Художньо виконані предмети побуту — одяг, посуд, меблі, килими, вишивки, ювелірні вироби, мереживо, керамічні іграшки тощо — називаються предметами декоративно-прикладного (ужиткового) мистецтва. У них поєднуються краса і зручність, практичність і доцільність.
Мистецтво прикрашування предметів називається "декоративніш" (від французького слова "декор" — "прикраса").
Це — найпоширеніший вид мистецтва, бо його зразки зустрінеш у кожному помешканні.
Пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва дійшли до нас з глибини віків. Майстри створювали предмети побуту з найрізноманітніших матеріалів: дерева, глини, пряжі, шкіри, металу, каменю тощо.
Упродовж століть формувалися різноманітні технічні прийоми обробки дерева, що передавалися з покоління в покоління. Використовуючи такі породи дерев, як липа, вільха, осика, сосна, народні майстри за допомогою сокири, ножа, долота, різця створювали справжні шедеври мистецтва.
Вироби з дерева оздоблювалися різьбленням або інкрустацією металом, бісером, а ще — випалюванням. Високої майстерності у декоративному різьбленні досягали майстри Прикарпаття та Буковини. (Демонструються зразки виробів із дерева.) Художнє ткацтво та килимарство здавнанабуло великого поширення в народному декоративному мистецтві. Декоровані тканини (скатертини, рушники, покривала) виготовлялися наткацьких верстатах. Найпоширенішим способом художнього оздобленнятканин стала вишивка.
Віками складався і національний стиль вишивки на Україні, що відзначався розмаїттям по регіонах. На Київщині, наприклад, поширений рослинний візерунок: гроно ягід, великі квітки, техніка вишивання —хрестиком; на Чернігівщині - побутувала вишивка нитками. (Демонструються вишивки.)
Ще одним із найдавніших видів народного декоративно-прикладного мистецтва є гончарне виробництво. З глини виготовляли керамічний посуд (глечики, куманці, чашки, миски, макітри). Вироби з різних видів глини, випалені при високих температурах у спеціальних печах, називаються керамікою. Гончарні вироби виготовляли за допомогою гончарного круга, а щоб вони були міцніші, їх покривали поливою (тонким шаром свинцевого порошку, який плавився під час обпалювання). Великим досягненням у кераміці стало відкриття фарфору — техніки виготовлення виробів з білої глини і спеціальних домішок.
На Україні основними центрами керамічного мистецтва були Опішня, Миргород, Зіньків Полтавської області; Дибинці, Васильків Київської; Попівка, Нова Водолага Харківської; Кути Івано-Франківської.
Форми керамічних виробів та їх оздоблення в різних регіонах були позначені місцевими характерними рисами. В одній місцевості переважали геометричні орнаменти, в іншій — на посуді розквітали пишні рослинні візерунки: квіти соняшника, рожі, грона винограду. Розписувалися також глиняні іграшки — свищики у формі півників, баранчиків, вершників, козликів, коників тощо.
2. Перегляд демонстраційного матеріалу (з коментарем учителя).
3. Продовження бесіди.
— Дитяча іграшка — зображення півника чи баранчика, створене нестримною фантазією народного майстра, — неповторна перлина, що визначає обличчя народу.
У давні часи люди робили жіночі фігурки з глини, прикрашали їх візерунками, обліплювали зерном і кидали у вогонь. Навколо вогнища виконували ритуальні дійства, пов'язані з культом Матері-Землі.
Після виконання цього магічного обряду, що мав принести багатий урожай, фігурки віддавали для забави дітям. Так з'явилися перші іграшки.
Дослідники вважають, що традиція виготовлення твариноподібнихіграшок дуже давня, і пов'язують її зі скотарством та виробництвом молока і сиру. Під час розкопок археологами було знайдено чимало скульптурних зображень бика, барана, свині, птаха, коника тощо.
Українські народні іграшки надзвичайно різноманітні. Є вони дерев'яні, глиняні, сирні, солом'яні та з інших природних матеріалів, щоправда, відрізняються кольором, формою, візерунком, оздобленням і технікою виготовлення.
4. Послідовність ліплення баранчика вчителем:
а) поділіть пластилін на дві непропорційні частини;
б) з першої зробіть тулуб; для цього розкачайте пластилін прямими
рухами рук і утворіть товстий валик; кінці валика зігніть дугою, стекоюзробіть розріз; пальцями рук сформуйте передні та задні ноги;
в) від загальної форми відтягніть пластилін для шиї та голови, потімзробіть мордочку, а на ній — маленький носик;
г) із протилежного кінця форми зробіть хвіст;
ґ) з другої частини пластиліну зліпіть ріжки і з'єднайте їх з толовою; стекою виділіть очі, ніс; зарівняйте нерівності та надайте фігурі характерних ознак; готову фігуру розфарбуйте.
У такий спосіб можна виліпити і коника.
5. Практична діяльність учнів.
III. Підсумок уроку.
1. Бесіда.
— Що таке декор? (Прикраса.)
