Отримані результати констатуючого експерименту підтвердили гіпотезу, що використання диференційованих завдань різної складності відносно різних за навченістю та научуваністю груп дітей позитивно вплинуло на ефективність оволодіння вказаними уміннями і навичками, спричинило високий рівень засвоєння знань. Результати досліджень представлені у таблиці.
Таблиця
Порівняльна характеристика розвитку умінь учнів контрольного та експериментального класів
| № п/п | Розділ мови | Уміння | Контрольний класс (%) | Експериментальний клас(%) |
| 1 | “Будова слова” | Морфемне конструювання | 84 | 87 |
| 2 | Пояснення лексичного значення слів з похідною основою, правильна їх вимова і правопис | 86 | 91 | |
| 3 | Визначення закінчення та значущих частин основи, розуміння і пояснення функцій | 83 | 87 | |
| 4 | “Звуки і букви” | Встановлення звуко-буквених співвідношень у словах та їх граматичних формах | 89 | 93 |
| 5 | Позначення на письмі м’якості приголосних звуків, що знаходяться в словах у різних позиціях | 84 | 88 | |
| 6 | Поділ слова на склади і перенос їх частин з рядка в рядок | 80 | 87 | |
| 7 | Визначення в словах наголошеного звука і вимова їх з правильним наголосом | 86 | 91 | |
| 8 | Розміщення слів в алфавітному порядку, користування орфографічним словником | 87 | 93 | |
| 9 | “Текст” | Відрізняти текст від групи речень, не пов’язаних між собою за змістом | 89 | 96 |
| 10 | Встановлення логічного зв’язку між частинами тексту | 87 | 96 | |
| 11 | Поділ тексту на логічно завершені частини – абзаци | 85 | 93 | |
| 12 | Складання плану тексту і відтворення тексту за планом | 78 | 83 | |
| 13 | Знаходження в тексті його складових частин | 76 | 84 | |
| 14 | Визначення теми зв’язного висловлювання, добір заголовку | 79 | 84 | |
| 15 | Визначення в тексті найважливіших для вираження думки слів, виділення їх інтонаційно | 72 | 81 | |
| 16 | Розрізняння типів мовлення | 79 | 85 | |
| 17 | Складання тексту різних типів відповідно до мети висловлювання за поданим взірцем, за початком і самостійно | 73 | 80 | |
| 18 | “Частини мови” | Розрізнення частин мови, правильне вживання їх у мовленні | 80 | 86 |
| 19 | Аналіз кожної частини мови за вивченими ознаками | 73 | 81 |
Як показують результати дослідження, формуючий експеримент з використанням системи диференційованих знань позитивно вплинув на підвищення якості знань і вмінь школярів: учні експериментального класу значно краще виконали запропоновані завдання, ніж учні контрольного. Використовуючи результати контрольних робіт, індивідуальних опитувань, бесід, ми отримали дані, які підтвердили наше припущення. Із 19 учнів експериментального класу 16 школярів продемонстрували вищий рівень оволодіння вказаними уміннями (84,2%). У дітей контрольного класу (21 учень) він нижчий і складає 71% (15 учнів) (діаграма 1).
Значна відмінність у рівні знань, сформованості умінь і навичок виявилася результатом застосування в експериментальному класі цілеспрямованого, систематичного, побудованого на наукових засадах диференційованого підходу на основі системи диференційованих завдань (причому початковий рівень знань, умінь, навичок в учнів експериментального і контрольного класів був майже однаковим – відповідно 29,5 і 30,9%) (діаграма 2).
Таким чином, виявилося, що систематичне і послідовне використання диференційованих завдань на уроках рідної мови є ефективним, оскільки:
сприяє удосконаленню знань, умінь і навичок школярів, зменшує можливість та рівень потенційного відставання учнів з прогалинами у знаннях чи слабкою научуваністю;
дає змогу усім учням засвоїти програмовий матеріал;
розвиває психічні процеси – логічне мислення, креативність, пам’ять, увагу, сприймання та ін.;
формує позитивну мотивацію до навчання;
створює умови для розвитку інтересів і специфічних здібностей кожної дитини.
Ефективність експериментального дослідження дає нам можливість рекомендувати учителям враховувати такі умови для здійснення диференційованого навчання:
вивчати загальну готовність дітей до навчальної діяльності та сприйняття матеріалу;
передбачити труднощі, які можуть виникнути у школярів під час засвоєння нових знань;
застосовувати в системі уроків диференційовані індивідуальні та групові завдання;
здійснювати перспективний аналіз диференціації;
знати індивідуальні і типологічні особливості окремих учнів та груп школярів;
вміти аналізувати навчальний матеріал для побудови диференційованих завдань;
складати розгорнутий план уроку, де вказати питання різним групам та окремим учням;
здійснювати оперативний зворотний зв’язок;
дотримуватися педагогічного такту.
