Отже, ми бачимо достатньо плідну схему взаємодії різноманітних соціальних інститутів у плані не лише лікування хвороб, але й у плані їх попередження, тобто пропаганди та поширення здорового способу життя. У схемі задіяні: інститут сім'ї, інститут медицини, інститути місцевих органів влади, інститути статистики та контролю тощо.
На жаль, не завжди, коли є модель взаємодії між соціальними інститутами, ця взаємодія здійснюється, або вона досконала. Існують і недоліки. Розробка систем удосконалення пропаганди здорового способу життя серед реляційних інститутів (наприклад, стосовно розвитку дітей та підлітків завдяки заняттям фізичною культурою та спортом), потребує також урахування регіональних особливостей, екології, смертності населення тощо, наприклад, на Донеччині серед людей дуже поширеними є захворювання серцево-судинної системи, тому всі заходи щодо здорового способу життя треба будувати, спираючись на боротьбу з тими негативними явищами, які викликають саме цю хворобу. Так, «половина школярів нашого регіону харчуються нерегулярно, у третини — порушення артеріального тиску, у 50—60% підвищена або знижена вага. Здебільшого діти основний час проводить біля комп'ютера, і це на фоні низького рівня організації оздоровчої робота у школі...»[ 198, с. 3]. Результати досліджень доводить, що масова фізична культура та оздоровчі заходи, які здійснюються, у школі не відповідають вимогам нормального розвитку серцево-судинної системи дітей та підлітків. Але справа не лише в школі, оскільки ні школа, ні сім'я, ні лікарня не зможуть впоратися наодинці з комплексною проблемою. 3 комплексними проблемами й боротися треба в команді. Аналіз існуючих заходів, спрямованих на формування здорового способу життя молоді, що був проведений Українським інститутом соціальних досліджень у межах українсько-канадського проекту «Молодь за здоров'я», дозволяє визначити найбільш актуальні й пріоритетні напрями в розвитку та впровадженні програм, орієнтованих на молодь:
—підготовка фахівців, навчання широкого кола спеціалістів, які працюють з молоддю у сфері охорони здоров'я, освіти, інформаційних технологій, розваг тощо;
—упровадження системи консультування батьків та сімей з питань родинних конфліктів, взаємин між поколіннями, витоків конфліктів у сім`ї;
—зміна шкільної програми з фізичної культури і впровадження шкільного курсу валеології;
—пошук привабливих, неординарних форм впливу на учнівську молодь;
—розробка інформаційно-освітніх програм-тренінгів, шкіл тощо.
Вище була представлена найбільш поширена модель зв'язку соціальних інститутів між собою. На жаль, у сучасній Україні, практично на стадії зародження знаходяться зв'язки між реляційними та культурними соціальними інститутами. Особливо великий потенціал залишається за таким потужним соціальним інститутом, як Церква. Зрозуміло, що, з одного боку, церква відокремлена від держави та в Україні діє закон про свободу совісті та віросповідання. Але, у трансформаційному, незаможному суспільстві немає іншого такого інституту, який би виконував психотерапевтичну функцію в суспільстві, а саме формував би спокійне та доброзичливе світосприйняття, дарував оптимізм, допомагав знайти сенс життя. Церква також допомагає людині не залишитися на самоті, не впасти у відчай та сторонитися від гріха, який, по суті, і є нездоровий способом життя.
Це особливо актуально для суспільств, що зараз знаходяться в стані змін та трансформації. Як писав Л. Гофман: «Щоб здійснити будь-які соціальні зміни, необхідно змінити не лише саму реальність — економіку, політику, соціальні інститути, але й скорегувати суб'єктивне ставлення людей до цієї реальності, зробити той образ соціального світу, який поширено серед більшості громадян цієї країни» [79, с. 317]. Культурні інститути, перш за все, є носіями образу соціального світу, а в цьому світі все важливо, у тому числі й здоров'я. До найвпливовіших культурних інститутів, крім церкви, належать також ЗМІ. Останнім часом у засобах масової інформації чітко простежуються тенденції комерціалізації та глобалізації. Пропаганд1 здорового способу життя приділяється занадто мало уваги, навпаки, реклама тютюнових виробів або горілки на сторінках журналів, у телероликах, жахливі та низькоякісні фільми свідчать про серйозні недоліки в роботі ЗМІ з питань поширення здорового способу життя.
Розвиток сучасних ЗМІ досягнув такого рівня, що учні мають доступ до інформації будь-якої тематики. Інформаційний простір став безмежним, тому що міжнародна система INTERNET не має ні мовних, ні державних кордонів. Інформація у всесвітній «павутині» увесь час збагачується та оновлюється, зрозуміло, що учні мають змогу знайти матеріали, які відповідають їх віку, результати досягнень з тих галузей, які постійно розвиваються, наприклад, комп'ютерні технологи, а також результати наукових відкриттів з фізики, хімії, біології, можуть узяти участь у дистанційних олімпіадах, конкурсах, змаганнях.
