Критики виділили такі недоліки цієї системи:
-поверхове виховання, що грунтувалося на дисциплінарних заходах;
-“книжність” навчання, яке позбавлено зв’язку з життям;
-передавання учням готових знань, застосування пасивних методів навчання, спрямованих на запам’ятовування навчального матеріалу;
-недостатнє врахування інтересів, потреб учнів;
-відрив змісту навчання від суспільних потреб;
-недостатня увага до розвитку здібностей учнів.
Але дидактика Гербарта є основою і подальшим поштовхом розвитку сучасної педагогічної теорії та практики.
Педоценристська система. На початку ХХ ст. з’явилися нові концепції навчання які були протилежністю традиційних дидактичних концепцій. Найяскравішою з них була концепція педоцентризму Джона Дьюї. ЇЇ ще називали прогресивістською, реформаторською, навчання через роблення. Дж. Дьюї обгрунтував концепцію “повного акту мислення”. Він виділив такі етапи:
-відчуття труднощів;
-їх виявлення та визначення;
-висування замислу їх вирішення (формулювання гіпотези);
-формулювання висновків, які грунтуються на передбаченому вирішенні (логічна перевірка гіпотези);
-подальше спостереження і експерименти, що допоможуть спростувати чи прийняти гіпотезу.
Педоцентристська система виступила повною протилежністю “книжковому учінню”. В ній все направлено на розвиток здібностей учня, його активної пізнавальної діяльності, розвиток мислення, уміння вирішувати проблеми. Педагог стає помічником для учня, який звертається до нього по допомогу для вирішення тої чи іншої проблеми. Ця система направлена на розвиток творчих якостей тих, що вчаться.
Але недоліком цієї системи є те, що навчання може стати несистематичним, супроводжуватися спонтанною діяльністю учнів, а викладач стане лише консультантом який не може керувати навчальним процесом.
Перед дидактикою постає проблема обрання вірної системи, в якій необхідно поєднати подання теоретичного матеріалу систематично, притому всебічно розвивати корисні якості в учнях.
Становлення сучасної дидактичної системи та вища школа
В другій половині ХХ ст. починають формуватися нові (сучасні) дидактичні системи. Основними їх ознаками були:
-їх методологічною основою є об’єктивні закономірності філософії пізнання (гносеології), матеріалізм, гуманізм, гуманістична психологія, завдяки яким сучасна дидактика змогла подолати односторонній підхід до аналізу та інтерпретації процесу навчання, характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму;
-в них сутність навчання не зводиться ні до передавання учням готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних винаходів учнів;
-вони мають грунтуватися на оновленій науково-педагогічній методологічній парадигмі. Технологічною формою реалізації цієї парадигми мають бути суб’єкт-суб’єктні відносини між педагогом та учнем.
Таким чином основним завданням навчання є переорієнтація на особистість того, що вчиться.
Програмована концепція навчання. Основні ідеї цієї концепції:
· доза інформації про предмет, який вивчається;
· завдання операції щодо роботи з інформацією та її засвоєння;
· контрольні завдання і вказівки про повторення вправи або перехід до наступного етапу.
Основними представниками цієї теорії були Б. Скіннер і Н. Краудер. В Україні цією теорією детально займалися академік В.М. Глушков, академік Г.С. Костюк, професори Г.О. Балл і О.М. Довгялло.
В теорії та практиці сформувалися два самостійних підходи – лінійний та розгалужений. Під першим розумілося розділення інформації на рівні “порції”, поступове їх поступлення яке в кінцевому результаті закінчувалося контрольною перевіркою знань.
При розгалуженому підході інформацію ділили на великі самостійні блоки, які логічно поступали, а контрольна перевірка складалася з питань з переліком відповідей, з яких учню необхідно було вибрати єдину правильну.
В сучасній дидактиці, крім програмного навчання використовують і інші інформаційні технології:
· бази даних;
· бази знань;
· комп’ютерні дидактичні ігри;
· комп’ютерні розвиткові ігри.
Теорія поетапного формування розумових дій. Представниками цієї концепції були педагог і психолог П.Я. Гальперін, а в подальшому психолог і педагог Н.Ф. Тализіна.
