Другий видатний філософ епохи Нового часу Паскаль у своєму творі «Думки» писав: «Людина—найнезначніша билина в природі, але билина, що мислить. Не треба озброюватися всьому Всесвіту, щоб знищити її. Для її загибелі достатньо невеличкого випару, однієї краплини води. Та хай Всесвіт знищить її, людина стане ще вище та шляхетніше за свого вбивцю, тому що вона усвідомлює свою смерть» [14, Т. 2, с. 304]. Людина—це єдина свідома істота у Всесвіті, і її здоров'я, також, як і все інше в її житті, — справа свідомості, тобто питання в тому, наскільки людина усвідомлює необхідність турботи за саму себе.
Німецька класична філософія розвинула ідеї розумного підходу людини до свого здоров'я. Так, видатний представник цього періоду Кант розробив свій власний метод охорони здоров'я. У роботі «Критика практичного розуму» він розкриває природу людини й висловлює думку, що лише за її власним бажанням та її власними постійними турботами можна зберегти здоров'я на довгі роки. Своїм життям, своїм здоровим розумним ставленням до себе та свого організму Кант довів правдивість власних висловлювань. Здоровий спосіб життя німецький філософ уявляв собі як низку узгоджених побутових та професійних дій, харчування, робота та відпочинку.
3 розвитком некласичних напрямків філософії (кінець XIX — поч. XX ст.) змінюються уявлення про сутність людини, про сенс її життя, про головні цінності духовного буття, про міжособистісні стосунки та ставлення людини до себе, відповідно й до свого здоров'я.
Так, німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844—1900 рр.) (засновник філософського напрямку—філософія життя) у зрізі власної, повної болю та страждань долі зазначав, що хвороба приносить величезні страждання. Бажання позбутися від них природно і зрозуміло.
Тому, щоб перемогти хворобу, треба, з одного боку, за Ніцше, у принципі бути здоровим, «бути в основі здоровим», тобто сповідати справжню філософію життя. «Істота типово хвороблива не може стати здоровою і ще менше може зробити себе здоровою; для типово здорового, навпаки, хвороба може навіть бути енергійним стимулом до життя, до продовження життя. Так фактично уявляється мені тепер цей довгий період хвороби: я як би знову відкрив життя, включив себе в нього, я знаходив смак у всіх гарних і навіть незначних речах... я зробив з моєї волі до здоров'я, до життя, мою філософію, я перестав бути песимістом у роки моєї найменшої вітальності: інстинкт самовідновлення заборонив мені філософію убогості і зневіри...» [254, с. 699—700].
Серед основних способів видужання і здоров'я—самодисципліна (де головне — не відповідати на зовнішні роздратування відразу ж), боротьба з усяким проявом злості, заздрості, страху, тобто всього того, що Ніцше поєднує під терміном ressentiment, нарешті, здоровий «російський фаталізм», що на побутовому рівні означав прийняття тих умов, з якими його зіштовхувало життя.
Хоча Ніцше сам говорить, що він в основі своїй здоровий, тобто знаходиться у струмені висхідного життя, що він знає, як залишитися здоровим (і не тільки в сенсі перебування правильної перспективи і практикування справжньої філософії, але й у простому повсякденному сенсі — як харчуватися, відпочивати, знаходитися у визначеному місці і т.ін.), але треба визнати, що не можна з ним погодитися. I справа не в тім, що хвороба може бути з фізіологічної точки зору невиліковною. Справа в іншому — у тім, що ця позиція руйнівна в принципі. А те, що істини, які відкрилися, можуть бути згубними, Ніцше добре усвідомлював. «...Хвороби, говорячи взагалі, — визнавав він, —- є вже наслідком загибелі, а не її причинами», «ніколи не гинеш від кого-небудь іншого, а завжди від самого себе» [256, с. 609].
Фрідріх Ніцше, на відміну від античних авторів, розумів душевне здоров'я як ознаку сили, бадьорості, задоволеності життям, молодості. Він категорично не згодний з тим, що пристрасті руйнують внутрішній світ людини. Устремління уникати вираження почуттів, контролювати їх за допомогою розуму, на його думку, є ознакою нездоров'я та слабкості [255, с. 47—157].
У сучасній філософії з'явилася і з кожним днем набуває все більшого розвитку так звана філософія здоров'я та здорового способу життя. У вищих навчальних закладах створюються кафедри філософії здоров'я, виникають нові напрямки дослідження цієї актуальної проблеми. Особливої уваги заслуговує, на наш погляд, таке філософсько-медичне явище, як НЛП — нейролінгвістичне програмування. На концептуальному рівні дослідження починається з тлумачення здоров'я як чогось позитивного, що не означає відмови від задоволення. «Здоров'я є природним наслідком нашого способу життя: взаємин, дієти, навколишнього оточення. Здоров'я — це не предмет власності, це процес. Це те, що ми робимо, результат наших думок і почуттів. Це - й образ існування» [442].
