Смекни!
smekni.com

Аналіз програми та підручників з української мови щодо вивчення частин мови в початковій школі (стр. 2 из 2)

Функціональна роль іменників у мовленні підкреслюється не тільки в поданих визначеннях, а й у формулюваннях завдань до вправ.

Під час вивчення іменника значну увагу в підручнику приділено роботі над розкриттям семантичної (значеннєвої) сторони слова (без уживання термінів “синоніми”, “антоніми”). Систематично звертається увага учнів на ці лексичні явища, підкреслюється, що за допомогою синонімів вдається уникнути повторення в тексті того самого слова.

Опрацьовуючи матеріал про іменник, учням доведеться виконати значну кількість так званих словниково-логічних вправ: на добір видових і родових назв, на вилучення "зайвих" слів з ряду подібних за певною ознакою, на елементарне визначення предмета за його ознаками, на зіставлення і протиставлення предметів за спільними і відмінними ознаками, на сполучуваність слів.

Підручник з української мови для учнів 3 класу складений відповідно до програми, розрахований насамперед на практичне засвоєння норм української літературної мови. Вправи у підручнику мають більший розмір, складніші за змістом, ніж у підручниках з української мови для 2 класу. Значна частина вправ подається у формі зв'язного тексту, складається з прислів'їв, загадок.

У певній послідовності подаються вправи на вивчення ділових паперів та з розвитку зв'язної мови учнів.

Враховуючи те, що переважна частина вправ виконується диференційовано, необхідно, беручи до уваги складність і розмір вправи, до початку уроку визначити вправи для кожної групи учнів.

Багато вправ є на добір однокореневих слів та слів з близьким або протилежним значенням, визначаються слова для звукового та звуко-буквеного аналізу, поділу їх на частини для переносу з рядка в рядок, виділення у них значущих частин.

Важливе місце відводиться лексичним вправам, які не тільки сприяють збагаченню та активізації словника і розвитку мислення учнів, але й допомагають зрозуміти різницю між лексичним і граматичним значенням слів.

Учням більш цікаво дізнаватися про лексичне значення слова, ніж про його граматичне значення. Необхідно систематично проводити лексичний та граматичний аналіз слів, щоб діти навчилися розрізняти обидва значення.

Основний вид вправ у підручнику - орфографічні вправи, тому вчитель повинен ґрунтовно та всебічно опрацювати кожне завдання.

Основою для засвоєння елементів граматики є переважно спостереження над мовними явищами, аналіз та синтез, порівняння явищ за подібністю і відмінністю, усвідомлення мовних фактів і явищ. На цій основі учні формулюють правило та запам'ятовують його.

Розуміння та глибина засвоєння граматичних і орфографічних правил перевіряється практично під час виконання вправ.

Щоб полегшити учнями засвоєння граматичних правил, необхідно використовувати нові методи та прийоми навчання, зокрема елементи програмованого навчання. Для цього треба чітко визначити етапи роботи та їх послідовність.

Наприклад, під час вивчення правила, що називається іменником, виділяємо такі частини:

а) іменник — це слово (або частина мови);

б) означає назву;

в) відповідає на питання що?, хто?

г) змінюється за родами (чоловічий, жіночий, середній),

д) числами (однина, множина),

е) відмінками,

є) виступає головним членом речення—підметом або другорядним членом речення.

Потім частини правила про іменник об'єднуються (синтезуються), вивчаються свідомо у тій формі, що подається у підручнику.

Найбільшими труднощами при вивченні граматики в З класі для учнів є розмежування ознак, закладених в основу орфографічних правил. Учням необхідно засвоїти правопис закінчень іменників за питаннями.

Деякі учні допускають змішування граматичних понять, їм важко буває визначити, до якої частини мови належать слова швидкість, швидкісний, швидко, крик, крикливий, кричати, зелений, зелень, зеленіти, зелено.

У такому випадку можна використовувати прийом порівняння та зіставлення мовних явищ, граматичних форм. Наприклад, визначити змінні слова, слова, що означають назву предмета, слова, що виражають ознаку предмета, слова, що означають дію предмета, знайти незмінні слова, визначити будову змінних слів, порівняти значення слів крик, крикливий, кричатита питання, на які вони відповідають.

Важливо навчити учнів бачити специфічні особливості кожної частини мови, вміти розрізняти граматичні форми слів, правильно ставити до кожного слова питання, розрізняти частини мови та члени речення, одну морфему від іншої, одну частину мови від іншої, відмінок від відмінка.

Цікавість до мовних явищ, до граматичних правил підвищується шляхом запровадження у навчально-виховний процес методу проблемного навчання, що сприяє розвиткові розумових здібностей в учнів, збуджує потребу здійснювати роботу пошукового характеру, досліджувати певне звукове чи граматичне явище, правильно пізнати дійсність.

Елементи проблемного навчання можна впроваджувати на кожному уроці мови на різних етапах, використовуючи запитання, які збуджують учнів до пошуку, заохочують їх аналізувати та порівнювати мовні явища, робити необхідні висновки, добирати ілюстративний матеріал.

Метод проблемного навчання успішно використовується при вивченні іменника. Наведемо для прикладу ряд запитань, які вчитель може ставити на уроках мови:

1. Яка частина мови називається іменником?

