Відстоюючи уявлення про єдність дидактики як науки, слід нагадати, що ця єдність обумовлена не тільки методологічними поглядами, але і багаторічною традицією, а також фактом її існування майже у всіх країнах, де дидактика розвивається вже багато років.
Кажучи про традиції, необхідно зазначити, що термін «дидактика» - грецького походження. Грецьке дієслово «didaskein» означає учити, пояснювати, доводити, а також - вчитися. Вжитий в XVII ст. В. Ратке і Коменськім в значенні віддієслівного іменника, він був прийнятий в багатьох європейських країнах, спочатку означаючи мистецтво навчання, тобто практичну діяльність, а потім науку, що поступово відособляється, про викладання-навчання. Разом з дидактикою, відомою вже як загальна дидактика, з'являється термін «конкретна (приватна) дидактика», або «методика навчання», позначаючий, як правило, дидактику якого-небудь предмету курсу.
Одночасно скрізь, де займалися дидактикою, існувала єдина дидактика, що вивчала комплекс проблем навчання, а потім і зміст освіти. Як затверджують деякі німецькі автори, вже в XVII ст. в Німеччині поняття «curriculum» ввів Д. Морхоф, але це залишилося непоміченим. Тільки в США сфера дослідження змісту освіти, звана «curriculum», стала поступово відриватися від педагогічної психології і в XX ст. набула самостійного характеру. Своєрідне віддзеркалення вона знайшла в праці Дж. Брунера «Процес освіти» (1964). Проте той же Дж. Брунер ввів поняття теорії освіти, охоплюючої проблеми як змісту, методів, так і засобів освіти. Тільки видана в 1967 р. у Німеччині брошура З. Б. Робінсона (Bildungsreform als Revision des Curriculum) послужила імпульсом для виділення разом з дидактикою нової дисципліни, що займається змістом освіти.
Скрізь, де дидактика як самостійна дисципліна не одержала розвитку, в основному в англомовних країнах і у Франції, її проблематика вже багато сторіч була підлегла іншим наукам, перш за все педагогічній психології, або виявлялася у пошуках рішень конкретних програмно-методичних і соціальних задач в області освіти.
Беручи до уваги ці зміни в розвитку дидактики, можна вважати, що вона є однією з основних педагогічних наук, а її предметом є навчання інших, незалежно від того, чи проходить воно в вищому навчальному закладі, поза ним або в буденних ситуаціях, наприклад в сім'ї, на виробництві, в суспільних організаціях або інших формах.
Оскільки викладання і навчання - це види діяльності, що є інтегрально взаємозв'язаними сторонами процесу навчання, ми можемо сказати, що дидактика є наукою про навчання, його цілі і зміст, а також про його методи, засоби і організацію.
РОЗДІЛ 2
Дидактичні принципи Яна Амоса Коменського
Ян Амос Коменській був засновником педагогіки нового часу. В його теоретичних працях з питань навчання і виховання дітей («Материнська школа», «Велика дидактика», «Новітній метод мов», «Пансофічна школа» і ін.) розглянуті всі найважливіші педагогічні проблеми. В дидактичному навчанні Коменського одне з важливих місць займає питання про загальні принципи навчання, які звичайно називають дидактичними принципами. Принципи навчання містять ті положення загальнометодичного характеру, на які спирається навчання. В педагогічній літературі розрізняють дидактичні (загальні) принципи навчання і методичні (приватні) принципи навчання.
Коменській вперше в історії дидактики не тільки вказав на необхідність керуватися принципами в навчанні, але розкрив суть цих принципів:
1) принцип свідомості і активності;
2) принцип наочності;
3) принцип поступовості і систематичності знань;
4) принцип вправ і міцного оволодіння знаннями і навиками.
2.1 Принцип свідомості і активності
Цей принцип припускає такий характер навчання, коли вчаться не пасивно, шляхом зубріння і механічних вправ, а усвідомлено, глибоко і грунтовно засвоюють знання і навики. Там, де відсутня свідомість, навчання ведеться догматично і в знанні панує формалізм.
Коменській викрив пануючий протягом багатьох сторіч догматизм і відкрив, як схоластична школа вбивала в молоді всяку творчу здатність і закривала їй шлях до прогресу.
