Використання засобів педагогічного малювання у процесі удосконалення навичок образотворчої діяльності молодших школярів (стр. 12 из 15)

У кожному конкретному випадку ми намагалися трактувати предмети так, щоб вони сприяли розкриттю сюжету малюнка чи задуму автора.

Необхідно відмітити таке: доречне в навчальному, пізнавальному малюванні не завжди можливе в творчій роботі художника, коли він, використовуючи знання закономірностей, побудови і зображення об'ємної форми предметів, вільно оперує умінням малювати з метою реалізації творчих задумів. Тому ми не намагалися підміняти навчальну роботу розв’язанням лише творчих завдань, відводячи на другий план вивчення натури. Виконуючи начерки, ми знаходили розумне поєднання того й іншого залежно від цілей і характеру роботи [56, 17].

Однією з початкових вправ у виконанні начерків було зображення одиничних предметів. Спочатку доводилося часто робити тривалі зарисовки, оскільки треба було навчитися уважно конструювати форму предметів відповідно до їх просторового положення і законів перспективи.

При малюванні предметів циліндричної або конусоподібної форми (наприклад, відра, кухля, глека), слід було бути особливо уважними при трактуванні видимих перспективних скорочень форми верхньої частини предмета (наприклад, шийки глека) по відношенню до нижньої частини (дна). З однієї точки ці частини сприймалися як різною мірою стислі або довгасті овали чи еліпси.

Ми враховували: коли малювання подібних об'єктів проводиться з метою вивчення особливостей побудови, освоєння методів створення зображення, робота над начерками повинна здійснюватися уважно і послідовно. У цих випадках ми піклувалися про конструктивність зображення, яке іноді набувало схематичного характеру (рис. 32). У навчальних начерках предмети нерідко трактувалися як сукупність геометричних тіл або комбінації кількох форм (наприклад, глек як поєднання кулястої або конусоподібної нижньої частини із циліндричною горловиною).

Рис. 32. Стілець, тумба

Ці принципи малювання знаходили своє застосування і в роботі над начерками. Ретельне відтворення при роботі над начерками, як правило, не проводилося. Ці методи характерні для навчального малювання. У начерку доречніше безпосереднє відтворення натури, коли художник відразу вирішує образотворчі задачі, лаконічно характеризує форму.

Трактування інтер'єру в начерку ми обирали у кожному випадку окремо, беручи до уваги особливості приміщення, мету роботи, характер освітлення, властивості матеріалу, яким виконується начерк.

Оскільки в сучасних умовах бурхливого науково-технічного прогресу велику роль в житті людей відіграє техніка, учням необхідно знати принципи зображення найбільш поширених машин різного призначення. У цьому відношенні корисними виявилися спостереження за такими об'єктами, їх зарисовки, а також ознайомлення з відповідною літературою та ілюстраціями [53, 77].

Ми вдумливо підходили до процесу зображення об'єктів техніки і малювали їх, виходячи з конструктивної суті тієї або іншої машини. Це означає, що насамперед необхідно було визначити і намітити в малюнку чи начерку головний опорно-конструктивний масив, на основі якого будується весь комплекс машини. Наприклад, при малюванні літака, ледве намітивши контур цілого, ми проводили подальше уточнення начерку починаючи з фюзеляжу — опорної частини конструкції, з якою пов'язані інші частини літака. Потім до фюзеляжу «прив'язувалися» крила, хвостове оперення, намічалися кабіна, шасі, двигуни й інші частини.

При малюванні автомашини логічно було почати начерк із встановлення загальних контурів, коли визначаються основні пропорції об'єкта: співвідношення довжини, ширини і висоти. Передусім виявилося необхідним намітити і уточнити найбільш великі частини: кабіну, кузов, потім зв'язати з ним двигун, «поставити» машину на колеса, перейти до малювання деталей. Таким чином, принцип зображення машин будується на загальних основах: насамперед вирішується істотне, а потім малюнок доповнюється необхідними елементами і деталями (рис. 33) [59, 78].

Рис. 33. Автобус. Флом.

Малювання кожного виду машин має свої специфічні особливості, які важко передбачити заздалегідь. Однак, засвоївши загальні принципи побудови таких об'єктів і отримавши деякі практичні навички в їх зображенні, вчитель надалі може з успіхом вирішувати різні конкретні задачі, що виникають при малюванні сучасної техніки.

Величезна різноманітність пейзажних мотивів в природі, зміна часів року, часу діб, характеру освітлення, велика кількість рефлексів, елементів ландшафту, багатство рослинного світу — все це представляло великий інтерес як для вчителя, так і для учнів, давало їм невичерпний матеріал для творчих пошуків.

