Психолого-педагогічні дослідження доводять, що творчі здібності людини особливо інтенсивно розвиваються в дошкільному і в молодшому шкільному віці у процесі навчання, якщо воно організоване належним чином. Досить значну роль відіграє у формуванні творчих здібностей належно організована позакласна та позашкільна образотворча робота. Це підтверджують і дослідження Л.Виготського, П. Гальперіна, В. Давидова, Д. Ельконіна, О. Леонтьева та ін. Вивчаючи праці Г. Єрмаша, Ж. Лейтеса, Я. Пономарьова, В. Сухомлинського можна проаналізувати етапи творчого розвитку та якості особистості, що є його структурними компонентами.
Безпосередність дитячого сприйняття світу і його відтворення у мистецтві (музика, танець, живопис) зумовлена синкретизмом художніх образів. Тому дитині потрібно дати матеріали: глину для ліплення, олівці і папір для малювання і навчити працювати з ними. В малюнках, ліпленні, аплікації учні не лише відображають світ, а й власне ставлення до дійсності, що є основою художньої творчості. Думки про те, що дитина за своєю психологічною будовою є “вродженим” художником, висловлювалися Ф.Лоркою, М. Пришвіним, Я. Корчаком, В. Вансловим,
К. Станіславським, В. Сухомлинським. Так, Сухомлинський писав: “Дитячий малюнок, процес малювання — це частка духовного життя дитини. Діти не просто переносять на папір щось із навколишнього світу, а й живуть в цьому світі, входять в нього, як творці краси, насолоджуються цією красою”[56, с.521].
Творчість завжди індивідуальна, і в ній переплітаються свідомі й несвідомі, інтелектуальні й емоційні, пізнавальні й оцінювальні процеси. Отож, якою б індивідуальною творчість не була, у ній проглядаються деякі загальні закономірності та етапи, що входять у поняття сутності творчого розвитку учнів засобами образотворчого мистецтва.
На початковому етапі творчий розвиток (за В.Сухомлинським) залежить від таких творчих якостей учнів: спостережливість, здібність уявляти і фантазувати, здатність відчувати гумор, дотепність, вміння абстрагуватися, наполегливість у доведенні справи до кінця, вміння зберегти в пам'яті знання, творчо застосовувати їх на практиці, місткість і гнучкість мислення, здатність аналізувати і синтезувати, критична оцінка своєї діяльності, здатність знаходити різноманітні способи розв'язання творчого завдання, широта думки, відчуття краси [56, с.521].
Важливу роль у творчому розвитку школярів відіграють емоції і почуття. Особливо це стосується їх ставлення до всього яскравого, нового, незвичайного, цікавого, насиченого живими образами.
Багато позитивних емоцій викликає в школярів спілкування з природою. Навколишній світ приваблює дитину розмаїттям та різнобарв'ям своїх об'єктів і динамічністю процесів. Шум лісу, спів пташок, кольори квітів та листя, різні способи пересування живих істот — усім цим діти цікавляться, за всім спостерігають з піднесеним настроєм, радістю, запам'ятовуючи на все життя.
За словами І. Єрмаша, “творчий процес у мистецтві є індивідуальним і включає цілеспрямовану працю, певну систему свідомих планомірних дій”[22, с.36].
Перший етап творчості — це попереднє художнє накопичення знань, спостережень, вражень, навичок, майстерності. Результатом усього переліченого, на думку Г. Єрмаша, є виникнення задуму або кількох задумів майбутніх творів.
Другий етап творчості — художній задум — евристичне прозрінняу художника, початок цілеспрямованої роботи над картиною. Задум ґрунтується на уяві окремих частин майбутнього твору як цілісного образу. Причому задум — лише його ескіз. Щоб утілити задум в життя, потрібно багато працювати. Але саме задум визначає мету і напрям усієї роботи, стимулює діяльність фантазії та уяви, викликає прилив творчої енергії й натхнення.
Третім етапом творчості (за Г. Єрмашом) є період виношування, коли сконцентровуються досвід вражень і уява художника. Тобто він зосереджується на внутрішніх переживаннях, звертається до напрацьованого матеріалу, власного досвіду. Четвертий етап включає плани, чернетки, етюди, ескізи, пробні варіанти. Така робота пояснює структуру майбутнього твору, зміст, характер образів.
П'ятим етапом є фаза кінцевої розробки. У цей період відбувається становлення твору як цілого. Підготовчий матеріал витісняється кінцевим його варіантом. Проявляється евристичний характер творчої дії, народжуються великі і малі відкриття, знахідки тощо. Художник досягає найбільш вільного володіння матеріалом, підпорядковує його ідейно-емоційній атмосфері.
Тепер твір уявляється як єдине ціле, хоча художник потребує використання нової інформації та фактів, перевірки й уточнення матеріалу, збагачення додатковими враженнями. А це вже шостий етап творчості — авторедагування.
