності, так і очікуванням користувачів, які прагнуть швидко отримати інформацію в будь-якій фіксованій формі; б) порушення паритету між традиційними й електронними документами через переважання друкованих видів документів у змісті навчання. За таких умов документологічна підготовка бібліотечно-інформаційних кадрів в Україні об’єктивно "запізнюється" в реагуванні на зміни в інформаційних потребах суспільства у фіксованій інформації та знаннях, перебуває в ситуації "доганяючого розвитку освіти", що знижує якість підготовки бібліотечно-інформаційних кадрів.
Позитивним у зарубіжному досвіді можна вважати наявність галузевих стандартів (державних або регіональних) БІО, що забезпечує спадкоємність, інваріантну єдність документологічної підготовки кадрів на різних рівнях освіти. В Україні такі стандарти поки що відсутні. За цих умов невизначеними залишаються не лише варіативна, але й інваріантна складові вищої БІО, зокрема і документологічної її складової. Водночас, існування в Україні дипломів молодшого спеціаліста, бакалавра і магістра єдиного державного зразка потребує вироблення єдиних наукових підходів до визначення пріоритетних професійних компетенцій фахівців різних кваліфікаційних рівнів, що забезпечить послідовність і спадкоємність у реалізації відповідних освітньо-професійних програм.
Порівняльний аналіз свідчить, що в зарубіжному досвіді переважають тенденції інтеграції, а у вітчизняному – процеси диференціації. Інтеграційні тенденції виявляються в об’єднанні декількох споріднених спеціальностей в один ширший освітній напрям – документально-комунікаційний. Загальна фундаментальна підготовка фахівців забезпечує мобільність випускників у виборі майбутньої професійної діяльності, переваги на ринку праці через універсальність освіти. Така практика має й суто прагматичні переваги: за умов державної підтримки БІО в більшості зарубіжних країн кращі студенти мають можливість навчатися на держбюджеті в магістратурі в разі обрання ними бібліотечної спеціальності на рівні бакалавра. Запозичення, на наш погляд, потребує й існуюча в більшості зарубіжних країн внутрішньодержавна координація, яка передбачає "закріплення" за окремими ВНЗ країни не лише певних спеціальностей, а й спеціалізацій. Тобто система вищої БІО в Європі та світі базується на органічному поєднанні принципів інтеграції і диференціації, що має бути реалізоване в реформуванні вітчизняної бібліотечної освіти.