Зображення пейзажу має свої особливості, які ми враховували в процесі практичного виконання начерків. Ми враховували, що малювання пейзажу – не копіювання природи, а її художнє відображення, при якому не тільки достовірно передається об'єктивна суть пейзажу, але створюється образне уявлення про нього, що допомагає викликати у глядача відповідні враження, емоції.

Робота над малюнками і начерками пейзажу здійснювалася відповідно до методичних принципів в такій послідовності: вирішувалася композиція зображення, визначалися і намічалися на папері великі об’єкти (земля – небо), промальовувалися важливі частини пейзажу з урахуванням лінії горизонту, повітряної і лінійної перспективи; уточнювалися окремі елементи, деталі, характеризувалися просторові плани.

Приступаючи до зображення пейзажу, передусім потрібно було потурбуватися про вибір такої точки зору, з якої він виглядає найбільш цікаво, коли чітко виражена його просторова протяжність.

Вже на початку роботи ми намічали лінію горизонту. Вона завжди знаходиться на рівні очей. У малюнку її можна провести на будь-якій висоті. Всі елементи пейзажу будуються відповідно до лінії горизонту. Співвідношення землі і неба залежить від композиційного задуму. Після намічання основних частин пейзажу переходять до уточнення загальної форми окремих елементів. При цьому порівнюються розміри об'єктів, їх просторове положення і світлосила.

Якщо при роботі над начерком передбачалося використання світлотіні, то ми визначали основні тональні відносини великих частин пейзажу. Це допомагало більш переконливо передавати простір ландшафту за допомогою поєднання правильної лінійної побудови і градацій світлотіні [60, 25].

Залежно від завдань малювання можна уважно прослідкувати головні особливості пейзажу або дати його загальну характеристику. При виконанні відносно тривалого начерку була можливість деталізувати зображення, зробити його більш змістовним. При цьому ми нерідко вдавалися до тонального вирішення роботи. У подібних начерках мотив зображення передавався узагальнено, гранично просто (рис. 34).

Рис. 34. Лаконічний нарис пейзажу. Туш, перо, пензель

Ми повідомляли учням, що художники зображають пейзаж як в його природному стані, так і в перетвореному вигляді. Сучасний пейзаж часто вирізняють елементи, що свідчать про діяльність людини (різні споруди, транспорт і т.п.). Побачити своєрідну красу такого пейзажу, відчути і відобразити риси свого часу — важлива задача рисувальника. Треба володіти художнім смаком, гострим баченням, розвиненою уявою, щоб знайти цікаві характеристики в ритміці сучасних споруд. Суворість і монументальність індустріального пейзажу мають свою привабливість і виразність, хоч вони не завжди гармоніюють з ідилічною красою природи.

Виразність вирішення такого начерку залежить від точки зору художника, від того, під яким кутом розташований об'єкт. Цікава точка зору, з якою одночасно видно два боки будови, що дає наочне уявлення про просторове положення споруди. Спочатку вирішувалася композиція зображення, робився первинний начерк, де намічалися основні пропорції будівлі і його головних частин (стін, даху, поверхів і т.п.). Коли форма будинку загалом була вирішена, уточнювалися головні пропорції, перевірялася правильність перспективної побудови зображення, знаходився відповідно до перспективи напрям і форму вікон, і т. ін.

Діти дізнавалися, що у практиці художника інколи необхідно замалювати окремі елементи пейзажу, фрагменти рослинного світу — дерево, кущ, траву, квіти, листя. Іноді така робота проводилася нами з пізнавальною метою, іноді попутно з виконанням інших зарисовок, а в ряді випадків спеціально (наприклад, при зборі натурного матеріалу до картини, ілюстрацій). При зображенні таких об'єктів ми керувалися положеннями реалістичного малювання.

Наприклад, треба порівнювати між собою форму і розміри окремих частин, визначати їх розташування, характеризувати структуру кожної рослини. Існують методичні прийоми, що полегшують побудову зображення деяких рослинних форм (рис. 35). Їх ми використовували як допоміжний засіб, що полегшує малювання, але не підмінює художнє трактування сюжетів схематичною побудовою. Це, наприклад, правдиві, цікаві і виразні швидкі зарисовки А.М. Лаптєва (рис. 36). Форма предметів виявлена переконливо, і в той же час тактовно й художньо [55, 70].

Рис. 35. Послідовність зображення квітки

Рис. 36. A. M. Лаптев. Гриби. Туш, перо

Ми взяли за правило наступний принцип: проводячи зарисовки пейзажу, попутно робити два-три начерки дрібних форм рослинного світу (трави, кольорів, листя.). Було корисно і цікаво зобразити гілку з частиною стовбура. Це давало уявлення про взаємозв'язки його частин.