Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра соціології, політології та права
Реферат
На тему:
Альтернативна освіта в Україні
Виконав:
Студент 3-го курсу МЕФ
Групи ПТМ-33
Щербак В.С.
Перевірила:
Таловєрова А.Є.
Рівне – 2009
Зміст
Вступ
1. Альтернативна освіта в Україні: ідейно-концептуальні і правові аспекти
2. Головний фахівець департаменту середньої і дошкільної освіти МОН Людмила Голубченко про альтернативну освіту
2.1 По полюванню або мимоволі
2.2 Рік за два
2.3 Що нового
2.4 Кому куди. На екстерн
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Альтернативні підходи в освіті існують вже більше 200 років. Наприклад, в США, перші альтернативи в освіті виникли ще в епохи прибуття перших переселенців (Янг, 1999). Саме поняття альтернативної освіти використовується з того часу, для того, щоб описати різні програми і підходи. Морлі (1991) помітив, що «альтернативна освіта є перспективою, а не процедурою або програмою. Воно грунтується на вірі, що існує багато шляхів до того, щоб стати освіченою людиною, так само, як і багато місць і структур, в яких це може відбутися».
Взагалі, альтернативна освіта приходить до нас через розуміння того, що всі люди допоможуть стати утвореними. Це загальний інтерес всього суспільства, і різні співтовариства в ньому роблять можливим для кожної людини знайти для себе таке оточення, в якому він може навчатися. Тільки через участь людина може дістати загальну освіту, яка підготує його до життя в суспільстві.
Отже, альтернативна освіта означає включення безлічі стратегій і можливостей шкільної системи, для того, щоб кожна молода людина знайшла шлях до знань.
В шкільній системі може бути виділено три напрями альтернативної освіти:
1. Альтернативні школи – суспільні і приватні
2. Альтернативні програми для отримання освіти в тих же школах
3. Стратегії навчання, підтримка, які прискорюють розвиток студентів, їх соціалізацію і успіхи в навчанні і кар'єрі.
В літературі (Рейвід, 1990) існує загальне визначення трьох категорій альтернативних програм. Це: Теоретично обгрунтоване визнання того, що всі студенти можуть навчатися, якщо їм запропонувати правильне оточення, яке відповідає їх потребам. Це альтернативні дисципліни для учнів з руйнівними схильностями, засновані на зміні їх поведінки. Ці дисципліни переслідують мету змінити учнів так, щоб розвинути їх здібність до компромісу, повернути їх в звичайні школи. Це також терапевтичні програми, які прагнуть викликати зміни в поведінці шляхом повчань і порад.
Рейвід вважає, що перший тип альтернативних програм – правильні освітні альтернативи - є найуспішнішим. На відміну від них, альтернативні дисципліни рідко дають тим, що вчиться істотну користь. Терапевтичні програми дають різні результати, оскільки в ході них студенти часто роблять хороші успіхи, але повертаються до початкового рівня, коли повертаються в звичайну школу.
Аронсон (1995) визначив ряд характеристик успішних програм альтернативної освіти. Найзначущіші їх риси це культура або клімат, організаційна структура, учбовий план і викладання, і їх зв'язок з іншими програмами і послугами. Ці програми можуть вельми відрізнятися, та все ж найуспішніші з них мають ряд загальних рис. Це підтверджується і множеством інших досліджень. (Бучарт 1986, Якобс 1994 і ін.)
Останні 20 років пошук альтернатив для «важких» учнів був постійним пріоритетом. Бос (1998) встановив, що 88% вчителів вважають, що успіхи учнів в класі могли б бути набагато краще, якби «підбурництво спокою» було просто видалене з класу. Дослідження, опити і дискусії про шкільні проблеми з вчителями і громадськістю в Австралії і США незмінно поміщають тему «важких учнів» в центр уваги.
Ціна їх руйнівної поведінки також добре відома. Американська Федерація Вчителів підрахувала, що на кожні 1750 доларів, витрачених на навчання одного «важкого учня» в альтернативній школі, вигода для суспільства складає 18 000 доларів, враховуючи економію засобів на репетиторів для решти учнів, витрати на зміст баламутів у в'язницях, соціальну допомогу і так далі.
Вітмонт (1991) підрахував, що в Австралії 1,6 мільярди доларів щороку витрачається в результаті молодіжної злочинності. Розуміння розмірів цієї шкоди підштовхнуло школи і общини багатьох регіонів створити програми альтернативної освіти для таких студентів. Наприклад, в штаті Вашингтон число альтернативних шкіл, створенню яких сприяли власті штату, виросло з 44 в середині 70-х до 180 в 1995-м.
З появою в 1975-у році закону про осіб з обмеженими можливостями в освіті (IDEA), всі райони в Сполучених Штатах повинні створити адекватні можливості для навчання всіх осіб з особливими потребами для отримання освіти. Завдяки увазі, що росте, до навчання учнів, погано успішних в звичайній школі, був розроблений ряд моделей альтернативної освіти.
