Маніпулювання предметами в таких дітей характеризується значною руховою активністю й підсиленням її під впливом позитивних емоцій, що виникають у наслідок дій з іграшками. В дітей виникає бажання повторно і багато разів рухати рукою з іграшками, діяти ними. Невміння використовувати їх у відповідності із призначенням призводить до того, що діти стукають ними, крутять у руках чи махають у повітрі перед очима. Ролева гра не спостерігається: діти діють з з предметами самотою. Проте вже тут спостерігаються перші спроби просторово розчинувати ігрове поле. Це виявляється у намаганнях обмежити ігрове поле до розмірів двох рук. Діти захоплюють усі іграшки до кулачків, кладуть їх коло себе з тим, щоб їх можна було взяти будь-якої хвилини. В цих умовах сліпі діти можуть перейти до дослідницьких, а потім і предметних дій, котрі раніше було продемонстровано ним експериментатором.
Найбільш підготовлена частина дітей молодшого дошкільного віку знає функціональне призначення іграшок, що їм подаються, проте діяти з ними не вміє.
Вони не оволоділи ще руховими вміннями. Наприклад, сліпі діти можуть упізнати ножиці й сказати про те, що ними можна стригти, різати. Діяти ж ними вони не можуть. Діти беруть їх за кільця, стискають, розпускають, примовляючи при цьому: “Я роблю ними чик-чик”. Вони виявляють згоду діяти у запропонованій експериментатором ситуації “В кабінеті лікаря”. Таким чином діти вже здатні включитися в ігрову ситуацію, а це свідчить, що ними зроблено значний крок уперед, тому що ці діти в грі відтворюють соціальні відносини між пацієнтом і лікарем, перукарем і клієнтом, хоча їхні дії з іграшками дуже примітивні, здійснюються у будь-якій послідовності, а в більшості випадків замінюються їх словесними описами. Діти кажуть: “Лікар хворого лікує, робить йому ось так” – і демонструють цю дію на собі. Гра здійснюється цими дітьми самотою. Після пропозиції експериментатора пограти з товаришем дитина переносить свої дії на того, хто сидить поруч, практично не включаючи його як партнера до гри; він слугує йому мов би об’єктом.
Недорозвиток мануальної діяльності маленьких сліпих гальмує розвиток творчої гри, призводить до того, що в дітей фактично можна спостерігати прояв лише окремих елементів ігрової діяльності (готовність і бажання брати участь у грі, виконання елементарних ігрових дій у дуже узагальненому й примітивному вигляді тощо).
У молодшому дошкільному віці сліпі діти вже здатні до ситуаційного відбору предметів для гри. Емоційна готовність і бажання “грати” також властиві молодшим сліпим дошкільнятам. Проте розрив, що виникає між прагненням дітей грати і можливостями здійснення ігрових дій через нерозвиненість їхніх рухів, незнання ними засобів виконання дій з різними предметами та іграшками, призводить до появи своєрідної гри, в котрій виявляється своя форма ігрової поведінки, надзвичайно глобально нерозчленованої, зміст якої діти пояснюють на словах.
Аналіз типових прикладів ігрової діяльності сліпих дітей молодшого дошкільного віку свідчить, що в грі цих дітей значне місце починають займати словесні рішення ігрових ситуацій. Так, наприклад, Саша П., перескладаючи іграшки, лише розповідав про лікаря та дії з іграшками. Всю гру він проводив сидячи. Навіть таку ситуацію, як прихід до лікаря, він відтворив тільки на словах ( “Тук-тук – це я входжу до лікаря”). Ігрові дії в нього дуже згорнені. Вся гра відбувається протягом однієї – двох хвилин.
Таким чином, у грі сліпої дитини виявляється негативний вплив на неї формально, лише словесно засвоєних знань. Проте і ці формальні знання мають певне позитивне значення, бо дозволяють здійснити ігрову діяльність. Саме у цьому можна побачити прояв зони найближчого розвитку дитини, що дозволяє активізувати знання та вміння сліпого, коригувати й компенсувати недоліки розвитку, що викликано сліпотою.
Діти з залишковим зором у порівнянні з абсолютно сліпими дітьми більш правильно й точно впізнають іграшки, більш впевнено виконують ігрові дії. Це відбивається і на характеру всієї гри дітей. Вони вже здатні діяти з урахуванням тих “скарг”, котрі можуть бути висловлені “пацієнтом”, намагаються задовольнити те чи інше його прохання, що свідчить про більш високий ступінь розвитку гри в цих дітей. Їхня гра носить більш розгорнутий та узагальнений характер.