Мова у відношенні до мовлення – явище загальне. Вонаналежить усім, хто нею користується. Засвоюючи мову, людина одержує можливість взнавати про оточуючий її світ, пізнати здобути попередніми поколіннями. Мовлення – часткове, окреме, індивідуальне у відношенні до мови. Мовлення – процес, а мова – знаряддя спілкування. Тільки мовлення, а не мова може бути голосним або тихим, тривалим або коротким, швидким або повільним. Для правильної організації роботи над розвитком усного мовлення слід знати його особливості. Бо діти, які приходять в школу, не вміють говорити вільно, їхнє мовлення інтонаційно невиразне. Деякі діти не мають уявлення про культуру мовлення або про те, як вести діалог з старшою людиною або однолітком правильно, як звертатись тощо. Тому завдання вчителя-класовода насамперед навчити дітей правильно спілкуватися. Розвивати мовленнєвий етикет молодших школярів.
Молодші школярі практично засвоюють важливі правила поведінки під час спілкування (першими вітатися зі старшими людьми: вітаючись, вставати; запитувати і відповідати, дивлячись співрозмовнику у вічі; не жестикулювати під час розмови і не тримати руки в кишенях; не їсти під час розмови і не розмовляти під час їди та ін.).
У 2 класі учні мають навчитися правильно звертатись до співрозмовника. Практично засвоїти різні форми звертання. Спостерігати над засобами виділення звертань в усному і писемному мовленні.
Діти ознайомлюються із словами ввічливості, які вживаються під час зустрічі і прощання. Практично засвоюють такі слова у мовленні (у створюваних та уявлюваних ситуаціях). Вчаться умінню запитувати, відповідати, попросити, подякувати, вибачатись. Також діти отримують певні уявлення про діалог.
Окремо треба звернути увагу на такі додаткові засоби усного мовлення, як міміка і жести, силу голосу і темпу (швидкості) мовлення від умов спілкування.
Міміка – це рухи м’язів обличчя людини. Вона може бути довільною і мимовільною. Мімікою можна підсилити ставлення людини (позитивне або негативне) до висловлюваної думки або навіть до самого співрозмовника. Тому особливо важливою є міміка для спілкування. Адже без неї не можна виразити своє ставлення до співрозмовника, бажання краще донести до нього свою думку, щоб переконати його, схилити на свій бік. Цьому, зокрема, сприяє усмішка на обличчі мовця.
Саме тому підручник для 2 класу, знайомлячи школярів зі словами ввічливості, звертається до них із запитанням: «Чи можна ці слова вимовляти один одному з похмурим обличчям і незадоволеним голосом?»
Доцільно виконати вправу таку:
1. Запам’ятайте подані слова і користуйся ними. Повчись їх вимовляти, звертаючись до рідних, учителя, товаришів та інших людей.
Доброго ранку! До побачення!
Добрий день! Будьте здорові!
Добрий вечір! На добраніч!
Здрастуйте! Щасливої дороги!
Заходьте, будь ласка!
Дозвольте Вам допомогти!
Сідайте, будь ласка!
2. Запиши слова, якими вітаєшся.
Ця вправа допоможе дітям визначити, яку людину можна назвати ввічливою.
1. Прочитай вірш. Як можна назвати хлопчика?
Доброго ранку!
Я прокидаюся разом із сонечком,
З ліжка стрибну – і мерщій до віконечка
Чемно вітаюся: «доброго ранку!»
«Здрастуй, синочку!» – доноситься з ганку.
2. Знайди слова ввічливості.
Одержують на уроках української мови також і відомості про силу голосу і швидкість мовлення. Вчителю варто звернути увагу на те, що сила голосу має відповідати змісту висловлювання і в залежності від нього буває такий тон: переконуючий, наказовий, закличний, прохальний, запитальний, радісний, сумний, злобний, суворий, ласкавий, спокійний, схвильований, урочистий, іронічний, гумористичний, саркастичний, розповідний, описаний. Той, хто говорить, не має часу для обдумування композиції, плану свого висловлювання, для добору слів. Щоб ознайомити молодших школярів із силою голосу, може слугувати наведена таблиця «Де як прийнято говорити і поводитись». Цю орієнтовну таблицю вчитель може поступово доповнювати, уточнювати (письмово або в усній формі) тими мовленнєвими ситуаціями, в яких найчастіше можуть опинятися його вихованці, звертати увагу дітей на ті чи інші правила перед походом у театр, на екскурсію, до читального залу тощо.
Де як прийнято говорити і поводитись
| Місце дії (мовлення) | Як треба (можна) говорити |
| На учнівському зборі, на урочистій лінійці; зі сцени; відповідаючи на уроці перед класом | Голосно, виразно, щоб було добре чути в різних кінцях залу, класу |
| У громадському транспорті, у фойє театру, кінотеатру, в парку відпочинку, в бібліотеці, у весняному лісі тощо | Напівголосно, щоб було чути тільки співрозмовнику. Не привертати до своїх розмов увагу інших. Не заважати людям, які відпочивають, читають; не полохати пташок, що висиджують у цей час малят |
| У залі театру, кінотеатру, в читальному залі, в музеї, на уроці з сусідом по парті | У разі нагальної потреби – тихо або навіть пошепки, щоб не заважати, не відволікати від самостійної роботи, слухання |
| На спортивному майданчику, на катку, під час ігор на повітрі, на змаганнях, на стадіоні, в осінньому та зимовому лісі, на сніговій гірці тощо | Підвищеними голосом, можна навіть голосно вигукувати, кричати, виражати вголос радість, задоволення, підтримку команді |
В підручнику для 2 класу вдало підібрані вправи для вивчення такої теми. Скоромовки дають можливість учням перевірити швидкість мовлення кожен свою, при чому скоромовку проговорюють швидко, але виразно вимовляють кожне слово. Діти читають уривки з різних казок і міркують, де треба читати звичайним голосом, а де – лагідно, або голосно, напружено.
