Т. Гаврилова вважає, що вчителі й батьки повинні бути партнерами у справі виховання й доповнювати один одного, допомагати один одному у вирішенні різних педагогічних проблем.
К. Ігошев, М. Панкратова, Г. Міньковський та ін. у своїх працях розглядають різні сторони взаємодії сім'ї й школи. На їхню думку, неправильне розуміння та уява в суспільній свідомості про співвідношення сімейного та шкільного виховання, віднесення останнього в розряд не головного, а другорядного фактора педагогічного процесу е одним з недоліків, що знижує ефективність виховного процесу. У результаті маємо порушення зв'язку між школою та родиною [138, с. 134].
У вітчизняній науково-педагогічній літературі 1980—90-х років зустрічаємо таку думку щодо відносин школи та сім'ї: школа — наставник, контролер батьків, а сім'ї відводиться лише роль об'єкта виховного впливу. Так, наприклад, I. Гребенніков зводить стосунки батьків і педагогів, в основному, до впливу на батьків з боку школи. Завдання вчителів—допомогти батькам правильно організувати життя в сім'ї. 3 погляду педагогіки, для цього необхідно підключати роботу батьківського комітету, рад сприяння сім'ї та школи тощо [86, с. 7—8].
Ми дотримуємося тієї думки, що сім'я і школа с суб'єктами виховання, які мають цілком рівні права, оскільки батьки і вчителі мають до того ж однакові цілі і принципи виховання, а, значить, їх спільна праця та взаємозв'язок повинні підсилюватися, — зазначає Ю. Азаров [5].
На думку К. Ігошева та Г. Міньковського, у сучасній роботі сім'ї і школи значну роль відіграє батьківська громадськість [138, с. 134]. На сьогодні різень освіченості та культури батьків зростає; стосунки між батьками мають будуватися на засадах особистісної та професійної взаємоуваги, партнерства, особистої зацікавленості батьків у тому, що збагачення педагогічними знаннями й тісний контакт, співпраця із школою принесуть позитивні результати у вихованні, всебічному розвитку дитини. Батьки можуть брати участь у житті школи не тільки через те, що контролюють відвідування, допомагають у забезпеченні нормальної діяльності школи, використовуючи особисті можливості, а й беруть безпосередню участь в організації виховної роботи (підготовці екскурсій, зустрічей з цікавими людьми, тематичних бесід, круглих столів, КВК тощо).
Зазвичай у школі учні отримують інформацію про здорову поведінку від педагогів, але вдома батьки повинні контролювати, що саме дивиться їхня дитина по телебаченню. У зарубіжних сім'ях вони намагаються всіляко обмежити перебування дітей перед екранами; замість цього пропонуються спортивні гуртки, художні виставки, походи в музеї та театри, екскурсії та мандрівки [449, с. 79—87].
Школа як один з елементів системи соціалізації повинна не тільки виконувати освітньо-виховну функцію, а й формувати такий рівень, що буде в нагоді учням у дорослому житті. Про відірваність школи від звичайного життя свідчить дослідження французьких педагогів, які провели опитування за анкетою «Чого ви навчилися в школі і яких знань вам бракує?» Ось деякі висловлювання:
1.«Школа не дала нам пізнання світу, навичок гармонійного входження до нього, не озброїла знаннями наших прав, не прищепила інтересу до економіки, подій повсякденного життя».
2.«Школа не навчила нас підтримувати стосунки з людьми, бути відповідальними та солідарними з ними, не надала нам навичок співжиття в колективі».
3.«Школа не навчила нас мислити, оцінювати та усвідомлювати ситуації... не дала навичок критичних суджень... Школа не навчила нас спілкуватися на публіці і бути особистостями» [199, с. 377; 447, с. 10].
Навчання дітей здорового способу життя в школі полягає в прищепленні молоді почуття відповідальності за власне здоров'я (ча Грізаром) [199, с. 396]. Навчання має носити не епізодичний характер, а відрізнятися системністю, сприянням гармонійного розвитку здібностей учнів. Це не тільки класні години або профілактичні заходи, що проводяться класним керівником і присвячені окремим питанням щодо здоров'я людини, а ціла система заходів, які спрямовані на те, щоб дитина усвідомила людське життя і здоров'я як найвищу цінність. Необхідно інформувати дітей про:
—прості і дійові заходи проти дії організму інфекціям;
—значення гігієни, дотримання чистоти, правильного раціону;
—важливість щеплення у профілактиці хвороб [199, с. 396].
Часто вчителі уникають бесід безпосередньо про ті чи інші хвороби, щоб не травмувати дитячу психіку. Але, на нашу думку, якщо це стосується тих хвороб, що стали наслідками вживання наркотичних речовин, алкоголю, сигарет, то треба роз'яснювати реальну картину, і якщо це можливо, підкріплювати слова ілюстраціями.
