У деяких іменниках можливі подвійні флексії залежно від семантичної віднесеності слова, наприклад: зробив ремонт телефонного апарата(конкретний предмет) і перебуває у віданні державного апарату (виражає сукупність).
Флексія може також регулюватися наголосом, наприклад: з моста і з мосту, стиду і стида.
Іменники середнього роду в родовому відмінку однини мають закінчення -а (-я): озера, перевесла, прізвища, моря, завдання.
Давальний відмінок в українській мові має паралельні флексії -ові та -у в іменниках чоловічого роду твердої групи: Петрові і Петру; -еві(-єві) та -у (-ю) в іменниках м’якої і мішаної груп: коневі і коню, Гайдаєві і Гайдаю, сторожеві і сторожу.
У назва істот переважає флексія -ові, -еві (-єві), а в назвах неживих предметів -у (-ю).
Іменники середнього роду в давальному відмінку виступають з флексією -у (-ю): болоту, горю, прізвищу. Іменники середнього роду можуть мати флексію -ові, -еві у випадку переносного вживання – синекдохи, наприклад: Показав селові синю книжечку.
У знахідному відмінку однини іменників чоловічого роду більш виразно виявляється вказівка на істоту чи неістоту. У назвах істот форма знахідного збігається з родовим відмінком: зустрів брата, батька, Сергія, а в назвах предметів – з називним: узяв папір, стілець. Назви групувань істот також мають форму знахідного, що збігається з називним: зібрав загін, погнав табун.
Проте ця закономірність у ряді випадків порушується, наприклад, можна вжити: збудував хлівець і хлівця, одержав лист і листа, зокрема у фразеологізмах: піймати облизня, дати гарбуза.
В орудному відмінку іменники чоловічого і середнього роду (крім тих, що в називному відмінку закінчуються на -я) мають флексію -ом:Іваном, краном, озером (тверда група); -ем (-єм):Василем, секретарем, фуражем, полем, днищем(м’яка і мішана групи).
Іменники середнього роду на -я в орудному відмінку однини мають флексію -ям: груддям, листям, пір’ям.
У місцевому відмінку іменників другої відміни однини виступають закінчення: -і (-ї), -у (-ю), -ові, -еві (-єві). Флексії -ові, -еві (-єві) з’явилися в місцевому відмінку за аналогією до давального відмінка і виступають переважно, як і в давальному, в назвах істот чоловічого роду: на синові, на гостеві, на Гордієві.
Флексія -у (-ю) виступає в іменниках чоловічого і середнього роду, що мають суфікси -к (о), -ок, -ик, -ак: на візку, на містку, у миснику, на держаку.
В інших іменниках чоловічого роду флексія -у (-ю) чи -і (-ї) регулюється тими ж семантичними відтінками, що й у родовому відмінку. Наприклад: на льоду, у строю, але на дивані, у музеї, на стільці.
Закінчення -у (ю) виступає в поєднанні з прийменником по: по двору, по вівсу, по морю.
Флексія -і виступає в іменниках середнього роду, за винятком тих, що мають суфікс-к-: на лоні, у морі,у зіллі, але у горнятку, на курчаткові і курчатку.
У формі місцевого відмінка приголосні основи г, к, х змінюються на з, ц, с: плуг – у плузі, байрак – у байраці, вухо – у вусі.
У кличному відмінку іменники другої відміни мають флексію -у або -е.
Флексія -у виступає у іменниках чоловічого роду твердої і мішаної груп: діду, товаришу, дядьку, котику; в іншомовних найменуваннях з кінцевим задньоязиковим або гортанним приголосним: Юзику, Людвігу; в іменниках чоловічого роду м’якої групи виступає флексія -ю: Сергію, лікарю, краю.
Флексія -е вживається у кличній формі іменників чоловічого роду з суфіксами -ець, -ак: хлопче, юначе, батраче (але ковалю, мудрецю) та в деяких інших іменниках чоловічого роду, наприклад: голубе, вітре, друже.
Перед флексією -е приголосні г, к, х змінюються на ж, ч, ш: друг - друже, юнак – юначе, Явтух – Явтуше.
У назвах осіб клична форма може заступатися називним відмінком, зокрема у випадку звертання до людини з вказівкою на ранг, посаду і т. д., наприклад, лейтенанте Орлик, прокуроре Грищенко, товаришу голова. В усіх інших випадках , коли перше слово є загальною назвою, а друге – ім’ям, обидва іменники мають кличну форму, наприклад: товаришу Євгене, брате Олексію.