Поряд з тим, комп'ютерна техніка не зможе замінити «живого» спілкування. Якщо в мережі INTERNET дитина знаходить готову відповідь, то на заняттях, під час дискусій, сама засобом підбору, спроб та помилок, урешті-решт, досягає потрібного результату [443, с. 357].
У західноєвропейських країнах телебачення має багато корисних, цікавих програм, що носять як виховний, так і пізнавальний характер. Побудовані за допомогою психологічних законів, вони в ігровій формі для дітей раннього та молодшого віку, а також для підлітків у вигляді розважальних програм повідомляють про здоровий спосіб життя. У цьому виражається й піклування про освіту молоді за допомогою ЗМІ, і пропаганда, роз'яснення здорового способу життя. Щодо вітчизняних ЗМІ, на жаль, у нас мало транслюється телепрограм зазначеної тематики, і вони в основному зарубіжного ґатунку. Треба підкреслити, що і зарубіжні, і вітчизняні телепрограми — пасивний спосіб сприйняття інформації. «Пасивно сприйнята інформація — залишається недійовою — споглядання здорового способу життя не покращує фізичну форму, а спостережена доброчинність не є практикою доброчесності» [199, с. 168].
I тут доцільним було б, на нашу думку, ввести до складу чинних Основ законодавства України про охорону здоров'я (або передбачити в майбутньому в окремому спеціальному законі про контроль над тютюном) норми, що повинні визначити право людини на вільні від тютюнового диму громадські місця й правові механізми реалізації цього права. Доцільним було б також повернуться до внесення відповідних змін у Закон України «Про рекламу», які б забезпечили повну заборону (а не лише певні обмеження, які є на сьогодні) реклами тютюнових виробів, а також заборону спонсорської підтримки з боку тютюнової промисловості. Відповідні Затони та інститути, які мають їх утілювати, — це, по суті, ще одна модель відносин між соціальними інститутами (регулятивними та культурними) щодо втілення здорового способу життя серед громадян нашої країни.
Регулятивні інститути, як ми вважаємо, є найважливішими соціальними інститутами, що дійсно можуть впливати на стан соціальних відносин, стосунків, зв'язків у державі. В Україні відсутні концепції розвитку медичного права та законодавчого забезпечення здорового способу життя, що дали б змогу визначати загальні підходи, структуру, порядок (черговість) розробки та прийняття законів. Теоретична основа розвитку медичного права в Україні визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони здоров'я, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та впровадження. Базовим для правових концепцій має стати чинний Закон України «Основи законодавства про охорону здоров'я громадин України» — це свого роду «Медична конституція України», комплексний закон, який визначає загальні засади охорони здоров'я і буде як основа утримувати на собі всю систему правотворчості. Вочевидь, законодавство має відображати відповідальність уряду за сприяння здоров'ю та профілактиці захворювань. Законодавчим шляхом можуть укладатися урядові та добровільні програми-заходи з охорони здоров'я, проводитися пропаганда здорового способу життя та формуватися сприятлива для його запровадження громадська думка.
Законодавча політика в цій сфері має передбачати поєднання освітніх, примусових та заохочувальних заходів, охоплюючи, наприклад, закони, що забороняють деякі види поведінки, які вважаються ризикованими для здоров'я (наприклад, невикористання ременів безпеки під час їзди на автомашині); закони, що стимулюють здоровий спосіб життя (наприклад, через податкові пільги або зміни у структурі страхових тарифів); законодавство, що підтримує урядову політику освіти населення з питань охорони здоров'я. Крім того, уряд повинен підтримувати незалежні приватні та неурядові установи, що займаються питаннями охорони здоров'я та здорового способу життя. Перед тим, як запроваджувати певні заходи, спрямовані на поліпшення здоров'я населення, необхідно переконатися, що населення усвідомлює цінність цих заходів. Покладання уряду на громадську думку може значною мірою сприяти більшій готовності населення зрозуміти нові закони та впроваджувати їх у життя. Роль громадської думки в досягненні цілей громадського здоров'я вказує на важливість інформаційно-освітніх програм для різних груп населення та необхідність участі населення в законодавчому процесі з питань охорони здоров'я.
Аналізуючи регулятивні інститути та їх взаємодії з іншими соціальними інститутами, особливу увагу треба звернути на проблеми здорового способу життя громадян, що знаходяться в умовах позбавлення волі. Тюрма—- це своєрідний соціальний інститут, до якого не завжди доходять справи в суспільстві, що перебуває в кризовому (або близько до кризового) стані. Проте, «кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї, право на забезпечення в разі безробіття, хвороби, інвалідності, старості чи іншого випадку втрати засобів до існування через незалежні від неї обставини» (Ст. 25 Загальної Декларацій прав людини). І це право треба реалізувати. Тут виникають не лише фінансові проблеми, а й проблеми відсутності зв'язку інституту тюрми з іншими організаціями та соціальними суб'єктами, котрі можуть допомогти вирішити існуючі проблеми.