Реалізуючи індивідуальний та диференційований підхід у навчанні, вчитель повинен бачити динаміку зростання учня і враховувати її; наочно уявляти можливості диференційованої роботи з різними групами школярів; надавати учням можливість обрати певне завдання визначеного рівня складності. Це дасть змогу зберегти і розвинути індивідуальність дитини, виховати унікальну особистість.
Висновки
Отже, навчально-виховний процес, що враховує індивідуально-типологічні особливості учнів, називають диференційованим, а навчання за таких умов – диференційованим навчанням. Диференційоване навчання логічно витікає із необхідності врахування індивідуальних особливостей учнів, причому ефективна навчальна система повинна не тільки враховувати особистісні й інтелектуальні якості кожної дитини, а й вводити їх у таке психолого-педагогічне поле, в якому вони розвиваються. Тому індивідуальні особливості учнів, їхні природні задатки і здібності є тими психологічними опорами в організації навчання, які й визначають характер його освітнього і процесуального компонентів.
Сучасна школа повинна організувати всю роботу учнів так, щоб створити максимальні умови для виявлення їхніх індивідуальних здібностей і нахилів, для всебічного розвитку. Розв’язанню цього завдання значною мірою сприяє індивідуалізація навчання, яка проявляється у його диференціації. Особливістю диференційованого навчання є постійне врахування вчителем тривалості і специфіки того напруження, якого потребує для школяра виконання завдання.
Диференційоване навчання – давно відомий і ефективний засіб здійснення індивідуального підходу до організації навчальної діяльності. Воно забезпечує: відновлення та відтворення необхідних логічних зв’язків попереднього матеріалу з новим; визначення шляхів ліквідації прогалин у знаннях учнів; осмислення і формування логічних мисленнєвих операцій; активізацію пізнавальних процесів та формування позитивної учбової мотивації в спеціально створених умовах.
Створенням спеціальних умов для школярів забезпечується успішне розв’язання запропонованих завдань. Сильні учні мають змогу самостійно підвищити рівень знань; слабкі діти на основі використання спеціальних дидактичних матеріалів виконують посильні завдання, що сприяє оволодінню ними прийомами пізнавальної діяльності, підвищенню інтересу до навчання і, таким чином, усі школярі засвоюють необхідний мінімум програмових знань та розвивають свої здібності і задатки.
Успішне здійснення диференційованого навчання можливе за умов, коли вчитель: уміє передбачити труднощі, що можуть виникнути в дітей під час засвоєння матеріалу; враховує загальну готовність школярів до наступної діяльності, тобто рівень сформованих знань, здатність самостійно працювати, ставлення до роботи; систематично і цілеспрямовано використовує диференційовані навчання індивідуального та групового характеру; проводить перспективний аналіз (для чого плануються завдання, чому їх треба використати на цьому етапі уроку, як продовжити роботу на наступних заняттях), – причому одноразове, епізодичне використання диференційо-ваних завдань не забезпечить істотних змін у знаннях і розвитку дітей. Це здатний зробити лише систематичний диференційований підхід.
Диференціювання учнів на групи доцільно проводити на основі таких критеріїв: біологічні компоненти (якість мислительних операцій, рівень розвитку психічних процесів); навички навчальної праці (самоконтроль, планування, темп діяльності, організованість); деякі аспекти вихованості (наполегливість, старанність, дисциплінованість, активність, ставлення до навчання та до шкільного оточення); фізіологічні компоненти (фізична працездатність, стан здоров‘я, дефекти мовлення, слуху, зору). У зв’язку з цим виділяються три групи школярів: з високим, середнім і низьким рівнем навчальних можливостей.
Наші дослідження показали, що в диференціюванні навчальних завдань для молодших школярів доцільні такі способи: зміст однаковий для всього класу, а для сильних учнів – зменшення часу на роботу, збільшення обсягу завдання або ускладнення способу виконання; самостійний вибір учнями відповідного завдання на етапі засвоєння нового матеріалу; самостійний вибір учнями завдання з кількох, запропонованих учителем на етапі закріплення знань; спільне завдання для всього класу, а для слабких дітей – допоміжний матеріал, що полегшує його виконання; використання на одному етапі уроку завдань різного змісту і складності для сильних і слабких учнів.
Експериментальне дослідження, проведене у третьому класі, дало змогу стверджувати, що використання диференційованого підходу на основі диференційованих завдань різного рівня складності на уроках сприяє підвищенню якості навчання та розвивального потенціалу уроку, ефективності навчання мови в цілому. Тому, враховуючі основні теоретичні положення та результати експерименту, перед вчителем слід поставити завдання реалізовувати принцип індивідуального підходу, який виявляється у диференціації, на усіх уроках, в процесі засвоєння змісту усіх навчальних дисциплін.