У персоніфікованих назвах середнього роду із значенням звертання вживається форма називного відмінка: світло, крило, плече.
Множина
Називний відмінок множини може мати такі флексії: 1) в іменниках чоловічого роду твердої групи -и: робітники, інженери шофери, прапори; 2) в іменниках чоловічого роду твердої і мішаних груп -і або графічно -ї: учителі, портфелі, школярі, товариші, носії; 3) в іменниках середнього роду твердої і мішаної груп -а:коліна, полотна, прізвищаабо флексією -я, що графічно передає м’якість приголосного основи в іменниках середнього роду м’якої групи: моря, послання, прислів’я.
Парадигма другої відміни
| відмінок | Однина | |||
| Н. | стіл | шофер | батько | село |
| Р. | стол-а | шофер-а | батьк-а | сел-а |
| Д. | стол-у (-ові) | шофер-ові (-у) | батьк-ові (-у) | сел-у |
| З. | стіл | шофер-а | батьк-а | сел.-о |
| О. | стол-ом | шофер-ом | батьк-ом | сел-ом |
| М. | (на) стол-і | (на) шофер-ові (-у) | (на) батьк-ові | (на) сел.-і |
| Кл. | стол-е | шофер-е | батьк-у | сел-о |
| відмінок | Множина | |||
| Н. | стол-и | шофер-и | батьк-и | сел-а |
| Р. | стол-ів | шофер-ів | батьк-ів | сіл |
| Д. | стол-ам | шофер-ам | батьк-ам | сел-ам |
| З. | стол-и | шофер-ів | батьк-ів | сел-а |
| О. | стол-ами | шофер-ами | батьк-ами | сел-ами |
| М. | (на) стол-ах | (на) шофер-ах | (на) батьк-ах | (на) сел-ах |
| Кл. | стол-и | шофер-и | батьк-и | сел-а |
В окремих іменниках середнього роду виступає давнє закінчення називного двоїни -і:очі, плечі, уші (і вуха) або -и:рукави (при більш поширеному вживанні: вуса, рукава).
У родовому відмінку множини іменники другої відміни мають закінчення -ів (-їв), -ей або нульову флексію: столів, ковалів, батьків, солов’їв, країв, очей, плечей.
В іменниках чоловічого роду найуживаніша флексія -ів: воротарів, чоловіків, орачів, плащів.
Деякі іменники середнього роду мають також флексію -ів: морів, полів, почуттів.
Нульова флексія виступає в іменниках чоловічого роду, які втрачають у множині суфікс -ин-:селян, подолян, галичан, болгар, але грузинів, осетинів, та в більшості іменників середнього роду: вікон, гнізд, решіт, сердець, волокон, знань, завдань, розгалужень.
Закінчення -ей виступає в деяких іменниках чоловічого і середнього роду: коней, гостей, очей, вушей (і вух), плечей (і пліч).
У давальному, орудному, місцевому відмінках іменники другої відміни мають такі самі флексії, як і іменники першої відміни: -ам (-ям), -ами (-ями), -ах (-ях), наприклад: братам, сестрам, школярам, озерам, морям, знанням; братами, школярами, озерами, морями, знаннями; на братах, на сестрах, на школярах, на озерах, на морях, у знаннях.
У знахідному відмінку множини іменників другої відміни спостерігаються одні і ті самі закономірності розрізнення істот/неістот, що і в іменниках першої відміни та в родовому однини другої відміни.
Форми іменників третьої відміни
Однина
Іменники третьої відміни в називному відмінку однини закінчуються на м’який приголосний основи (тінь, сіль, вісь, міць, паморозь) або на губний чи шиплячий приголосний, що в минулому були м’якими (любов, річ, подорож). Виняток становить іменник мати, що має флексію -и.
У родовому, давальному, місцевому відмінках іменники третьої відміни мають флексію -і (крові, солі, подорожі). Кореневий звук [і] (з давніх [о], [е]) в іменниках третьої відміни відповідно до історичної закономірності у відкритому складі переходить у [о] чи [е] (піч - печі, вісь - осі, річ - речі, осінь - осені) .
В орудному відмінку однини іменники третьої відміни мають флексію -у (графічно -ю). Кінцевий приголосний основи, якщо він стоїть після голосного перед -у (-ю), подовжується і на письмі передається у вигляді подвоєння (зустріччю, осінню, сіллю, памороззю). Якщо основа закінчується двома приголосними, подовження у вимові і подвоєння на письмі немає (радістю, якістю, жовчю). Немає подовження приголосного і в тому випадку, коли основа іменника закінчується губним приголосним або -р (любов’ю, матір’ю).