Незважаючи на те, що в повсякденному житті людини читання вголос посідає незначне місце, цьому виду читання слід приділити особливу увагу. Це мотивується доконечною потребою формувати такі якості читання, як правильність, виразність, чіткість, емоційність, підконтрольність (дитина повинна вчитися чути себе саму, а вчитель – учня) та інші, не менш важливі.
Щодо послідовності видів читання, то в практиці навчання мов використовують два варіанти: а) ознайомлювальне – вивчальне – переглядове – пошукове; б) вивчальне – ознайомлювальне – переглядове – пошукове. Ми віддаємо перевагу другому варіанту з огляду на те, що вивчальне більшою мірою готує учнів до інших видів читання. І досвід роботи підтверджує, що найбільше уваги в навчанні мови слід приділяти саме вивчальному читанню – вдумливому, мовчки - з метою глибшого проникнення у зміст тексту.
Опанування технології читання здійснюється через систему передтекстових і післятекстових завдань і вправ. У передтекстових завданнях пропонується комунікативна установка на вид читання і необхідність розв'язання певної пізнавально-комунікативної задачі. Це дає змогу зробити процес читання цілеспрямованим і спрогнозувати тему й основну думку тексту.
Післятекстові завдання і вправи спрямовані на перевірку глибини й точності розуміння прочитаного, на забезпечення творчого використання здобутої інформації у власних висловлюваннях (усних І письмових), пов'язаних із проблематикою текст,
Організовуючи роботу над текстом, слід мати на увазі, що вона буде ефективною лише в тому разі, коли і самі тексти, і завдання будуть різноманітними. Така робота не дасть значного приросту до вміння учнів учитися, якщо матиме епізодичний характер. Різні види роботи з текстом мають перемежовуватися, регулярно повторюючись, і не зникати з ужитку.
Формуванню вмінь і навичок вивчального читання сприятимуть вправи, що передбачають:
•співвіднесення значення слова з темою чи контекстом (визначити різні контекстуальні значення одного й того самого слова);
•розширення словникового запасу (порівняти способи творення зазначених слів, назвати частини мови, до яких вони належать);
•диференціацію граматичних явищ (знайти у тексті речення, які пояснюють дане, тобто передують йому, йдуть за ним);
•виділення в тексті ключових слів, теми (підкреслити ключове слово в кожному абзаці);
•контекстуальну здогадку (знайти в тексті незнайомі слова, здогадатися про їхнє значення з контексту);
•прогнозування на мовному рівні (дати найбільшу кількість варіантів закінчення кожного з початих речень);
•прогнозування змісту (прочитати заголовок і сказати, про що йтиметься в тексті);
•формування навичок роботи зі словником (скласти схему словникової статті поданих слів);
•поділ тексту на смислові частини (прочитати текст І розташувати пункти плану в потрібному порядку),
•виділення смислових опор у тексті (перечитати абзаци, сформулювати їх основну думку);
•еквівалентну заміну (об’єднати 2-3 речення в одне, використовуючи потрібні сполучники);
•перевірку розуміння фактичного змісту тексту (вибрати правильний варіант відповіді з кількох даних),
•навчання інтерпретації тексту (спростувати думку про те, що.. ),
•визначення пізнавальної цінності прочитаного (де і як можна використати здобуту з тексту інформацію
У процесі навчання ознайомлювального читання доцільно використовувати різні види вправ на:
•розуміння лексико-тематичної основи тексту (підготувати на основі тексту повідомлення у вигляді телеграми);
•визначення засобів зв'язку в тексті (прочитати пари речень назвати в другому займенники, які вжито замість підмета першого речення),
•виділення й розуміння структурно-смислових компонентів тексту (розділити текст на смислові частини й озаглавити кожну з них),
•прогнозування змісту (прочитати текст до вказаного місця і висловити припущення, чим завершилася подія прочитати текст до кінця, щоб з'ясувати чи під твердилися припущення)
•виділення смислових віх у тексті й розуміння окремих фактів (назвати основні проблеми порушені в тексті),
•встановлення смислового зв'язку між окремими фактами наведеними в тексті (скласти запитання до тексту)
•смислове об'єднання окремих фактів (сформулювати основну думку тексту),
•контроль розуміння основного змісту (висловити згоду чи незгоду з наведеними у тексті твердженнями)
Уміння й навички переглядового читання формуються у процесі виконання вправ, що передбачають
•роботу із заголовком прочитати заголовок і сказати у чому ймовірно полягає основний зміст тексту),
•засвоєння структурно-композиційних особливостей тестів різних функціональних стилів: а) переглянунути газету часопис і дібрати тексти на тему, б) переглянути текст і сказати, чи містить він цікаву з погляду читача інформацію,
•визначення теми тексту (розподілити заголовки за вказаними темами),
•смислове прогнозування змісту (переглянути виділені в тексті слова або слова, подані перед текстом, і спробувати передбачити, про що йтиметься в тексті);
•контроль розуміння прочитаного (переглянутого) тексту (підтвердити власними прикладами викладену в тексті точку зору).