Після того, як в 90-е роки число таких моделей стало швидко рости, трапилася ще одна подія, яка стала каталізатором розвитку альтернативної освіти в США. В квітні 1999-го двоє студентів Коломбінськой вищої школи в Колорадо катували, розстріляли і висадили студентів і вчителів своєї школи, а потім застрелилися самі. Цей інцидент викликав обурення в національному масштабі. Що послідували за тим ряд аналогічних інцидентів насильства і загроз з використанням зброї в школах країни сприяв посиленню відповідальності шкільних округів перед лицем загрози розпаду системи освіти.
Були сформульовані нові правила: три зауваження (підозри) в загрозі вживання насильства ведуть до вигнання з школи. В результаті появи все більшого числа подібних учнів вимоги створення системи альтернативної освіти посилилися, і керівництву шкільних округів довелося вирішувати це питання в терміновому порядку.
За останні 20-30 років до програм альтернативного утворення сталі звертатися вже не тільки що «важкі» вчаться. Відбувся помітний зсув відношення вчаться до звичайної освіти, що збільшило потребу в освіті альтернативній. От чому воно стало предметом нашої уваги – необхідно перевірити стратегії, які можуть працювати, щоб врахувати потреби вчаться із зниженою зацікавленістю в навчанні. Воно не може заглядати далеко в минуле, оскільки націлене в день сьогоднішній і наше майбутнє.
1. Альтернативна освіта в Україні: ідейно-концептуальні і правові аспекти
Питання реформування системи освіти в Україні в світлі Болонського процесу, що визначає зміни, які переживає середня і вища школа, з необхідністю поставила перед педагогами, управлінськими структурами в області освіти питання про концептуальне переосмислення підходів до освіти. Стара, радянська система, яка фактично до цього часу збережена в школі, декларуючи в Законі про освіту право на освіту, не передбачає свободи вибору цієї освіти: тому діти вчаться там, за що їх батьки в змозі заплатити, але зовсім не там, де хотілося б. Батьки поставлені у жорсткі умови: або віддати своє чадо до державної школи, можна спробувати до спеціалізованої, але це привілей великих міст, або до приватної, що також можливо лише у великих “вогнищах цивілізації”. Знаючи про системну кризу державної системи освіти (низький рівень викладання, плинність кадрів, корупція, переповнені класи і так далі), кожна думаюча сім’я мріє про приватну школу для своїх дітей. Однак сьогоднішня приватна школа недоступна для більшості українців. По-перше, їх не так багато (наприклад, з 527 загальноосвітніх шкіл (ЗОШ) Києва лише 44 – приватні, тобто трохи більше 8%), а по-друге, висока плата за навчання, яка складає від мінімум 120 дол. до максимум 1000 дол. в місяць за дитину, не всім по зубах.
Останнім часом в Україні все частіше говорять про альтернативну школу, про альтернативну освіту, яка розрахована не на сучасних буржуа, а на середній клас.
У контексті розмови про освіту і релігію альтернативна освіта передбачає наявність такого його сегменту як загальноосвітні школи (ЗОШ), засновані релігійними організаціями. Виходячи з того, що близько 70% населення України ідентифікує себе віруючими людьми (переважно християнами), які мають закріплене Конституцією України право виховувати своїх дітей у дусі власних світоглядних принципів і релігійних переконань, а значить і навчати в тих (ЗОШ), що відповідають вимогам, які віруючі батьки ставлять до освіти своїх дітей. Скажімо, якщо християнин вірить у створення світу за 6 днів, то він в праві чекати, що в школі монопольно не викладатиметься еволюційна теорія.
Крім того, в результаті соціологічного моніторингу стану і тенденцій розвитку релігійності українського суспільства, а також громадської думки стосовно ролі релігії в суспільному житті, проведеного авторитетним Центром економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова в 2007 р., 17,7% опитаних хотіли б, щоб їх діти навчалися у ЗОШ, заснованими Церквою, і ще 33,8% приєдналися б до прибічників такої освіти, якби це залежало від рівня освіти у такого типу ЗОШ.
Тобто більше половини всіх українців підтримує проект створення альтернативної освіти, і конкретно його релігійний, так би мовити, сегмент. Зрозуміло, що найбільша кількість симпатиків такої ідеї на Заході України (відповідно 35,8% і 35,2%), а найменше – Південь України – всього 7% виступили однозначно «за» таку форму освіти, і ще 28,4% згодні підтримати ідею за умови високого рівня освіти в такого типу ЗОШ.
Реалізація цього права батьків і гарантія свободи вибору освіти — непросте питання. З одного боку, є суспільна потреба, конкретний соціальний запит. З іншого боку, відсутня зрозуміла, прозора законодавча база для створення релігійними організаціями ЗОШ. Сьогодні в Україні маємо конфлікт законів: 1) Закону про освіту, який чітко відокремлює школу від Церкви, а Церкву від держави, і 2) Закону про свободу совісті і релігійні організації, який прямо не вирішує створення такого типу установ, але і не забороняє їх створення. Але оскільки, створюючи ЗОШ, фундатори такої школи звертаються до Міністерства освіти, то те керується нормами Закону про освіту, а не нормами непрофільного Закону.