Формування розумових дій згідно з цією концепцією передбачає такі етапи:
· попереднє ознайомлення з метою навчання та його умовами. Цей етап формує мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;
· складання схеми орієнтовної основи дій (ООД). На цьому етапі учні пізнають предмет навчання й послідовність виконання орієнтовних, виконавчих та контрольних дій. Це ще не сама діяльність, а лише система вказівок до неї. ООД може мати кілька видів:
o неповна (одноразовий показ зразка і неповний словесний опис);
o повна (для певного виду діяльності);
o повна узагальнена (для цілого класу явищ);
· формування матеріальної діяльності. На цьому етапі дії виконуються в матеріальній або матеріалізованій формі, з конкретними предметами або за допомогою певних модулів. Ці дії обіймають як орієнтовну й виконавчу, так і контрольну дії;
· етап зовнішньої мови. На цьому етапі дії узагальнюються завдяки їх повній вербалізації усно або письмово. Дії реалізуються словесно, без посилання на матеріальні засоби, таким чином вони засвоюються в узагальненій, відірваній від конкретики форми;
· етап внутрішньої мови. Тут практичні дії супроводжуються проговорюванням подумки і здійснюються узагальнено, але вони, поступово скорочуються, автоматизуються;
· етап інтеріоризації дії. Дії виконуються подумки, тобто стають внутрішнім розумовим процесом, максимально автоматизованим.
Ця теорія підказує педагогові як необхідно організувати навчально-пізнавальну діяльність учнів.
Проблемне навчання:
— новий навчальний матеріал учні отримують під час вирішення теоретичних та практичних проблем;
— під час вирішення проблеми учні долають усі труднощі, їхня активність і самостійність досягають високого рівня;
— темп навчання залежить від індивідуально-психічних якостей учнів;
— підвищена активність учнів сприяє розвитку позитивних мотивів навчальної діяльності, зменшує необхідність формальної перевірки результатів;
— результати навчання є достатньо високими і стійкими. Учні легше використовують отримані знання на практиці та водночас розвивають свої вміння і творчі здібності.
Перші ідеї проблемного навчання виникли в теорії навчання через роблення Дж. Дьюї та теорії навчання через дослідження Дж. Брунера.
Педагогіка співробітництва:
— основна мета дидактичного заходу – розвиток інтелектуальних, духовних і фізичних здібностей, формування інтересів, мотивів, наукового світогляду;
— зміст дидактичних заходів – засвоєння способів пізнання, перетворень у навколишньому середовищі та у собі;
— рушійна сила навчання – радість творчості, відчуття свого духовного й інтелектуального збагачення, вдосконалення тощо;
— методи навчання – спільна діяльність, пошуки, різноманітні форми співробітництва суб’єктів навчального процесу;
— основна форма роботи – спільний пошук, вибір оптимальних варіантів рішення навчально-пізнавальної проблеми;
— головний результат навчання – здатність суб’єкта навчання самостійно переносити здобуті знання в нові ситуації, розуміти та вдосконалювати себе, опановувати професійну майстерність.
Отже, особливості сучасних дидактичних систем передбачають зміну стратегії національної системи освіти стосовно розвитку освіти і самого процесу викладання.
ВИСНОВКИ
Таким чином, під навчанням ми розумітимемо планомірну і систематичну роботу педагога з учнями, засновану на здійсненні і закріпленні змін в їх знаннях, установках, поведінці і в самій особі під впливом навчання, оволодіння знаннями і цінностями, а також власної практичної діяльності. Навчання є цілеспрямованою діяльністю і включає в себе намір педагога стимулювати навчання як суб'єктивну діяльність тих, що вчаться. На цій основі деякі дидактики визначають навчання як керівництво процесом навчання, проте це визначення не є повним, оскільки воно виключає інші характеристики навчання. Однією з таких важливих характеристик є обмін інформацією між педагогом, іншими джерелами і тими, що вчаться, дозволяючи учню опановувати знання, засвоюючи їх безпосередньо або в ході рішення проблеми. Набуваючи знання про навколишню дійсність і про себе, учень набуває здатність приймати рішення, регулюючі його відношення до цієї дійсності. Одночасно він пізнає моральні, соціальні і естетичні цінності і, переживаючи їх в різних дидактичних ситуаціях, формує своє відношення до них і створює систему цінностей. Важливим чинником змін особи того, що вчиться є також його практична діяльність, пов'язана з набуттям знань і впливом на дійсність.
Навчання - це процес, в ході якого на основі досвіду, пізнання і вправ виникають нові форми поведінки і діяльності або змінюються раніше набуті. Воно є таким видом людської діяльності, який в дитинстві і юності превалює над іншими формами, тобто над грою, роботою і суспільною діяльністю.