4. Уявіть, що ви поспішаєте, але вам потрібно порозмовляти з Явдошкою, яка весь час від вас віддаляється. Отже, стежте за темпом і посилайте голос весь час на дальшу відстань, то збільшуючи силу голосу, то активізуючи звучність.
5. По кілька разів читайте скоромовку: спочатку повільно, а потім швидше і швидше. Чітко вимовляйте кожне слово.
Хитру сороку
спіймати морока.
А на сорок сорок
сорок морок.
6. Як відомо, за розміром загадки короткі, але в них висловлюється перелік важливих ознак(рис, дій), на яких ґрунтується відгадка. Тому загадку треба промовляти так, щоб слухач встиг почути і здогадатись про предмет загадки.
Перепишіть загадку, визначте паузи, наголоси в багатоскладових словах. Прочитайте її: Одгадай загадку: кину її в грядочку, нехай моя загадочка лежить до весни.
Поставлений голос відзначається благозвучністю ( вільний від будь-яких вад), силою, широтою діапазону, гнучкістю, витривалістю, (здатність довго не втомлюватись, витримувати інтенсивне і тривале навантаження). Поставити голос –значить удосконалити його, тобто позбавити недоліків і надати якостей, яких йому не вистачає.
Для того щоб забезпечити легке сприймання змісту твору потрібно мати не тільки добре розвинені якості голосу, а й бездоганну дикцію [лат. dictio–вимова], тобто чітку правильну вимову кожного мовного звука. Дикційна чистота мовлення - його визначальна якісна ознака.
Дикція –це правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення. Дикцію слід розглядати як важливий компонент культурної мови. Одна із складових частин культури усного мовлення –дикція. Це вміння правильно вимовляти всі голосні і приголосні, кожному з яких притаманне певне звучання, що залежить від точної роботи мовленнєвого апарату.
Помилки вимови бувають різного характеру і виникають вони в наслідок певних органічний (природжених) і неорганічних (неприроджених) вад у побудові мовного апарату. Наявність якихось відхилень у його будові призводить до порушення вимовляння того чи іншого звуку.
Недоліки вимови властиві багатьом дітям. Вправлянням їх повиннізайматися не тільки медичні установи, а й учитель.
Неорганічні хиби вимови можна ліквідувати за допомогою певного комплексу тренувальних вправ.
Органічних же вад вимови не можна позбутися, лише виконуючи вправи. Проте, окремі з них можуть бути усунені завдяки медичному втручанню.У дитячому віці це ще не становить особливихтруднощів, та значно складніше виправити недоліки в дорослої людини.
Виразність і чистота дикції досягаються, насамперед, правильністю артикуляції, тобто чіткістю укладки органів мовлення і їх рухів під час вимови звуків. Тому роботу над усуненням хиб вимови слід розпочинати з виправлення неправильно завчених раніше рухів органів артикуляції. Удосконалення дикції потребує індивідуальної роботи, оскільки в кожної людини дикційні вади проявляються по– своєму.
Вправи на дикцію доцільно розпочинати з артикуляційної гімнастики ( розвиток нижньої щелепи, губів, язика ). Вона допоможе розвинути мовний апарат, підготувати його до виконання всіх наступних вправ на дикцію.
1. Розкривайте і закривайте рот, опускаючи нижню щелепу приблизно на два пальці, але без напруги, м'яко. Язик у роті повинен лежати плоско, торкатися кінчиком нижніх передніх зубів. Проробити це декілька разів підряд (6–8 разів ) не поспішаючи.
2. Злегка розкрийте рот. На зуби натягуйте губи так, щоб вони вгиналися всередину, і після цього вільно відпускайте їх (8–10 разів).
3. Витягніть губи трубочкою вперед, як на вимову у, і тут же активно розтягніть їх у сторони, як на усмішку, не оголюючи зубів (6–8 разів ).
4. Губи витягніть трубочкою вперед. Робіть ними кругові рухи праворуч, потім ліворуч. Нижня щелепа при цьому нерухома (6–8 р. праворуч, 6–8 р. ліворуч ).
Розкрийте рот, правильне положення таке: лежить плоско, кінчикзлегка торкається нижніх передніх зубів, не рухаючи нижньої щелепи, а від них до піднебіння. Можна при цьому вдаряти ним об зуби, піднебіння (до 10 разів).
Вправи на розвиток артикуляції голосних і приголосних слід розпочинати з перевірки і вироблення правильної артикуляції і кожного звука. Для вироблення правильної дикції необхідно використовувати ряд вправ, наприклад такі:
1.Вимовляйте весь звукоряд голосних на одному зв'язному звучанні досить повільно. Спочатку мовчки, потім пошепки і нарешті вголос на найкращій ноті натурального тону.
Схема. Вдих на п –ф, пауза, швидкий вдих, вимова
і–и–е–у–о–а(вдих);и–у–а–і–е–о (вдих);
е – о–і–у–а–и ( вдих);у–и–а–е–о–і (вдих );
о–і–у–и–а–е ( вдих );а–е–о–і–у–и (вдих ).
2.За такою ж схемою і в такому ж самому порядку зміни звукоряду вимовляйте йотовані голосні:
ї–ю–є–я–ю–ї–я–є (вдих); є–я–ї–ю–я–є–ю–ї (вдих);
я–ї–ю–є–ї–ю–я–є ( вдих);ю–ї–є–я–ї–є–ю (вдих).