Лікарня та її працівники насторожують, аби не сказати лякають, дорослих, а малюків тим більше, особливо якщо з лікарнею пов'язані ранні спогади дитинства. Школа повинна навчити дітей сприймати візит до лікаря за необхідний тоді, коли це потрібно, а не тоді, коли вже пізно. Для цього бажано, щоб із шкільною медсестрою, лікарем і учнями було встановлено тісний контакт.
На сьогодні шкільні медпункти проводять профілактичну роботу, наприклад, бесіди про загрозу отруєння грибами, важливість щеплення; здійснюються медогляди стану фізичного здоров'я. Ми вважаємо, що школа спільно з лікарнею повинна тісно співпрацювати, скласти циклограму бесід і профілактичних заходів, які відповідали б віковим особливостям учнів. Що стосується підліткового віку, то необхідні бесіди щодо статевого виховання окремо для дівчат і хлопців, тому що класним керівникам діти не завжди можуть довіритися, ставити питання, що їх хвилює, особливо коли вчитель протилежної статі. Теми бесід, лекцій з лікарем повинні бути актуальними, цікавим, корисними.
Один з найбільш важливих чинників соціалізації—це правильно організоване дозвілля, тобто раціональне використовування вільного часу, оптимальне сполучення в ньому основних функцій: відновлення фізичних та психічних сил людини як запорука фізичного й психічного здоров'я.
Правильна організація вільного часу дитини — це умова для розвитку, самореалізації, розкриття закладених природою нахилів і здібностей, залучення школярів до різних видів діяльності.
У гуртку або в студії учні більш розкуті, безпосередні. Тоді як під час навчання школяр має регулювати свою діяльність, яка повинна відповідати правилам внутрішньо шкільного розпорядку, правилам поведінки учнів, тендерним очікуванням.
Під час дозвілля дитина самостійно обирає той вид діяльності, який більше їй підходить. Ця діяльність здебільш добровільна (але зустрічається таке, що батьки змушують дитину відвідувати той чи інший гурток лише тому, що у своєму дитинстві не змогли реалізувати свої прагнення і бажання), опирається на інтерес, ініціативу. Якщо дитина самостійно виявила бажання обрати той чи інший гурток або досвідчений викладач, з одного боку, і батьки - з іншого, стимулюють та надають відповідну установку, настрій, то дитина отримує багато позитивних емоцій, які є астенічними, тобто гарно впливають на загальний стан здоров'я дитини. I навпаки — негативні емоції, відсутність морального заохочення ведуть до зниження самооцінки, невпевненої поведінки, звичайно, зникає інтерес до такої діяльності.
Правильно дібрати методи та форми роботи в різних групах дозволяє врахування вікових, статевих, інтелектуальних особливостей, наприклад, за даними досліджень психологів, для дітей молодшого шкільного віку характерні емоційність, прагнення до масових, колективних форм діяльності. Тоді як у підлітків перебувають протилежні переживання: з одного боку, не хочеться виділятися і «бути як всі», а з іншого — бажання бути індивідуальністю [68]. За І. Коном, для підліткового віку є характерними диспропорції в рівні та темпах розвитку. Почуття дорослості в підлітків — це новий рівень претензій на рівень, якого він ще не досяг [177]. Беручи до у ваги діяльність, що переважає в певному віці, необхідно будувати специфічні умови, застосовувати окремі засоби для роботи.
Проблемами формування та розвитку інтересів у дітей займалися такі вчені, як С. Шацький, В. Тріоді, Г. Фролова, С. Смирнова, Д Кабалевський, Л. Єрмоленко та ін. [378; 400, с. 61; 418, Т.2, с. 280].
На думку С. Рубінштейна, «інтерес — тенденція або скерованість особистості, що полягає в зосередженості и помислів на певному предметі» [328, с. 320].
Т. Сущенко вважає, що дитяче ставлення до програми виховання та методів роботи залежить від того, наскільки виховний процес відповідає їх інтересам. Виховний процес має бути для учнів цікавою, приємного та життєво важливою справою [368, с. 25].
Велике значення в організації дитячого дозвілля та в реалізації освітньо-виховних завдань відіграють позашкільні установи, зокрема будинки культури.
Основна мета позашкільних виховних заходів — це створити такі оптимальні умови, які допоможуть розвитку особистісної (фізичної і духовної), пізнавальної(у тому числі й інтелектуальної), а також креативної сфер дитини у вільний від школи час.
Під час роботи в гуртках, секціях за допомогою неформального спілкування з однолітками розвивається також комунікативна сфера дитини, збагачується словниковий запас, розширюється кругозір. Під час самоуправління в групі, навіть мінімального, відбувається також розвиток організаційних здібностей, виховується відповідальність за доручену справу. Кожен з членів групи поступово проходить усі щаблі від новачка, який тільки адаптується, до досвідченого гуртківця, якому можна доручити важливу справу.