Цікаво, що напрямок медичних досліджень усе більше й більше схиляється в бік тім’ї галузі, що дотепер вважалася сферою діяльності психологів, і зараз уже важко провести чітке розмежування між фізичними й ментальними факторами захворювань. Розділяти тіло й розум на здоров'я і хворобу — це все одно, що намагатися виділити сіль з морської води за допомогою ножа. Розум і тіло постійно підштовхують одне одного до здоров'я чи хвороби. Організм не хворіє — людина робить це. Нам відомо дуже багато про механізми захворювань, але не про механізми здоров'я. Кілька людей можуть однаковою мірою піддатися дії інфекції, але не всі з них занедужають.
Медицина у всіх подробицях розповість вам, як вони занедужали, але чому тільки ці? I що захистило інших? Аналогічно: два чоловіки можуть безупинно палити, переїдати, працювати на важкій роботі, але може статися, що тільки один з них занедужає. Чому? Ми постійно піддаємося впливу хвороботворних мікроорганізмів, і ніхто не може цілком уникнути стресів, горя і неприємностей. I все ж таки хвороба є винятком, а не правилом. Наша імунна система працює постійно, намагаючись зберегти здоров'я. Як наслідок, зниження імунітету відіграє вирішальну роль при будь-якій хворобі.
Здоров'я і хвороба є суб'єктивними переживаннями. Ми самі визначаємо рівень свого здоров'я, головним чином оцінюючи свої відчуття. Не існує «здоров’я метра», що дозволяв би об'єктивно виміряти здоров'я, чи «болометра», що точно визначав би рівень болю.
Нейролінгвістичне програмування (НЛП) досліджує структуру суб'єктивного досвіду й нашого власного способу побудови свого унікального внутрішнього світу, тому воно цілком підходить для того, щоб досліджувати здоров'я.
Кредо філософії — порушувати запитання й шукати на них відповіді. Історично склалося так, що актуальні нині проблеми взаємозв’язку біосоціальної природи людини й сенсу її буття й раніше осмислювалися в лоні філософії, як правило, у запитальній формі. Від гамлетівського «Бути чи не бути?» до позиції Е. Фромма «Маги чи бути?» вони найяскравіше відбиваються сьогодні в питаннях про людську замість на межі вимирання, тобто небуття [401]. На зламі XX—XXI ст. вони можуть бути сформульовані в різних варіантах. Що значить бути здоровим? Як слід розуміти проблему прагнення до досконалості — тілесної або духовної, природної чи штучної — і до якого ступеня припустиме хірургічне й генетичне «вдосконалення» людського організму? Тема клонування людини як філософська й медична проблема й усі наукові розробки в цій галузі набувають дедалі більшої соціальної значущості, що неминуче робить їх також предметом філософського аналізу.
Нескінченні пошуки людиною здорового та довгого життя призвели до наполегливих заяв учених про те, що вже найближчими роками стане технічно й методологічно можливим клонування людини в тому або іншому варіанті, виділили цю тему з розряду вузькоспеціальних у низку дуже важливих соціальних проблем, які мають глибокий філософський і гуманітарний смисл. Уже сьогодні зрозуміло: клонування людини та його можливі соціальні наслідки за своїми масштабами будуть настільки значними, що можуть змінити весь соціум, його традиційні підвалини, більшість світоглядних установок і уявлень, наукову парадигму в цілому [421, с. 90]. Усе це, по суті, може призвести до виникнення іншої цивілізації. Постає питання щодо оцінки зрілості досягнутого рівня розвитку цивілізації для вирішення питань подібної складності. Чи виявляться достатньо відповідальними суспільство в цілому, його інститути й регулятиви, ухвалюючи рішення або відмовляючись від Його прийняття? Одразу зазначимо, що, розглядаючи тут проблему клонування, ми абстрагуємося від питань власне його «механізму», від медико-біологічної деталізації й обговорення сенсаційних відкриттів у цій галузі, яким присвячені сьогодні як численні наукові публікації, так і ще численніші статті й повідомлення в засобах масової інформації.
Мета цього спостереження — аналіз проблеми клонування методами й засобами філософії, з'ясування місця та ролі філософського знання як інтелектуальної захисної системи культури і як соціального регулятора нових напрямів у науці, які активно розвиваються.
Клонування людини в аспекті її філософської рефлексії стимулює також дослідження в напрямі саморефлексії філософії — історії філософської думки, допомагає розуміти глибинний взаємозв'язок філософії й медицини як галузей знання. Так, уже в «зрілих» формах наукового пізнання усвідомлюються філософські проблеми природознавства. Мабуть, це пов'язано з логікою становлення науки, впливом зазначених дисциплін на розвиток наукової форми діяльності й становлення науки як соціального інституту (наука — лідер, за Т. Куном) [421]. Тому ці дисципліни раніше за інші виявили необхідність свого філософського осмислення. Ще пізніше виникла потреба у виділенні деяких підрозділів філософії в самостійні наукові напрями (етика, естетика, психологія, логіка тощо), а також визначилися філософські проблеми соціального (гуманітарного) знання: філософія історії, філософія культури, філософія права, філософія релігії. 3 розвитком науково-технічного прогресу як відбиток «зворотного зв'язку» у відносинах «людина—техніка—світ» виникла філософія техніки — методологія науково-технічної творчості. А тепер, на межі тисячоліть, наочно настав час для нового «прочитання» тези Сократа «Людино, пізнай саму себе!» — як згорнутої формули предмета філософії й програмам подальшого розвитку філософських досліджень.