3.За такою ж схемою вимовляйте сполучення голосних з йотованими:
і–ї, і–є, і–ю, і–йо, і–я (вдих); и–ї, и–є, и–ю, и–йо, и–я (вдих);
е–ї, е–є, е–ю, е–йо, е–я (вдих); у–ї, у–є, у–ю, у–йо, у–я (вдих);
о–ї, о–є, о–ю, о–йо, о–я, (вдих); а–ї, а–є, а–ю, а–йо, а–я (вдих).
4. Вимовляйте, чергуючи дзвінкі й глухі приголосні б – п; в – ф; г –к; г – х ; д – т; дж –ч; дз – ц; ж – ш; з–с(5-6 разів).
5. Запишіть фонетичною транскрипцією:
А) Вересень. Стежка до школи.
Дзвонить веселий дзвінок.
(М. Сингаївський)
Б) Небо вигнутим.дзеркалом,
Зорі тонко подзенькують.
«Дзінь – дінь», – дзвінко
подзенькують,
Мов на люстрі кришталь.
(Б. Олійник)
Кожен текст прочитайте кілька разів, вслухаючись у вимову слів з африкатами [дж], [дз], [дз’].
6. Подані слова запишіть фонетичною транскрипцією. Вимовляйте їх.
Дотримуйтесь нормативної артикуляції звука [ч].
Щастя, щезати, щиголь, щирий, що, щока, щось, щука, щученя, щучка.
Можна рекомендувати читати скоромовки, прислів'я, приказки, лічилки. Читати спочатку по складах, потім повністю. Темп повільний з поступовим переходом за кількістю разів вимови до швидкого. Вимова – мовчки, пошепки і, нарешті, вголос.
Ще більше значення, ніж дикція, в техніці мовлення має орфоепія [від гр. ortos-рівний, правильний і epos– слово, мова].
Тобто система загально прийнятих правил, що визначають єдино правильно літературну вимову.
Якщо дикція –це правильна роздільна вимова окремих мовних звуків, то орфоепія – правильна вимова цих звуків «в певних фонетичних умовах, у певних сполученнях з іншими звуками, а також у певних граматичних формах, в окремих словах і групах слів».
Для того, щоб своєю мовою естетично впливати на слухачів, недостатньо однієї якості і чистоти дикції. Необхідно ще й правильність вимови окремих слів. Можна якісно і чітко вимовляти окремі звуки і слова, але якщо вимова їх не відповідає орфоепічним нормам, то мова в цілому не забезпечить легкості і швидкості розуміння змісту, який вона виражає.
Сучасні норми української орфоепії – це єдині для всіх фонетичні закони літературної мови. Вони історично склалися на основі вимови полтавське – київських говорів.
Орфоепія передбачає також знання того, як поводять себе звуки в певних позиціях: голосні – в наголошеному чи ненаголошеному складі, приголосні – в кінці слова чи складу, у сусідстві один з одним. Так, в українській літературній мові голосний [о] в ненаголошеній позиції вимовляється чітко. Неприпустима вимова ненаголошеного [о] наближено до [а] чи [у] в словах, у яких цей звук стоїть перед складом з наголошеним [у] або іншим голосним, як – от : [гулубка], [зузул’а], [курова].
Звук [в] вимовляється як двогубний (інакше – губно – губний) щілинний сонорний приголосний лише перед голосним, як – от : [ Васил' ], [волога], [ веч’ір], [ виг’ін].
В усіх інших позиціях він чергується з нескладовим [у] (фонетичною транскрипцією [у]). Таких позицій є три :
1. на початку слова перед дудь – яким приголосним – [ узут': а] – взуття;
2. всередині слова після голосних перед приголосними – [заутра] –завтра;
3. у кінці слова після голосного перед паузою – [знау] – знав.
Відмінну рису фонетичної системи української мови становить наявність твердого [р] у кінці слова і в кінці складу, як-от : [цар], [кобзар], [секретар]. Лише власна назва Горький вимовляється з м'яким [р’].
Вимова дзвінких перед глухими :
1.В українській мові не піддаються оглушенню дзвінкі перед глухими, крім слів легко, вогко, кігті, нігті, дігтяр, у яких звук [г] знеголошується : [лехко], [вохко], [ к’іхт’і ], [ н’іхт’і], [ д’іхт’ар].
2.Не втрачає дзвінкості також кінцевий дзвінкий префікс без -, через -, перед -, якщо вони стоять перед подальшими глухими, їх прийнято вимовляти : [без]хутрий, [ через]полосщя, [перед]покій.
3.У словах з префіксами з- та роз - звук [з] перед глухими переходить у відповідний глухий [ с ] : пишеться зціплення, вимовляється [с’ц'іплен’:а]. Правописом зміна префікса з - на с - передбачається лише в словах, у яких він стоїть перед к, п, т, х, ф : сказати, списати, схопити.
Для вироблення орфоепічних навичок можна використовувати такі вправи :
1.Вивчіть скоромовку Л. Біленької. Повторіть її кілька разів, чітко промовляйте кожне слово.
Поливала сливу злива –не боялась злива слива.
3. При поєднанні голосного з наступним нескладовим [у] створюються своєрідні звуки, які називають дифтонгами, тобто двоголосими, один з яких складотворчий (він утворює склад), а другий нескладовий (склад не утворює). Це дифтонги : [ау], [оу], [еу],[уу], [иу], [іу], наприклад, у словах: [дау] – дав, [доуго] – довго, [буу] – був, [леу] – лев, [лиу] – лив, [ с’іу ] – сів.
Перевірте себе, наскільки чітко вимовляєте ви ці дифтонги: кілька разів вимовляйте кожен з них окремі і в складі слів.
3.Перепишіть текст, зробіть інтонаційну партитуру. Кілька разів прочитайте текст, вслухайтесь у вимову кожного слова : чи помітили ви порушення орфоепічних норм української мови?