Характерною для дитини на ранніх ступенях розвитку є близька мотивація її діяльності, їй ще важко щось зробити, орієнтуючись не на близькі, а на більш віддалені цілі. В одному досліді дитині-переддошкільнику обіцяли подарувати цікаву механічну іграшку, якщо вона добре виконає завдання (старанно розкладе по коробочках багато кубиків мозаїки, сортуючи їх за кольором). Виявилось, що дитина не змогла виконати цього завдання, бо воно вимагало відносно багато часу заради хоч і привабливої для неї, але дещо віддаленої мети. В дошкільному віці в процесі ігрової діяльності, особливо ігор з правилами, під впливом вимог дорослих діти навчаються ставити і досягати більш або менш віддалені цілі.
Вже діти 2—3 років можуть спонукатися, як зазначалось, суспільно обумовленими мотивами. Однак серед них ще не виділяються провідні мотиви, яким були б підпорядковані інші їх спонукання. У шкільному віці завдяки навчанню дітей, участі їх у суспільно-корисній роботі далі збагачуються суспільні мотиви їх діяльності. В процесі навчальної діяльності, яка не лише ставить перед учнем окремі учбові цілі, але й дає йому можливість на власному досвіді переконатися в необхідності і важливості працювати для досягнення віддалених цілей, у дітей також формується далека цілеспрямованість і мотивація [14].
У шкільному віці поступово формується під впливом вимог життя виразно виявлена система мотивів, в якій чітко виділяються керівні і другорядні мотиви діяльності дитини. При цьому характер прояву керівних суспільних мотивів змінюється протягом шкільного віку. Так, наприклад, мотив служіння суспільству по-різному проявляється у старших і молодших школярів. У старших учнів він часто прямо, безпосередньо визначає їх навчання, працю і поведінку. У молодших дітей цей мотив проявляється опосередковано, в формі прагнення до суспільне оцінюваної діяльності, до виконання завдань вчителя, який виступає як представник суспільства (Л. Божович) [див. 7].
Молодшим дітям і підліткам властиве також недостатнє, а нерідко і невідповідне усвідомлення мотивів своїх дій. Воно спостерігається особливо на початкових стадіях формування нових мотивів діяльності, в перехідні періоди розвитку дитини. Недостатнє усвідомлення мотивів може проявитися в недооцінці учнем спонукаючої сили деяких мотивів.
Наведемо приклад виникнення мотиву. Учень старанно розв'язує на уроці задачу, не бажаючи одержати зауваження вчителя. Але ось він вірно розв'язав задачу, одержав хорошу оцінку і похвалу вчителя перед усім класом. Це повторюється кілька разів, учень починає розв'язувати задачі під впливом бажання одержати хорошу оцінку, а не лише прагнення уникнути зауважень. В цьому випадку один з наслідків праці учня (оцінка) перетворюється в новий мотив, що безпосередньо спонукає тепер його навчальну діяльність. Але у дитини, що почала розв'язувати задачі заради одержання хорошої оцінки, далі з'являється в зв'язку з цим бажання набути знання і вміння, необхідні для вірного і швидкого їх розв'язання. В даному випадку мета праці (засвоєння арифметичних знань і навичок) перетворюється на самостійний мотив, пізнавальний інтерес до арифметики.
Таким чином, загальна закономірність виникнення нових мотивів полягає в тому, що при певних умовах мотивом відповідної дії може стати те, що раніше було метою і результатом даної дії. Так буває завжди, коли людина дійсно прагне до досягнення мети, активно діє і добивається важливих результатів [9].
Важливою умовою перетворення цілі на мотив дії є набуття новим мотивом високої значимості для дитини. Так, наприклад, для того, щоб в учня з'явилося бажання розв'язувати задачі заради засвоєння знань з арифметики, а не лише заради хорошої оцінки, необхідне розуміння ним ролі цих знань для життя, а також усвідомлення ним свого обов'язку вчитися, оволодівати знаннями. Таке розуміння ролі знань і своїх обов'язків виникає у дитини під впливом пояснень учителів та на основі раніше сформованого в неї прагнення до суспільне оцінюваної діяльності. Внаслідок цього навчальна діяльність дитини набуває для неї більш високої значимості і новий мотив (бажання засвоїти знання) одержує певну спонукальну силу. Якщо надалі праця учня матиме успіх, підкріплюваний похвалою вчителя, то бажання засвоїти знання і вміння перетвориться в безпосередній спонукальний мотив діяльності дитини.
Нові мотиви виникають під впливом всієї сукупності виховних заходів, організованих школою і сім'єю. Одним з важливих завдань формування нових мотивів є виховання у дітей перспективних ліній їх життя і діяльності. «Виховати дитину — значить виховати у неї перспективні шляхи» (Макаренко) [8].
Важливою умовою успішного виховання цілей і мотивів дітей є правильна постановка вимог дорослих до їх навчальної діяльності, їх поведінки. При цьому вирішальне значення має поєднання вимог школи і сім'ї з вимогами дитячого колективу до своїх товаришів.