Відомості про силу голосу в усному мовленні важливо підкріплювати і активізувати на уроках читання, особливо під час опрацювання художніх діалогічних текстів.
Щодо швидкості мовлення відомо, що вона залежить від особливостей їхньої психічної діяльності, тобто від їхнього темпераменту. Водночас на темп мовлення можуть істотно впливати й інші фактори: ступінь обізнаності мовця з предметом мовлення, його зацікавленість у тому, про що мовиться. На темп мовлення матиме істотний вплив сама ситуація, в якій воно відбувається: спокійна вона, врівноважена чи, навпаки, загострена, що призводить до збудженої розмови, а отже, й дещо пришвидшеної. З огляду на це учитель з одного боку має враховувати особливості психіки кожної дитини, а з іншого, – дбати, щоб на уроці і в позаурочний час у дитячому спілкуванні панувала доброзичлива спокійна атмосфера, яка б не нервувала їх, не збуджувала їхньої психіки, спонукала кожну дитину до бажання висловитись, про щось запитати в учителя або товаришів класу.
У темі «Мова і мовлення» важлива увага відводиться такій підтемі, як «Діалогічне мовлення. Звертання. Практичне засвоєння різних форм звертання». У підручнику запропоновано ряд вправ, які вдало підходять даній темі. Вчитель може опиратись на власній досвід дітей, як вони звертаються до батьків, старших людей, однокласників, вчителя.
Вправа 83, с 41 (усно) дає можливість вчителю повідомити тему уроку.
- Пригадайте, за допомогою яких слів ми можемо звернутись до мами?
У вправі 84 доцільно поставити таке запитання:
– Назвіть слово-звертання у реченні. Чи вживаєте ви його у своєму мовленні?
Виділений матеріал, який учні мають запам’ятати «Учись звертатись!» різні звертання представлені перед учнями, які діти мають пам’ятати і ними користуватись.
Окремо потрібно звернути увагу на те, що в підручнику запропоновані вправи такого типу: вправа-текст. Тобто текст, який називається «Урок чемності». Текст носить повчальний характер, а вірніше – навчальний. Він вчить дітей, тобто дає урок чемності: «Куди б не прийшов ти: у школу, в гості, в установу – вітайся першим. Першим не подавай руки дорослим. Чекай поки вони тобі подадуть». Проте, коли вчитель не проведе певної роботи з учнями, то вправи ці будуть не для всіх доступні. Весь навчальний і виховний процес у школі здійснюється під керівництвом учителя. Тому вчитель – це перший приклад для наслідування.
Також хочеться відзначити ряд прислів’їв, які є у підручнику, і які є повчальними. Тому роботу над прислів’ями обов’язково проводити.
Вміщенні і уроки розвитку зв’язного мовлення. Наприклад: складання усної розповіді за малюнками «Про хлопчика, що нічого не хотів робити». Мета цього уроку, а саме виховна – бажання допомагати старшим».
Підсумовуючи все вище сказане, робимо такий висновок. Мовленнєвий етикет вивчається у 2 класі. Підручник відповідає. Цей матеріал здебільшого опрацьовується на основі системи вправ, яка передбачена підручником. При цьому застосовують види колективної роботи. Проте вчителеві не варто перекладати свої обов’язки на підручник. Вправи повинні опрацьовуватись під керівництвом вчителя з детальним поясненням, коментуванням. Також класоводу варто користуватись і іншим матеріалом-додатковим: зразками карток для індивідуального опитування, схем-опор, таблиць, перфокарт тощо.
У третьокласників продовжуються формуватися найнеобхідніші уявлення про мову і мовлення: 1) мова – найважливіший засіб спілкування між людьми; 2) найважливішими одиницями мови є звуки, слова, словосполучення, речення, текст; 3) мова тісно зв’язана з мисленням (за допомогою речень висловлюється думка); 4) знання з мови застосовуються у практичному мовленні; щоб оволодіти мовленням, потрібно знати слова і вміти поєднувати їх у словосполученні і речення; 5) є дві форми мовлення – усна і писемна; усне мовлення має допоміжні засоби увиразнення: інтонацію, міміку, жести; своєрідними допоміжними засобами спілкування є зорові умовні знаки, звукові і світлові сигнали.
Усі ці відомості учні повинні не завчити, а добре усвідомити в процесі навчання. Учні повинні орієнтувати мовлення на слухача (співбесідника), ситуацію, врахування теми, мети висловлювання (повідомити нове, поділитись радістю, умовити, звернутись з проханням. Щодо етики мовлення, одержаних у попередніх класах. Учні мають навчитись правильно писати лист про свої справи (ровеснику, бабусі, дідусеві). Складати письмове запрошення на свято і привітання. Вчитель має закріпити етичні навички при складанні письмових висловлювань.