У суворому житті козаків завжди перебував час для відпочинку. Традиційно вільний час проводили по-різному не тільки чоловіки й жінки, але й люди різних віків. Старійшини справами займалися до середини дня. час, Що Залишився, до вечора вони проводили в іграх, розвагах. На майдані влаштовувалися ігри в шахи, шашки. З більшим задоволенням старі дивилися бійцівські двобої - боротьбу двох борців, тіла яких змазувалися жиром. Багато часу старійшини проводили в бесідах. Як правило, під час бесід у срібних чашах подавали вино й міцний мед. Гостей годували від душі. Радість хазяїнові доставляла похвала про прийом гостей: «Я в його був і вино пив».
Молоді козаки грали на площі в кості й бабки. Ігри ці дозволяли розвивати таку влучність, що, кидаючи каменями в птахів і зайців, мисливці вбивали їх.
У станової хати щодня молоді козаки збиралися на розмови. Збиралися чоловіки в коло, в'язали мережі, рибальські знаряддя типу пасток, тенета (мережі для лову звірів і птахів). Розвиток землеробства вимагало виготовлення й ряд пристосувань для обробки землі. Їх також робили козаки власноручно. Під час роботи слухали розповіді літніх односільчан про їхні походи, бої й перемоги. Молоді люди захоплювалися розповідями, просили ще що-небудь розповісти. На подяку підносили заздоровні кружки з медом. Якщо ж бувалі козаки хотіли відзначити хоробрість молодих козаків могли вдостоїти кухлем меду що відрізнилися. Цей жест розглядався як значна нагорода. На таких зборах козаки співали козачі пісні.
Молоді замужні жінки у вільний годинник збиралися на посиденьки найчастіше в дружин військових старшин. Їх пригощали всілякими плодами, закусками, насіннячками. Пили солодкий мед. Молоді козачки любили співати пісні й під їхні наспіви танцювати. Під наглядом бабусь дівчини в теплу пору року виходили на вулицю водити хороводи. Чоловіка могли тільки здалеку любуватися забавами дівчат. Узимку молоді дівчини могли качатися на каталках (сковзати на ногах по льоду з розбігу). Основною умовою для молодих козачок була умова не затримуватися на вулиці до пізнього вечора.
Діти козаків грали в ті ж ігри, що й дорослі. Грали в жмурки та гилку.
Одним з основних занять козаків Південного Уралу було землеробство й скотарство. Козаки самі вирощували худобу й добували його у ворога. Трепетне відношення в козаків було до коней. Відбиралися на плем'я сміливі, слухняні, жваві, витривалі, невтомні особини. Використалися вони, для кавалерійських цілей.
Сьогодні козацтво відроджується як культурний шар загальросійської культури з урахуванням специфіки способу життя й формування козацтва як субетноса. Уживають спроби заглянути в його історію, щоб визначити - хто такі козаки і яке місце займають вони в російської історії. Феномен козацтва розглядався в працях видних істориків Х V Ш століття: Г.З.Байєра, Н.М.Карамзіна, А.И.Ригельмана, В.Н.Татищева. Пізніше до цієї проблеми підключилися С.М.Соловйов, Н.И.Костомаров, Н.О.Ключевский. Значно активізувалася робота вчених по вивченню історії козацтва в XIX - початку ХХ вв. Вагомий внесок у вивчення козацтва Південного Уралу внесли видні історики: В.С. Кобзов, Н.С. Шибанов, А.И. Білий, В.А. Іванов, С.М. Чавунів, Л.И. Футорянский, Д.А. Сафонов, В.Г. Семенов.
У традиціях козацтва ми виділяємо тенденцію захисту Батьківщини, у цілому святої Русі й духовну установку. Козача традиція пов'язана з установками на духовну єдність. Духовна єдність - це «константа, що була вищої, котру не можна порушити й за яку людина йшла на смерть» (Т.Ю. Скопинцева).
Видатний вчений-культуролог К.Леві-Стросс відзначає, що «кожному народу властива своя культурна традиція, як у матеріальному, так й у духовному плані. Національна традиція створюється національною єдністю , об'єднаними загальною мовою, територією, економікою, етнічним самосвідомістю».
Діяльність будь-якого народу в області культури розглядається в діалектичній єдності процесів стадія творення, творчості і стадія навчання, оволодіння, освоєння, людської діяльності. Реалізується механізм «соціальної спадковості»: кожне нове покоління людей засвоює досягнуті попередньою людською діяльністю знання, уміння, навички, цінності, відбувається прилучення нових поколінь людей до досягнутого на даному історичному етапі рівню розвитку культури. В людській діяльності при єдності процесів створення та оволодіння культурою відбувається творення тих самих знань, умінь, навичок, цінностей, які залишаються в діяльності наступних поколінь людей.
Таким чином, самобутність народної козачої культури базується на духовності, гармонічному сполученні моральних, естетичних, інтелектуальних цінностей. Детермінована світоглядом і відбита в структурі «Я» - концепції особистості, система цих цінностей носить духовно-моральний характер.
Передані з покоління в покоління традиції козацтва Південного Уралу вказують на наявність певної самобутньої системи виховання, на зміст якої впливали не тільки культурні, але таке географічні (природне середовище), соціальні (соціальні структури), біологічні (антропологічний тип) і господарські фактори. Під впливом цих факторів і природного середовища зложилася деяка подібність мови, вдач, звичаїв, побуту й психологічних характеристик. У процесі виховання козаки опиралися на подання про спільність походження й історичних доль, участь в історичних подіях, на зв'язок з мовою й «ґрунтом». Сплав культур, етнокультурна спільність породили на Південному Уралі козачу культуру.
Виділення козачих традицій це стійкий трансльований компонент змісту утворення. Ефективність процесу духовно-морального виховання забезпечує комплекс педагогічних умов: розгляд поняття «духовно-моральна вихованість учня», національна культура; визначення виявлених традицій козацтва Південного Уралу як регіональний компонент духовно-морального виховання, що стимулює мотивацію учнів на вивчення традицій, прийняття як зразок організації життєдіяльності; забезпечення естетики міжособистісних відносин батьків, учителі, учня, можливість створення духовно-моральне виховне середовище.
Таким чином, духовно-моральне виховання учнів на традиціях козацтва має культурні й психолого-педагогічні передумови:
Духовно-моральне виховання на традиціях козацтва Південного Уралу - виступає одним з напрямків удосконалювання регіонального компонента змісту утворення й перебудови позакласної роботи на основі ознайомлення учнів із сімейно-побутовими, військовими, культурними традиціями, закріпленими в обрядах, піснях, танцях, промислах, ремеслах. Традиції козацтва Південного Уралу дозволяють прищепити учнем духовно-моральний імунітет проти вульгарності, аморальності: у них укладене висока цнотливість, пафос добра й правди, високої духовно-моральної культури, патріотизму, пошуки краси вічної й неминущої.
Список літератури
1.Леви-Строс К. Сумні тропіки / Леви-Строс К. – К, 1984
2.Соколова Л.Б. Становлення культури педагогічної діяльності. –К., 2003
3.Власова Т.И. Виховання духовності особистості. – К., 2006
4.Чугунов С.М. История казачества на Урале. - Оренбург, 2003.
5.Кривощеков А.И. Обряды и обычаи Оренбургских казаков. – М., 2001
6.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. – М.: Искусство, 1979