Розділ 2. Характеристика різновидів трудової діяльності учнів початкових класів
2.1 Навчання як провідний вид діяльності молодших школярів
Для успішного засвоєння знань учні повинні наполегливо вчитися з тим, щоб сприйняти, зрозуміти, засвоїти матеріал і потім спеціальними вправами закріпити його у пам'яті, виробити навички для застосування набутих знань на практиці.
Навчання в школі вимагає від учня організованості і дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника і наближається до трудової діяльності. Навчання є спільною діяльністю вчителя і учня. Успіх навчання залежить в першу чергу від роботи вчителя, від його знань та методики викладання певних предметів, а також залежить і від того, як він знає вікові та індивідуальні особливості дітей, уміє враховувати їх у своїй роботі.
Засвоєння учнями знань залежить від їх активності у навчанні: свідомого спрямовування своєї уваги на навчальні завдання, співдіяння з учителем на уроці, активного виконання завдань на уроці і дома. Завдання вчителя — викликати активність учнів, підтримувати її, організовувати їх навчальну діяльність [13].
У навчальній роботі дітей, особливо молодшого шкільного віку, важливу роль відіграє унаочнення. Дитяча природа, за висловом К.Д. Ушинського, вимагає наочності. Мислення в дітей молодшого шкільного віку здебільшого має конкретний характер. Дитина цього віку, зазначає К.Д. Ушинський, мислить формами, фарбами, звуками, відчуттями взагалі. Отже, унаочнюючи початкове навчання, організуючи сприймання навчального матеріалу кількома органами відчуттів, робимо наше навчання доступним дитині [15].
Однією з умов свідомого читання є правильне читання. Його основи закладаються ще під час навчання грамоти —у букварний період. Неправильне читання веде до перекручування слів у реченні, до зливання речень, а через те й до нерозуміння змісту прочитаного.
Щоб діти не робили помилок при читанні, учитель повинен прочитувати їм важкі слова, вправляти їх у вимовлянні цих слів і з'ясовувати зміст таких слів ще до того, як він перейде до читання їх у реченні. Виразне читання вчителя запобігає також помилкам дитини в читанні. Виправляти зроблені при читанні помилки треба так, щоб це не тільки не ображало дитини, а, навпаки, заохочувало до швидкого подолання помилок і вироблення вміння правильно читати. Прикладом того, як учитель неправильно підходить до виправлення помилок дитини при читанні, може бути оповідання Васильченка «Романко», герой якого розсердився на вчительку і залишив школу через те, що вчителька ображала його за неправильну вимову слова «перепелята» (Романко читав це слово по-українському «перепелинята») [7].
В міру того як дитина поступово навчається правильно читати і розуміти прочитане, читання її стає все швидшим і швидшим. Швидкість читання повинна розвиватись відповідно до швидкості розуміння тексту.
Швидкість читання зв'язана з плавністю цього процесу. Якщо дитина не навчиться плавно читати, то її читання буде речитативним, з непотрібними паузами між словами, а іноді і між складами слів. Щоб виробити плавність читання, не слід поспішати з швидким читанням дітей.
При навчанні письма перед учителем стоїть подвійне завдання: 1) навчити дітей каліграфічне і швидко писати і 2) добитись засвоєння правил орфографії. Мета навчання каліграфії — виробити в дітей певний почерк, вміння та навички красиво, чітко писати [13].
Щоб виробити сталий почерк, дитина, навчаючись письма, повинна чітко уявляти форму букв, виробити навичку зображати їх на письмі і навчитись сполучати букви в слова. Навички швидкого письма у дитини виробляються поступово в процесі вправляння. Цей процес триває в дитини протягом усього навчання в школі, стаючи особливо ефективним у середніх і старших класах. У початкових класах діти хоч і посуваються вперед у швидкості письма, але не досягають навіть і половини тієї швидкості, яку мають освічені дорослі. Так, діти, що кінчають початкову школу, пишуть за хвилину до 40 букв, тоді як дорослі за гой самий час можуть писати до 100 букв.
Темп письма має прискорюватись поступово: повільніше у І—II класах, коли дитина ще опановує графему букви і написання слів, і швидше у ІІІ—IV класах, коли вона вже виробить тверді навички в написанні букв і слів.
Засвоєння орфографічних норм письма — складніший і триваліший процес. Оволодіння правописом починається з усвідомлення завдання, з розуміння граматичних правописних норм і закінчується виробленням відповідних орфографічних навичок. Орфографічні навички успішно виробляються тоді, коли навчання правопису ґрунтується на свідомому засвоєнні граматики. Орфографічне правило учні повинні не зазубрювати, а розуміти і свідомо керуватися ним у процесі засвоєння грамотного письма. Орфографічні вправи треба виконувати не механічно, а свідомо. Для цього вчитель повинен старанно пояснювати учням орфографічні правила, навчити їх спостерігати мовні явища, аналізувати слова, вичленовуючи в них орфограми, узагальнювати, поширюючи орфографічні норми на відповідні групи слів та граматичні категорії.