Займаючись дослідженням процесу художньої творчості, П.Якобсон визначив шість його етапів:
1) поява задуму;
2) розробка задуму;
3) наявність досвіду життєвих вражень;
4) пошук форм втілення задуму твору;
5) реалізація задуму;
6) доопрацювання твору [62, с. 18-46]. Проте на цьому творчий процес не закінчується. Та коли завершується якась його частка, виражена у художньому творі, певний період оцінюється, аналізується зроблена робота. І за потреби її доопрацьовують (скорочення, заміна, пошук нових виражальних деталей), після чого художник відчуває задоволення або, навпаки, незадоволення своїм твором. Настає така мить, коли у нього виникає потреба у нових задумах. Таким чином, наявний процес творчості. А з'являється нова картина тоді, і лише тоді, коли людина відчуває внутрішню потребу творити.
Цікаво визначає етапи творчості Я. Пономарьов. На його думку, першим етапом (свідомою роботою) є підготовка — особливий діяльнісний стан, який є передумовою для виникнення нової ідеї. Другий етап — дозрівання — підсвідома робота над проблемою, інкубація ідеї. Перехід підсвідомого у свідоме є третім етапом творчості — натхненням — коли в результаті підсвідомої роботи у сфері свідомості виникає ідея винаходу, відкриття (спочатку в гіпотетичному вигляді). І четвертий етап (свідома робота) — розвиток ідеї, її остаточне оформлення і перевірка [53, с. 24-32]. В естетиці художньо-творчий процес схематично поділено на такі етапи: загальне пізнання і спостереження; виникнення задуму; спостереження і пізнання, обмежені задумом; безпосереднє втілення художнього задуму в мистецькому творі.
Розвиток естетичних почуттів, накопичення спостережень і вражень збуджують асоціативність, образну уяву, фантазію, внаслідок чого художник творить. І завдяки його наполегливій творчій праці те, що склалося в уяві, передається на полотно і стає витвором мистецтва. Щоб навчити так працювати дітей, потрібно проводити уроки, враховуючи такі компоненти: мотиваційний (стимули для підвищення емоційності, зміцнення сенсорної чутливості, розвитку уяви, фантазії); пізнавальний (інформаційно-когнітивний); ментальний (неповторність, індивідуальність); практичний (уміння, навички, самостійна творча діяльність).
Описані вище схеми творчого процесу є вказівником для вчителів, вихователів, батьків. Побудувавши навчально-виховний процес саме таким чином, можна досягнути розвитку творчих якостей особистості. Визначенню цих якостей присвятили наукові дослідження вчені О. Лук, В. Моляко, В.Сухомлинський; американські психологи К. Бейттел, В. Лоунфельд. Актуальним у виокремленні творчих якостей школярів є розроблена В.Сухомлинським власна система творчої особистості, яку він назвав “гармонією педагогічних впливів”. Суть її полягає у вираженні однієї з найважливіших закономірностей виховання: засобів впливу на особистість і реалізація цих виховних впливів на практиці.
Відомо, що художні твори викликають образи, які ґрунтуються на емоціях автора і впливають на емоції того, хто їх сприймає. З іншого боку, психологи давно помітили, що емоції втілюються автором у відомі образи. І вона мовби наділена здатністю підбирати враження, думки і образи, співзвучні тому настроєві, який ми маємо в даний момент. Таким чином, почуття впливають на уяву так само, як і уява на почуття.
Картини, що вимальовуються в уяві людини у процесі мовлення, К. Станіславський називав “баченням”. Згодом до цього терміну почали вдаватися і майстри художнього читання, і вчителі та автори посібників. К.Станіславський називав баченням увесь комплекс образних і почуттєвий уявлень, які мають бути динамічними. Звідси його порада акторам прокручувати у своїй уяві кінострічку бачень. Для визначення згаданого комплексу уявлень педагог вживав також вираз “образні уявлення”[ 46, с.21 -24].
Сміливість уяви і фантазії є однією із найважливіших якостей творчої особистості. Без цієї якості процес, не можна назвати творчим. Завдяки здатності уявляти і фантазувати особистість надає своїм уявленням художньої форми, подумки вимальовуючи усі об'єкти. А розвинені уява і фантазія допомагають мріям втілитися у художньому творі.
З розвитком уяви і фантазії, розвивається і творче мислення. Адже художньо-творча діяльність — це не просте копіювання дійсності, а художнє її переосмислення через інтенсивну творчу роботу мозку. Більшість учених, які займаються дослідженнями дитячої творчості, вважають, що творчий розвиток здійснюватиметься за умови творчої свободи (внутрішня свобода і впевненість у собі). Ці якості особистості, які формуються у шкільному віці, зумовлюють рішучість і стійкість у досягненні життєвих успіхів.
Через малюнок набувається певне вміння відкрито і без страху виражати власні ідеї та почуття, бо саме художня творчість тут є синтезуючим,конструктивним, об'єднуючим й інтегруючим засобами, від яких залежить внутрішній світ особистості.
У художньо-творчій діяльності провідну роль відіграють механізми відображення і зображення. Тому засвоєння дітьми правил, законів та образотворчого мистецтва має бути обов'язковим. Володінняобразотворчою грамотою є фундаментом будь-якого творчого процесу, — це конструктивно-знакова та формоутворююча сторони творчої діяльності.