2. Як змінюються іменники? Наведи приклади?

3. Якого роду бувають іменники? Наведи приклади?

4. Чи змінюються іменники за числами?

5. Які слова допомагають визначити рід іменників?

6. Наведи приклади іменників-синонімів та іменників-антонімів?

7. Якими членами речення можуть виступати іменники?

8. Якими ознаками відрізняються частини мови (іменник, прикметник, дієслово, займенник, прислівник)?

Після окремих тем у підручнику подаються завдання та запитання, які вчитель може використати для проблемного навчання.

Мета поданих завдань і запитань полягає в тому, щоб систематизувати набуті знання з певної теми, порівняти окремі мовні явища, зробити узагальнення і висновки, перевірити важливі орфографічні правила на практиці.

Сприяють розумовій активізації учнів вправи, які складаються із загадок, прислів'їв, ребусів. Такі вправи вчать дітей вміти бачити суттєві ознаки предметів, бути кмітливими. Вчителеві необхідно продумати методи і прийоми виконання таких вправ, опрацювати пояснення незрозумілих слів та виразів, самостійно дібрати мовні ігри, ребуси, жарти, прислів'я, дбаючи про їх змістовність та актуальність.

У 4 класі, як і в попередніх, у центрі уваги стоять завдання розвитку і вдосконалення усного і писемного мовлення молодших школярів. Основна увага звертається на формування практичних умінь використовувати в мовленні граматичні форми іменників, прикметників і дієслів. При цьому важливе значення має вимовляння хором (особливо на етапі набуття вмінь).

Не треба захоплюватись на уроках української мови визначенням роду, числа, назва власна чи загальна, назва істоти чи неістоти тощо. Ці завдання виконуються попутно, найчастіше після виконання вправ, спрямованих на формування вмінь вживати ті чи інші закінчення.

Навчальні завдання, подані в підручнику, спрямовані на активізацію розумової діяльності школярів. Учителю не слід уникати таких завдань або підказуванням знімати закладену в них проблемність. Адже уроки української мови так само, як і інших предметів, мають розвивати мислення школярів.

Щоб викликати цікавість у дітей до мовних явищ, підсилити розвиток пізнавальної активності, в підручнику вміщені "Завдання для допитливих". Слід пам'ятати, що це не розважальні вправи, а тому не можна пропускати роботу з ними. Інша справа, що їх виконання можна організувати в ігровій формі (Який ряд найдопитливіший? Хто швидше дасть відповідь? тощо).

Особливістю підручника є те, що в ньому ряд граматичних відомостей дано не у вигляді традиційних правил, а у віршованій формі.

Щоб досягти успішності у формуванні граматичних умінь, слід намагатися по можливості виконувати всі вправи, відведені для уроку, дотримуватись при цьому тієї послідовності, яка пропонується підручником.

Отже, аналізуючи підручники рідної мови у початкових класах, бачимо, що вони цілком відповідають рівню сучасних вимог, з ними охоче працюють і учні, і вчителі.

Список використаної літератури

1 Базарницька І. Самостійність учнів на уроках української мови як засіб особистого зростання // Початкова школа. – 2007. -№4. –С. 18-21.

2 Білецька М.А. Уроки української мови в 1 класі: Посібник для вчителя.-К.: Рад.шк..,1978.-159 с.

3 Будна Н., Головко З. Довідник: Українська мова в схемах і таблицях. Посібник для учнів 1-4 класів.-Тернопіль, 1999,-64 с.

4 Бурдейна А., Городівський В. Уроки української мови у 3-му класі: Посібник для вчителя.-К.: Рад. шк.., 1979,-142 с.

5 Вашуленко М. С., Скрипченко Н. Ф. Буквар (підручник). –К.: Освіта, 2007. -158 с.

6 Вивчення української мови в 2-3 класах. Збірник статей / За ред. Хорошковської О.Н. — К.: Радянська школа, 1984. - 89 с.

7 Гайова Л. Буду я навчатись мови золотої… Українська мова. Післябукварний період //Початкова школа. -2008. -№1. –С.17-18.

8 Галатович А. Вивчення частин мови 4(3)клас. – Тернопіль, 1999.-64с.

9 Горбунцова Т. Цікаві вправи та ігри на уроках української мови у початкових класах. - К. : Рад. шк..,1966.- 119 с.

10 Данилко О., Боднарчук О. Збірник рівневих завдань з української мови 2 кл..- Тернопіль: Підручники і посібники, 2003 –С. 50-59.

11 Інтегрований урок української мови і логіки // Початкова освіта. -2007.-№48. –С. 18-21.

12 Лобчук О. Вимоги до уроку з рідної мови // Початкова школа. – 2005. -№ 6. –С. 16-19.

13 Методика вивчення української мови в школі: Посібник для вчителів / О.М. Беляев та ін. - К.: Радянська школа, 1987. — 133 с.

14 Методика викладання української мови: Навчальний посібник / За ред. С. І. Дорошенка, М.С. Вашуленко, О. І. Мельничайко та ін. –К.:Вища школа, 1992. -398 с.

15 Прищепа К., Вашуленко В. Збірник диктантів з української мови для 1-3 класів: Посібник для вчителів.- К., Рад. шк..,1984. –192 с.