— Які вироби належать до декоративно-прикладного мистецтва? (Посуд, меблі, килими, ювелірні вироби тощо.)
— Що таке кераміка? (Вироби з різних видів глини, випалені при високихтемпературах у спеціальних печах.)
2. Перегляд та оцінювання виробів.
3. Виставка дитячих робіт.
Бесіда "Писанкарство на Україні".
Створення композиції "Великодні свята"
(аплікація, живопис)
Мета. Розповісти учням про звичаї та обряди святкування Великодня, про писанкарство на Україні; вчити дітей створювати святкову композицію до Великодніх свят; поглиблювати уявлення про виражальні засоби малюнка; розвивати зорову пам'ять, фантазію; відроджувати звичаї та обряди нашого народу, примножувати його традиції.
Обладнання. Таблиці, малюнки, ілюстрації, зразки дитячих робіт, присвячених великоднім святам, писанки, крашанки, мальованки, дря-пан'ки, писанки-мотанки.
I. Організаційна частина. Повідомлення теми і завдань уроку.
II.Робота над темою уроку.
1. Літературна композиція.
(Клас прикрашено вишиванками. На стіні висить ікона. На лавці сидять дітки і спостерігають за роботою матері, яка розписує за допомогою писачка яєчка. На столі горить свічка, у мисці лежать писанки, дряпанки, крапанки, мальованки, писанки-мотанки).
Мама: - Передвеликодні турботи наповнюють нашу хату. Пахучий дух святкового тіста несеться з кухні. Це моя донечка чаклує біля пасок. Я її минулого року навчила. От і хоче, щоб наші пасочки були різні: маленькі, середні, великі. Тож бере різні форми — від полив'яного горнятка до каструлі.
Хлопчик: - А я, матусю, із формочки спік ось такого гарненького баранця! Очки у нього зробив із родзинок, а на шию повісив стрічку з дзвіночком — симпатично виглядатиме зі святкового кошичка. (Демонструє спеченого баранчика.)
Дівчинка: - Сергійку, говори, тихіше, бо коли паска росте, не можна кричати, рипати дверима, відкривати вікна, — дріжджове тісто може не вирости і паска не вдасться. (Дівчинка "кладе" у піч і через декілька секунд витягає готову паску. Підбігає хлопчик.)
Сергійко: - Ах, як вони притягують досебе ароматом і красою!
Мама: - Але треба мати терпіння і дочекатися свята.
Дівчинка: -Та це ще не всі приготування до Великодня, бо ж у святковому кошичку мають бути і писанки. Зараз ми з матусею займемося ними.
Хлопчик: -А-ну, покажіть, як це у вас виходить.
Дівчинка: -Писанка виходить не зразу. Спочатку виникає задум, потім по білому яйцю писачком наноситься малюнок. Тоді яйце опускається у фарбупевного кольору. Його виймають і розмальовують далі. І так кілька разів. Наприкінці — найголовніше. Яйце, помережане воском, тримають над вогнем свічки і протирають ганчіркою. Тоді на ньому перед вашими очима відкриваються візерунки — і народжується красуня-писанка.
Мама: -У нашому кошичку є не тільки писанки.
Хлопчик: -Знаю, знаю! Ось ці яєчка — крашанки: вони вкриті одним суцільним кольором. А це — мальованки, розмальовані довільно, від руки, пензлем. Ці яєчка — дряпанки, я їх сам робив. Брав пофарбовані яйця і за допомогою металевого вістря робив найрізноманітніші орнаменти.
Дівчинка: -А ось це яєчко називається крапанкокх Його робила я. На яєчко скрапувала свічкою крапочки. Тоді опускала в іншу фарбу. І так декілька разів. Віск із готової крапанки протерла ганчіркою.
Хлопчик: -Матусю, а чому фарбують яєчка на Великдень?
Мама: -Краще послухайте про це легенду.
(Зачитуємо легенду В. Мацьківа "Сльози-писанки").
Була п'ятниця. Ранішнє сонце зачервонило все небо й усі будинки в Єрусалимі. В повітрі відчувалась якась дивна тривога, щось таке, що словами не переказати.
У кутку на камені сидів Ісус Христос. Оточений вартовими, він очікував на свою подальшу долю. Ще вчора, пізно ввечері, суд засудив його до смерті на хресті. Щоб вирок суду був виконаний, його мусив підтвердити намісник римського цісаря Пілат. Але він урядує тільки вдень, тож треба було чекати цілу ніч.
Юрба вартових, що переповнювала подвір'я, насміхалася з Ісуса: вони штовхали його і били. Апостоли розбіглися, а наляканий Петро заявив, що Ісуса не знає.
Сонце поволі підіймалося вгору. На подвір'ї з'явилися члени жидівської ради й наказали провести Ісуса до Пілата. їм було дуже спішно — адже ввечері починалося свято Пасхи. До того часу Ісус мав бути страчений.
Пілат умив руки на знак, що не бере на себе відповідальності за смерть невинного, і віддав Ісуса на страту.