У другому концептуальному положенні акцентується увага на тому, що вищезазначена відкрита соціально-педагогічна система взаємодії різних соціальних інститутів суспільства є складно організованою, багатофункціональною, самостійною, взаємозв'язки та взаємодія складових компонентів якої не тільки стихійно та відносно спрямовано впливають на соціалізацію особистості, а й забезпечують формування в школярів здорового способу життя.
В основу третьої концептуальної ідеї покладено визначення ролі соціальних інститутів (школа, лікарня, Будинок природи та дозвілля, дитячий садок, бібліотека, рада ветеранів, громадська організація «Успіх», селищна рада), де саме загальноосвітня школа як структурний компонент цілісної відкритої соціально-педагогічної системи повинна стати тим стрижнем, домінантом у створенні умов та реалізації завдань щодо формування здорового способу життя учнів, який об'єднає навколо себе всі інші соціальні інститути.
Наступна концептуальна позиція має за мету розкрити сутність поняття «здоров'я», розглядаючи його як взаємодію, взаємозалежність певних аспектів життя: фізичного, інтелектуального, емоційного, соціального, морального, особистісного; як етап повного фізичного, психічного, соціального здоров'я та благополуччя людини; як потребу та вимогу часу; умову й основу гармонійного життя та щастя; діяльність людини в напрямку зміцнення індивідуального та суспільного здоров'я.
Важливим концептуальним положенням є те, що планування роботи, прогнозування результатів, визначення основних напрямків щодо формування здорового способу життя школярів неможливе без урахування тенденцій розвитку дітей певного регіону, мікро - та мезосередовища, соціально-екологічних та культурно-історичних основ життя селища, у кому здійснюється експериментальна робота.
Останньою, шостою концептуальною ідеєю є визначення соціального педагога, психолога, учителя, вихователя, лікаря, культпрацівника, бібліотекаря, представника влади... центральною фігурою, невід'ємним елементом відкритої соціально-педагогічної системи за умов його високопрофесійної готовності до вирішення завдань з підвищення якості здоров'я підростаючого покоління, формування в школярів навичок і вмінь здорового способу життя.
Надзвичайно важливим для нашої роботи є висновок, що сформувати здоровий спосіб життя можливо тільки за умов сформованості його основних компонентів: мотиваційно-потребнісного, аксіологічного, праксіологічного, афективного, когнітивного.
Філософські, психологічні, педагогічні концептуальні положення про особистість як найвищу цінність суспільства, закономірності та механізми її розвитку; сучасні положення соціології про багатовимірний вплив суспільних чинників на формування особистості; загальнонаукові теорії системного підходу, соціального й психолого-педагогічного прогнозування; фундаментальний концептуальні основи валеології, цілісна система організації оздоровчих педагогічних технологій, спрямованих на формування ціннісного ставлення до власного здоров'я; Державні документи про освіту, Законодавства України про охорону здоров'я підростаючого покоління стали методологічною базою цієї наукової праці.
Проблема формування особистості належить до фундаментальної у педагогічній, соціальній, політичній, культурній сферах життя. Дедалі більше суспільство стає людино центристським. Саме тому в полі нашої уваги повинні перебувати як базові, так і нові підходи до визначення пріоритетних завдань сприяння гармонійному розвитку фізичного, інтелектуального, психічного, духовно-морального, соціального здоров'я підростаючого покоління. Незважаючи нате, що цінність здоров'я у всі часи є досить великою й не потребує наукових переконань, активна життєва позиція, спрямована на його збереження та зміцнення, у багатьох людей не відповідає розумінню важливості цієї проблеми. У зв'язку з цим гостро постає завдання формування здорового способу життя як умови збереження української нації, перспективи справжнього духовного оновлення наступних поколінь, запоруки якісних перетворень у масштабах держави.
На нашу думку, надзвичайно важливим є аналіз підходів, концепцій, поглядів видатних філософів, психологів, педагогів на розкриття понять «здоров'я» та «здоровий спосіб життя».
У сучасній науці спостерігається тенденція до інтеграції знань, комплексного аналізу тих чи інших явищ об'єктивної реальності, посиленню зв'язків між науками та науковими напрямками. Перед ученими дедалі частіше виникають проблеми, що виходять за межі конкретного дослідження, тобто методологічні. Тому для нашої роботи необхідним є визначення методологічних аспектів здорового способу життя з метою розробки системи його формування в школярів. Причому, вихідним пунктом такого підходу є аналіз саме філософського аспекту, сукупні підсумки якого відіграють роль соціально-педагогічної метатеорії, оскільки «навіть найбільш часткові конкретні питання педагогіки підносяться в останніх своїх засадах до суто філософських проблем» [73, с. 20].
