_____________________________________________________________
1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 1, с. 501.
чи інтелектуальних рис і якостей особистості і ліквідацію негативних. І це дуже важлива справа. Адже ніякі розмови, приклади, заохочення чи покарання з боку батьків чи вихователів не допоможуть підліткові позбутися лінощів і стати працьовитою людиною, поки цих лінощів, бездіяльності не позбудеться сам учень. Скільки б ми не вмовляли дитину бути відважною, не боятися труднощів, перешкод, вона буде боягузливою доти, поки не подолає сама в собі страх, нерішучість, скованість тощо.
Помиляються й ті батьки, які вважають, що найцінніша риса особистості - слухняність, безумовне виконання всіх вимог старших, підкорення волі наставників тощо. Така беззастережна «слухняність», сліпа підпорядкованість можуть породжувати конформізм, слабі характери, підлабузництво, слабовільність. А гіршого, ніж безхарактерність і безвольність, немає нічого. Лише той характер сильний, в якому дозріла самостійність, власна думка, самокритичність; незалежність власних суджень і переконань, поглядів і поведінки. Намагання всім і всюди подобатись, усім догодити, не вступати в суперечки й конфлікти, пристосовуватися до всяких вимог (розумних і нерозумних) спотворить характер, почуття і волю молодої людини, сформує психологію раба.
«Виховання може бути безрезультатним, - пише В.О.Сухомлинський, - якщо молода людина з ранніх років не буде виховувати сама себе, коли виховання не буде доповнюватися самовихованням. Самовиховання розпочинається з пізнання самого себе і здатності бачити свої достоїнства, недоліки і вади, реально оцінювати свої можливості і поведінку». Звичайно, самовиховання потребує особливої уваги з боку батьків і педагогів. Це передусім розумні поради дітям, формування корисних звичок, постійна увага до дітей і допомога у їхній навчальній роботі, правильні настанови, посильні й розумні вимоги до їх поведінки і праці. Неправильні або спотворені уявлення про правила і норми співжиття, поведінки, навчальної діяльності зводять нанівець виховні зусилля і працю як учнів, так і педагогів.
Самоутвердження молодої людини проходить у боротьбі із своїми власними вадами і недоліками, у боротьбі самого з собою. Перемога над самим собою - найбільша перемога. Щасливим, пише В.О.Сухомлинський, може бути лише той, хто є володарем своїх бажань, хто вміє володіти собою, своїми почуттями. Треба відзначити, що багатьом нашим дітям і учням саме бракує цієї дуже цінної риси - відповідності рівня бажань і домагань рівневі їх заслуг і можливостей. Разюча невідповідність власних домагань власним достоїнствам породжують паразитичний спосіб життя дітей у деяких сім'ях - дармоїдство, марнотратство, сімейні і соціальні конфлікти. Незагнуздані і неприборкані примхи, претензії, незаслужені й невиправдані вимоги молодої людини, які нерозумно задовольняються дорослими, - джерело егоїзму, міщанської психології, зарозумілості, появи спотворених характерів.
В.О.Сухомлинський з нових позицій підходить і до оцінки життєвої позиції, і ролі дитини в сім'ї. Діти в сім'ї - це не тільки слухняні виконавці волі батьків і старших, вони рівноправні члени сім'ї, активні учасники всіх сімейних справ, вони можуть чинити взаємний позитивний вплив на сім'ю; поведінку батьків і старших, їх ставлення до своїх сімейних і громадських обов'язків. Вони не повинні відчувати своєї нерівності, неповноцінності, приниженої гідності. Василь Олександрович завжди відстоював право дітей активно втручатись у сімейні справи. Під впливом думки дітей, їх вимог, ставлення батьків до деяких антисоціальних явищ - п'янства, крадіжок, обману, протекціонізму, нечесного способу життя та інших аморальних вчинків, - можна змінити або позбутися цих явищ.
