Плануючи уроки позакласного читання, переконуємося, що введення науково-пізнавальних книг уже з підготовчого етапу принесе тільки користь. При цьому, враховуючи вікові та психологічні особливості дітей 6-7 років, пропонуємо використовувати, як навчальний матеріал науково-художні казки, фото книжки, книжки-картинки, книжки-іграшки, доступні довідкові і енциклопедичні видання. Наприклад, В. Танасійчук «Шестиногі сусіди», Н. Надєждіна «І в саду, і на городі», В.Флінт «Птахи в нашому лісі», А.Давидов «Знай, люби, бережи» та ін.
Слід відзначити і те, що тиражі багатьох видань дитячої книжки недостатні, а науково-пізнавальної та довідкової і поготів. Це негативно позначається на кількісному складі фондів дитячих бібліотек і їх безсистемному використанні вчителями.
У процесі виконання дипломної роботи, ми частково проаналізували, як друкується і розповсюджується українська дитяча преса.
І хоча багато видавців і спеціалістів вважають, що значного прибутку цей бізнес не приносить, та незважаючи на всі «але», наше, вітчизняне книговидавництво розвивається правильним шляхом. Росте потреба в українських книгах: школи перейшли на державну мову.
Ми знаємо, що українська книга має бути найвищої якості. Саме з цього починається патріотизм, хоча навіть абетка може бути недосконалою. Наприклад, абетка починається з літери «А» - намальовано лелеку, і так і пишуть: А – «крилатий наш лелека». Тобто механічно переклали з російської мови, не думаючи, що слово «аист» перекладається на українську мову зовсім з іншої літери.
Всі видавці, опитані нами, продавці книг, пересічні громадяни, колеги студенти говорять про те, що художня література, видана в Україні, - дорога.
За останніми підрахунками найпродуктивніше працювали провідні вітчизняні видавництва – «БАО», «Фоліо», «Освіта», «Наукова думка», «Ґенеза», «СВІТ», «Перун», «Основа».
Проаналізувавши закон України «Про видавничу справу», який покликаний сприяти національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання, статтю 5 цього Закону, де сказано, що «Державна політика у видавничій справі спрямовується на підтримку розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку», статтю 27, а також звіт Книжкової палати України, маємо такий результат – кількість примірників на одного жителя України складає аж 1.0! Сумно, що у 1930 році жителя України припадало в 3 рази більше книжкової продукції.
Якщо говорити про співвідношення російськомовних і україномовних книг на українському ринку, то слід сказати, що книги українських видавництв видані російською мовою, складають 25-27% від загального ринку. Це переважно довідкова, енциклопедична література.
У Львові неодноразово проводився форум книговидавців, метою якого – постійно популяризувати українську книгу.
Видавці вважають, що ставлення до української школи – це обличчя держави, тому в першу чергу державі потрібно піднімати марку, як тепер кажуть, «бренд книги».
Проаналізувавши стан української преси у наших крамницях та бібліотеках ми відмічаємо, що для того, щоб в Україні друкувалась і вигідно продавалась українська книга, в тому числі і дитяча, потрібно:
1) щоб вітчизняного книговиробника в першу чергу підтримувала держава, щоб книга сприймалася і оподатковувалася не як звичайний виробничий продукт, а як специфічний товар, що є чи не основним чинником формування духовності, свідомості людини;
2) Державна політика повинна сприяти збільшенню випуску книжкової продукції;
3) Держава повинна зробити все для того, щоб російський книговидавник не був монополістом на українському ринку книги. Тобто, українська книга, дитяча книга повинна бути конкурентноздатною, набагато дешевшою продукцією, ніж завезена з Росії.
Провівши батьківські збори у 4 – му класі Мстишинської школи
І-ІІ ступенів ми відмічаємо, що 35% батьків відповіли позитивно на запитання «Чи вони виписують дитячі журнали?». Але згадуючи своє дитинство всі назвали і журнал «Барвінок», «Малятко», «Соняшник», згадали які цікаві там вірші та казки і екологічного спрямування. Такі відповіді батьків пояснюються браком грошей, безробіття батьків.
Звичайно телевізор і комп’ютер не замінять книги.
А відповіді учнів зовсім не втішні. Вони не чітко згадують, яку книгу читали недавно поза програмою. Декілька діток розповіли про цікаві оповідання у журналі «Барвінок», назвали героїв казок із цього видання. Діти розучуються фантазувати, коли не читають преси.
