Зміст
Вступ
1. Зміст педагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища
2. Теорія виховання як наукова і навчальна дисципліна
Висновок
Список джерел
Вступ
Тема контрольної роботи «Виховання як педагогічна категорія».
Термін «виховання» в історії мав різні прояви і тлумачення. У романській мові для визначення виховної діяльності використовували слово латинського походження education, у французькій - pedagogie- education, в італійській - pedagogia- educazione, у німецькій - padagogik- erziehung, у польській - edukacia і wychowania. В англійській мові термін education означає виховання водночас як діяльність і як науку про виховання, хоча в словнику англійської мови є рідко використовуваний термін pedagogics.
В українській мові виховання є похідним від слова chovati- ховати, вирощувати. В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося у значенні «оберігати (ховати) дитя від небезпеки», а згодом почало означати «вирощувати дітей, навчати правил доброї поведінки». Пізніше його стали тісно пов'язувати з поняттям «навчати» і часто використовували як рівнозначні. Ототожнення процесів навчання і виховання призвело з часом до дублювання понять «освіченість» і «вихованість». Нерідко вихованою людиною вважають людину освічену, що по суті неправильно.
Мета роботи – виявити поняття терміну виховання та розкрити тему теорію виховання як наукової і навчальної дисципліни.
1. Зміст педагогічного поняття «виховання» як суспільно-історичного явища
У вітчизняній педагогіці поняття «виховання» відокремилося від поняття «навчання» у другій половині XVIII століття. В прямому значенні воно використовувалось у «Статуті народних училищ в Російській імперії» (1786). 1806 року це поняття було включено у словник Російської Академії.
«Виховання» і «навчання» в сучасній педагогічній науці самостійні терміни, тому що розкривають різні сфери педагогічної діяльності. «...Методика виховної роботи має свою логіку, порівняно не залежну від логіки роботи освітньої. І те, й інше - методика виховання і методика освіти, - на мою думку, становлять два розділи, більш чи менш самостійні розділи педагогічної науки. Зрозуміло, ці розділи повинні бути органічно пов'язані. Зрозуміло, всяка робота в класі є завжди роботою виховною, але зводити виховну роботу до освітньої я вважаю неможливим», - писав А.С. Макаренко.
Навчання- це процес опанування підростаючими поколіннями знань, навичок та вмінь, набуття професійно важливих якостей. Результатом завершеного навчання є отримання певної освіти. Відповідно, освіта буває загальною, професійно-технічною, середньою, вищою, професійною. Проблеми навчання досліджує і обґрунтовує дидактика.
Навчання, один із найважливіших компонентів вихованості людини,- фактор формування особистості, але не визначальний. Часто освічена, з багатим запасом знань людина є досить невихованою і явно відштовхує від себе оточуючих. Про це влучно сказав російський невропатолог, психіатр і психолог В.М. Бехтерев: «Якщо освіта спрямована на примноження людських знань і, отже, на збільшення ерудиції, то виховання розвиває розум людини, привчаючи її до синтезу й аналізу, воно слугує облагородженню душевних почуттів і формуванню та зміцненню її волі. Звідси зрозуміло: якою б освіченою не була людина, та коли розум її не відзначається певною гнучкістю, якщо почуття її залишилися на рівні глибокого егоїзму, якщо вона, зрештою, не має і волі, то вся її освіченість з погляду загальної користі буде лише баластом, і не більше. Якщо, з іншого боку, людина з освітою протягом свого розвитку отримує невідповідне спрямування почуттів і волі, то її освіченість може стати лише засобом задоволення особистих бажань і в цьому розумінні слугуватиме лише формуванню шкідливого члена нашого суспільства».
Отже, виховання є процесом підготовки людини до сьогоднішньої та майбутньої життєдіяльності. Педагогічна категорія «виховання» вживається у педагогічній науці в чотирьох значеннях:
у широкому соціальному- це виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який має не лише позитивну спрямованість. Дійсність містить конфлікти і протиріччя; тут особистість набуває не тільки позитивного соціального досвіду, але і негативного;
у широкому педагогічному- це виховна діяльність різних освітньо-виховних систем, які керуються педагогічними теоріями;
у вузькому педагогічному - це цілеспрямована виховна діяльність педагога з метою досягнення певних виховних цілей;
у гранично вузькому- це розв'язання педагогом конкретної індивідуальної проблеми виховання або перевиховання.