Для навчання пошукового читання рекомендується використовувати завдання, зміст яких зводиться до:
•ознайомлення з композицією та поліграфічним оформленням видання (встановити, чи є розділ, пара граф з оглядом літератури),
•узнавання сигналів-опор, які полегшують пошук (знайти в кінці кожного розділу, параграфа вказівки на проблематику наступного)
•загального сприймання тексту (сказати, якому з поміж названих питань приділено в тексті особливу увагу)
•визначення частин тексту, які становлять інтерес із погляду читача (знайти в тексті факти які дають підставу зробити висновок про ),
•контролю вмінь знаходити в одному чи кількох текстах конкретну інформацію (виписати з тексту факти, які могли б слугувати ілюстрацією до тези...)
Система навчання техніки читання вголос містить комплекс таких вправ
•на формування правильності вимови (поставити відповідні транскрипційні знаки над підкресленими буквами чи буквосполученнями і прочитати слова;
•читання й інтонування окремих речень (прочитати речення, в яких слова написані разом, позначити вертикальними рисочками пробіли і прочитати речення вголос);
•читання діалогічних текстів (прочитати оповідання і запитання до нього, позначити в тексті речення, які є відповідями на них, і прочитати вголос),
•виразне читання тексту (прочитати текст в особах).
Відпрацювання техніки швидкого читання мовчки доцільно здійснювати за допомогою таких вправ:
•впізнавання мовних одиниць під час читання (швидко прочитати текст мовчки визначити, чи є в ньому граматичний матеріал, який щойно пояснив учитель),
•диференціацію мовних одиниць різної складності (швидко прочитати слова, знайти прикметники і визначити ступінь порівняння, згрупувати їх у три колонки відповідно до ступенів порівняння),
•розширення вертикального і горизонтального поля зору (прочитати текст, що має форму трикутника прямокутника, ромба...)
Працюючи над формуванням в учнів умінь читати, учитель не повинен забувати, що це, хоч і важливий, проте не основний аспект роботи. Текст передує ознайомленню учнів з теоретичним матеріалом і слугує відправним, мотиваційним моментом його вивчення й засвоєння, а робота над текстом підпорядковується реалізації основної мети уроку і курсу в цілому.
1.2 Техніка мовлення як необхідна передумова виразного читання
Виразне читання – мистецтво. Акт цього ж мистецтва, як твердять психологи, є творчим актом і не може бути відтворений шляхом чисто свідомих операцій. Навчити творчого акту мистецтва неможливо, та це зовсім не означає, що неможливо сприяти його утворенню, бо всякий акт мистецтва неодмінно передбачає як обов'язкову передумову ті акти, які передують йому, акти раціонального пізнання, розуміння, впізнавання, асоціації тощо [5, 22-45].
Усна форма мови функціонує в усіх сферах суспільного життя, задовольняючи величезні потреби повсякденного спілкування. У школі вона виконує роль найважливішого засобу навчання та виховання. Тому, як відзначає О. Федик, «знання специфіки усної форми літературної мови, особливостей її функціонування необхідне кожному педагогові, оскільки, це – ознака високої мовної культури, що є запорукою ефективності навчального та виховного процесів.» [ 93].
Поєднання дикційної чіткості та орфоепічної грамотності, логічна ясність і емоційно – образна виразність визначається терміном інтонації. Інтонація виконує в усному мовленні ряд життєво важливих функцій, тому ознайомлення з її особливостями та роллю в спілкуванні надзвичайно багато важить для вдосконалення мовної майстерності. Правильне інтонування тексту забезпечує якісне сприймання інформації, розуміння навчального матеріалу, надає усній мові приємної мелодійності, краси.
К.Станіславський, який по – справжньому глибоко відчував силу мови говорив: «Треба уміти не тільки самому для себе втішатися мовою, а й дати змогу присутнім...уловити і зрозуміти те, що заслуговує на увагу. Треба непомітно вкласти слова й інтонацію у вуха слухачів... Погана мова створює непорозуміння одне за одним, їх набирається стільки, що вони затуманюють зміст» [89].
Майстерність мовлення, безпосередність словесної дії вимагають від читця, мовця не тільки знань теорії і методики, навичок і умінь виразного читання, а й добре виробленої техніки мовлення – комплексу теоретично-практичних основ вимови (досконале володіння мовним апаратом, уміння правильно користуватися в педагогічних, навчальне – виховних цілях мовою і мовленням.) Техніка мовлення складається з таких елементів :