Ще важчим для дітей було питання, прочитати вірш про красу української природи, про рідний край. Тому ми вважаємо, що вчитель початкових класів повинен частіше організовувати похід дітей у бібліотеки міста. Але виникає проблема із сільськими бібліотеками, де забезпечення дитячою пресою бажає кращого.
Провівши наше дослідження, ми відмічаємо, що у кожному виданні є цікава пізнавальна інформація екологічного спрямування. Багато дитячих журналів окремо виділяють рубрику про рідкісних рослин і тварин, про правила поведінки у лісі, біля озера, про цікаву поведінку тварин у різні пори року. Ми рекомендуємо вчителеві початкових класів, при вивченні курсу «Я і Україна» підібрати цікавинки до кожної із тем і оформити їх у вигляді альбомів або окремих ланок. Дітям 4 – х класі разом з батьками бажано порекомендувати зробити альбом про природу свого краю, розмаїття фауни і флори. Працюючи з батьками діти зацікавляться і газетними статтями і оповіданнями на тему Волинь.
Спостереження показало, що у школах міста немає куточків про охорону Природи України і Волині. Бажано підібрати цікаві ілюстрації, фотоматеріали, газетні статті.
Отже, дитяча преса, яку пропонують наші вітчизняні видавництва містять достатню кількість матеріалів екологічного спрямування. Але вчителі недостатньо використовують цю інформацію. Потрібно більше залучати дітей до процесу читання дитячих журналів.
ВИСНОВКИ
Природа вимагає від людини любові і поваги, турботи і бережливого відношення і мета вчителя навчити дітей любити, поважати природу, пізнати її чудовий світ. Вчитель повинен дуже багато працювати над розвитком в учнів уваги і спостережливості. Природа своєю різноманітністю, яскравістю фарб приваблює увагу дітей і позитивно впливає на їхній розвиток.
В даній роботі були розглянуті теоретичні засади формування екологічної культури молодших школярів, а саме:
психолого-педагогічні основи екологічного виховання - це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів;
сутність і дидактичні можливості екологічного виховання в початкових класах – це те, що діти мають зрозуміти, що людина — невід'ємна складова частина природи, що вона своєю діяльністю впливає на навколишнє середовище, і вплив її може бути як позитивний, так і негативний. Досягнути успіхів у формуванні екологічної свідомості можна лише тоді, коли підростаюче покоління оволодіє стратегіями і технологіями взаємодії з природою. Адже свідомість формується у процесі діяльності;
екологічна освіта молодших школярів на міжпредметній основі - екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється на міжпредметній основі. Провідна роль тут належить таким навчальним предметам, як «Я і Україна», «Читання». Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природою, природою і людиною.
В другому розділі ми розглянули шляхи використання дитячої літератури для формування екологічної культури школярів:
дитяча періодика України як засіб розвитку мовленнєвої творчості школярів - дитяча преса виконує, передусім, функції популяризації конкретних пізнавальних та соціальних ідей. Зміст дитячих часописів має бути не тільки цікавим для дітей того віку, на який вони орієнтовані, а й містити пізнавальну інформацію, тобто розповідати читачам про нове в житті людей та навколишньому світі, відкриття науки і техніки;
використання казки в екологічному вихованні учнів - у виховному процесі доцільно широко використовувати народні казки. Вони розвивають уяву, образне мислення, усне мовлення, стимулюють творчу активність, слугують дієвим засобом самовиховання дитини. Школярі вчаться спостерігати, аналізувати, узагальнювати. Казкові історії містять інформацію про динаміку життєвих процесів. Вони надають можливість легкого і природного осмислення реального світу, тобто є своєрідним містком між казковим, фантастичним і реальним життям.
На основі опрацьованої наукової літератури та спостережень можна зробити наступні висновки:
- учитель початкових класів повинен сформувати спираючись на методи, властиві природничим наукам, в учнів цілісне уявлення про природу, розкрити зв'язки і причини поширених природних явищ, а також показати, як людина використовує природу в процесі трудової діяльності;
- екологічне виховання в школі характеризується комплексним підходом і є складовою частиною виховання. Комплексність екологічного виховання проявляється у тому, що воно досягається внаслідок поєднання морального, трудового, естетичного виховання, що сприяє всебічному розвитку особистості.
- спостереження є одним з методів здійснення краєзнавчого і сезонного принципів у навчанні, виховання у дітей спостережливості, естетичних почуттів, бережливого ставлення до природи і на цій основі формування елементів світогляду.
- вчитель повинен підібрати список рекомендованої літератури екологічної тематики для позакласного читання. У позаурочній виховній діяльності необхідно ознайомлювати школярів із принципами і нормами моральності людини, формувати у них моральні переконання і досвід поведінки.