В.О.Сухомлинський з нових позицій порушує і дуже актуальну проблему сучасності - проблему спілкування дітей з дорослими, проблему нового соціального середовища, виховання дітей за місцем проживання. Це не тільки розвиток ідей А.С.Макаренка про різновікові групи, це питання включення дітей у матеріальну сферу виробництва через учнівські виробничі бригади, міжшкільні виробничі об'єднання, участь дітей разом з дорослими у різноманітних громадсько-політичних справах, у виконанні народногосподарських завдань. І головне, щоб у спільній діяльності і спілкуванні з дорослими діти почували себе рівноправними, не відчували приниження їхньої гідності, не ставали формальним об'єктом виховання. Бо спілкування з дорослими тільки в тому разі матиме належний виховний вплив, коли виступатиме не як службовий обов'язок, а як веління душі й серця, як потреба духовної єдності і дружби поколінь, потреба повторення себе в дітях.
ВИСНОВОК
Багатьох задумів і планів не встиг довершити В.О.Сухомлинський. Перенесені важкі поранення на фронтах Великої Вітчизняної війни, хвороби підірвали здоров'я і вкоротили життя талановитому педагогові, вченому, письменникові, людині, яка віддала все своє серце і розум найблагороднішій справі - вихованню молоді.
2 вересня 1970 р. серце Василя Олександровича Сухомлинського перестало битися. Втім, фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не зупинила його жертовного служіння школі, учительству, вітчизняній педагогічній науці. "Людина, - любив повторювати педагог, - народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний". Ці проникливі слова можна і треба віднести й до самого Василя Олександровича, адже саме вони були тим категоричним імперативом, якому завжди і всюди слідував він у своєму недовгому, але яскравому й напрочуд плідному житті Педагога. Все найцінніше, створене ним, назавжди увійшло до скарбниці вітчизняної педагогіки та національної духовної культури.
Сьогоднішня ситуація в світі - низька оплата праці вчителів, відсутність мотивації в навчанні, відсутність позитивних зразків для наслідування у вихованні - дещо відсуває на другий план сформовані десятиліттями уявлення про зміст праці вчителя і вимоги до нього як вихователя. В той же час педагогічний досвід В.О.Сухомлинського переконує, що «учительська професія - це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється», і виконувати цю роботу може тільки той, хто має сформоване покликання до праці вчителя.
Справжній педагог-вихователь має бути насамперед людиною, яка повинна прищеплювати у своїх вихованців любов до інших людей, до високих прагнень та ідеалів, життєвої мети. Ростити та виховувати справжню людину - такий основний зміст педагогіки В.О.Сухомлинського.
Привселюдне зізнання, винесене в назву книги «Серце віддаю дітям», підтверджене трудами і щоденними діяннями великого вчителя. Він писав: «Що було найголовнішим у моєму житті? Не роздумуючи, відповідаю: Любов до дітей».
Своєю творчістю В.О.Сухомлинський виховував молоде покоління національно свідомими українцями. Його заповіді, які висловлені в казках, саме і можуть виховати Справжню Людину, якій притаманні найкращі якості: висока мораль, гуманістичні ідеали, любов до народу, до Батьківщини, бо «без будь-кого з нас Батьківщина може обійтися, але будь-хто з нас без Батьківщини – ніщо»1. Світлий, теплий, мистецький талант В.О.Сухомлинського дарує нам вічні цінності – загальнолюдського й національного – у найвищих злетах думки й слова, душі й серця.
_____________________________________________________________
1 Сухомлинський В.О. Вибрані твори. К., «Радянська школа», 1976, т. 1, с. 612.
Список використаної літератури:
1. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 т. – К.: Рад. школа. 1976-1977.
2. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка // Рад. школа, К., 1978.
3. Сухомлинський В.О. Сто порад вчителю // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.2 - К., 1976.
4. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. // Вибр. твори: у 5-ти т.- т.3 - К., 1976.
5. Сухомлинский В.А. Хрестоматия по этике // М., 1990.
6. Сухомлинський В.О. Джерела невмирущої криниці // Українська мова і література в школі. – 1989. - № 7.
7. Зязюн И.А., Родчанин Е.Г. Гуманист. Мыслитель. Педагог: Об ідеалах В.А.Сухомлинского // М., 1991.
8. І.В.Цюпа. Сухомлинський (Добротворець) // К., 1985.
9. Ковальчук В.І. Спогади про В.Сухомлинського. – К.: Рад. школа. 1990.
10. Історія педагогіки // За ред. М.С. Гриценка. - К., 1993.
11. Кравець В.П. Історія української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.
12. С.Барабаш. Філософія серця, або гуманізм Василя Сухомлинського. - Дзеркало тижня. – 2001. – № 39 (363) 6.