Поняття «здоровий спосіб життя» характеризується багатогранністю та неоднорідністю. У ньому відображено фундаментальні біологічні, соціальні, психічні та духовні сторони буття людини у світі. Визнаємо, що довгий час проблема здоров'я залишалася суто медичною та психологічною. Поступово здоров'я набуває значення складного й глобального соціокультурного явища, починають говорити не про окремі технологи оздоровлення, а про «політику здоров'я». У цьому контексті виникає науковий вакуум, який необхідно заповнити методологічними концепціями, теоретичними положеннями, практичними розробками, що сприяли б ефективному просуванню процесу формування здорового способу життя учнів сучасного суспільства.
Таким чином, визначені нами завдання дослідження нелегко розв'язати, але та позитивна концепція, що відпрацьована на фундаментальних положеннях філософів, психологів, педагогів щодо формування здорового способу життя підростаючого покоління, переконує в необхідності та доцільності її реалізації, викликає оптимізм та віру в її результат.
Філософія складає теоретичну основу світогляду, навколо якого утворилися суспільні погляди життєвої мудрості та наукових думок. Дуже довго ця наука була всеохоплюючою системою знань, і в її лоні розвивалися педагогіка, психологія, соціологія, політологія та інші науки. Тому аналіз філософської літератури має для нашого дослідження надзвичайно важливе значення та є однією з умов вирішення гострих проблем сучасності.
Проблема здоров'я та здорового способу життя існувала завжди. Вона ставала все гострішою з кожним новим етапом розвитку науки, культури, цивілізації. Залежно від того, як швидко набирала обертів людська історія, усе більше замислювалася людина над сенсом свого існування на землі, над причинами скороминучості життя та його щасливим перебігом. Людина завжди намагалася продовжити собі життя; забезпечити комфортні умови існування, суспільно-соціальної діяльності.
Звернення до філософських поглядів минулого дає можливість дослідити та проаналізувати розмаїття думок і висновків щодо здоров'я та здорового життя; визначити чинники та обставини, які безпосередньо вплинули і впливають на формування останнього; з'ясувати філософський зміст та смислову цілісність базових понять з вищезазначеної проблеми.
У всіх галузях філософування (філософській антропологи, соціальній філософії, філософії культури та філософії історії, філософії освіти та виховання) відбувається опосередковане й пряме осмислення шляхів людства до усвідомлення необхідності та доцільності здорового способу життя.
Здоров'я і хвороба є суб'єктивними переживаннями. Хвороба — це доказовий патологічний процес, а ось «вимірника здоров'я» не існує. Може, бути здоровим — це те ж, що й не бути хворим? ... Безперечно, ні. Здоров'я — це щось більше. Для нас фізичне здоров'я — це і стан, і здатність, й енергія займатися тим, що нам необхідно, отримувати при цьому задоволення й видужувати без усякої допомоги.
За останні сто років існування людства було заявлено, що майбутнє за медициною попереджувальною. Звучить обнадійливо, але новітня історія поки що показує розбіжність гасла й результатів.
Через причини, від нас незалежні, ми живемо в період якщо не повного розпаду системи медичної допомоги, так точно и напіврозпаду. А це здатне викликати фатальні наслідки, які ми відчуваємо на собі щодня. Проголошений профілактичний напрямок дуже далекий від народу й ніби не збирається до нього наближатися. Це помітно, починаючи від шкільних програм, хоча б з фізичного виховання, і закінчуючи рівнем медичної допомоги.
Немає такого універсального засобу, комплексу вправ, якогось позитивного мислення, які задовольнятимуть кожного і на всі часи. У ході багатовікової еволюції людини природа знаходить різноманітні оптимальні рішення її буття. Звідси начебто сама по собі виникає потреба в інформації щодо збереження і збільшення рідного кожній людині здоров'я.
Уже в стародавніх державах (Рим, Єгипет, Вавилон, Індія, Китай) виникає й починає розвиватися така значуща галузь людської діяльності, як медицина (хоч на цьому щаблі розвитку підвалинами для її існування були знахарство та ворожба, але саме її виникнення свідчить про вагомість цієї проблеми). На цьому етапі існування цивілізації багато стародавніх мислителів присвячували свої трактаті філософському осмисленню проблем здоров'я та здорового способу життя. Так, наприклад, у старовинних індійських текстах «Упанішадах» говориться: «Лише тіло потрібно тут (при земному існуванні— прим. автора) вшановувати, про тіло слід дбати. Той, хто дбає про тіло, досягне обох світів — і цього, і того» [14, Т.1, с. 85].