Виховання як педагогічна категорія має три суттєвих ознаки: цілеспрямованість, яка передбачає наявність певного взірця, соціально-культурного ідеалу; відповідність процесу виховання певним соціально-культурним цінностям; наявність певної системи організованих виховних впливів; гуманність, яка передбачає орієнтацію у вихованні на загальнолюдські цінності; цілісність, неперервність і тривалість, тобто виховання має зачіпати всі сфери психіки людини, творчо формувати і всебічно розвивати їх протягом всього життя. Для реалізації цих ознак виховання має бути "комплексним, планомірним і організованим.
Виховання - це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості.
Із цього визначення зрозуміло, що об'єктами виховного впливу є: свідомість і підсвідомість вихованця, його мотиваційна, емоційно-почуттєва і вольова сфери, навички та звички вихованої поведінки в умовах повсякденної та професійної діяльності, самовдосконалення.
Свідомість - це властива людині функція головного мозку, яка полягає в суб'єктивному відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, власних дій, у попередньому їх накресленні та передбаченні наслідків, у регулюванні відносин з оточуючими та соціальною дійсністю. А підсвідоме - це різноманітні психічні процеси, що відбуваються за порогом свідомості вихованця, але органічно з нею пов'язані, впливають на неї і за відповідних умов порівняно легко переходять в її сферу. Водночас ці дві сфери психіки мають бути предметом виховного впливу. Вплив на свідомість формує переконання вихованця, його світогляд, а підсвідоме зміцнює їхній ефект.
Навичка - це психічне утворення, завдяки якому людина спроможна виконувати певну дію автоматично, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервової енергії.
Звичка- схильність людини до відносно усталеного способу дії. Всі дії за допомогою позитивних почуттів можна підсилити, емоційно забарвити мотиви вихованої поведінки. «Гарна звичка - це моральний капітал. Капітал звички від уживання зростає і дає людині можливість, як капітал матеріальний в економічному світі, дедалі плідніше використовувати свою найдорогоціннішу силу - силу свідомості, волі і зводити моральну будову свого життя дедалі вище, не починаючи щоразу своєї будівлі з фундаменту і не витрачаючи своєї свідомості і своєї волі на боротьбу з труднощами, які були вже раз переможені».
Емоції - це психічне відображення у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій, зумовленого відношенням їхніх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.
Почуття- одна з основних форм переживання вихованцем свого ставлення до явищ дійсності. Вони більш стійкі порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативні. Структура почуття складається не лише з емоцій, але і з узагальненого ставлення вихованця, пов'язаного з розумінням, знанням. Тісний зв'язок почуттів з емоціями проявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції. Своєю чергою, позитивні емоції та почуття виступають «трансформатором» структури потреб вихованця та будують її ієрархію. За О.М. Леонтьевим, усвідомлені потреби створюють відповідний мотив. У зв'язку з цим треба прагнути зрозуміти потреби вихованця, їхню структуру, виявити серед них домінуючі, недостатньо задоволені, з'ясувати причини та показати оптимальні способи їх задоволення, трансформувати в соціально позитивну поведінку.
Отже, мотиви є спонукальною силою дій і вчинків вихованця. Сукупність однорідних мотивів складає мотивацію відповідної поведінки.
Основним смислом і провідною ідеєю всієї виховної роботи має бути формування і постійний розвиток у вихованців мотивації по творчого самовдосконалення позитивних рис своєї особистості й нівелювання негативних. Самовиховання - це свідома діяльність, спрямована на якнайповнішу реалізацію вихованцем себе як особистості, в основі якої лежить мотивація самовдосконалення.
Суттєвим предметом виховного впливу є воля вихованця, за допомогою якої можна значно підсилити ефект виховних впливів, мобілізувати психіку на вдосконалення позитивних та усунення негативних якостей, на постійне самовдосконалення. Воля - це здатність вихованця, що проявляється в самодетермінації та саморегуляції своєї діяльності й різних психічних процесів.
Воля має безпосередній вплив на перевиховання особистості вихованця. Перевиховання- це цілеспрямована робота вихователя з метою усунення недоліків у важковиховуваного або педагогічно занедбаного вихованця. Перевиховання - це позбавлення (в діях, вчинках, способах життєдіяльності) від мотивів і мотивації негідної поведінки, негативних звичок, хибних схильностей, вад характеру та поступова заміна їх на позитивні. Безперечно, ці виховні зусилля вимагають високої педагогічної майстерності, кваліфікованих цілеспрямованих виховних заходів.