Коменській вважав головною умовою успішного навчання збагнення суті предметів і явищ, їх розуміння тими, що вчаться: «...правильно навчати юнацтво - це не значить забивати в голови зібрану з авторів суміш слів, фраз, висловів, думок, а це значить - розкривати здатність розуміти речі, щоб саме з цієї здатності, точно з живого джерела, потекли струмочки (знання...)».
Коменській також вважав основною властивістю свідомого знання не тільки розуміння, але і використання знань на практиці: «...ти полегшиш учню засвоєння, якщо у всьому, чому б ти його не вчив, покажеш йому, яку це принести повсякденну користь в гуртожитку...».
Коменській дав цілий ряд порад про те, як здійснити свідоме навчання. Найголовніша з них є вимога: «...під час навчання юнацтва все потрібно робити якомога більш виразно, так, щоб не тільки вчитель, але і учень розумів без жодних труднощів, де він знаходиться і що він робить...».
Свідомість в навчанні нерозривно пов'язана з активністю того, хто вчиться, з його творчістю. Коменській писав: «...ніяка повивальна баба не в силах вивести на світло плід, якщо не буде живого і сильного руху і напруги самого плоду...». Виходячи з цього, одним з найголовніших ворогів навчання Коменській вважав бездіяльність і лінь того, що вчиться. В своїй праці «Про вигнання з шкіл відсталості» Коменській розкрив причини ліні і дав ряд вказівок про те, як її позбутися.
Коменській вважав, що “...відсталість - це огида до праці в поєднанні з лінощами...”. З нею пов'язані:
1) втеча від праці і ухилення від робіт, що задаються;
2) мляве, холодне, поверхневе і байдуже виконання їх;
3) повільність і припинення вже початих робіт.
Лінь тих, що вчаться, по Коменському, виражається в тому, що вони не «...думають, як би оволодіти повною освітою, і ще менш того переймаються працею, яка потрібна для досягнення такої освіти...». Коменській вважав, що виганяти лінь потрібно працею.
Виховання активності і самостійності Коменській вважав найважливішим завданням: «...щоб все робилося за допомогою теорії, практики і застосування, і притому так, щоб кожний учень вивчав сам, власними відчуттями, пробував все вимовляти і робити, і починав все застосовувати. У своїх учнях я завжди розвиваю самостійність в поглядах, в мові, в практиці і у застосуванні, як єдину основу для досягнення міцних знань, чесноти, і нарешті, блаженства...».
2.2 Принцип наочності
Принцип наочності навчання припускає перш за все засвоєння тими, що вчаться знань шляхом безпосередніх наглядів за предметами і явищами, шляхом їх плотського сприйняття. Наочність Коменській вважав золотим правилом навчання.
До використання наочності в процесі навчання зверталися ще тоді, коли не існувало писемності і самої школи. В школах стародавніх країн вона мала досить широке розповсюдження. В середині століття, в епоху панування схоластики і догматизму, ідея наочності вважалася недоцільною і її припинили використовувати в педагогічній практиці. Коменській першим ввів застосування наочності як загальнопедагогічного принципу.
В основі навчання Коменського про наочність лежить сенсуалистично-матеріалістична гносеологія. Для обгрунтовування наочності Коменській багато раз застосовував одну фразу: «...нічого не може бути в свідомості, що наперед не було дане у відчутті...».
Коменській визначав наочність і її значення таким чином:
1) «...якщо ми бажаємо прищепити тим, що вчаться істинне і міцне знання речей взагалі, потрібно навчати всьому через особистий нагляд і плотський доказ...».
2)«...тому школи повинні надавати все власним відчуттям тих, що вчаться так, щоб вони самі бачили, чули, відчували, нюхали, куштували все, що вони можуть і повинні бачити, чути і т.д., вони позбавлять, таким чином, людську природу від нескінченних неясностей і галюцинацій...»
3)Те, що потрібно знати про речі, повинно бути«...викладено за допомогою самих речей, тобто повинно, наскільки можливо, виставляти для споглядання, дотику, слухання, нюху і т.п. самі речі, або замінюючі їх зображенням...».
4)«...хто сам одного разу уважно спостерігав анатомію людського тіла, той зрозуміє і запам'ятає все вірніше, ніж якщо він прочитає найобширніші пояснення, не бачивши всього цього людськими очима...».
Тобто звідси видно, що Коменській наочність вважав не тільки принципом повчальним, але і полегшуючим навчання. Для здійснення наочності Коменській вважав необхідним використовувати:
1) реальні предмети і безпосередній нагляд над ними;
2) коли це неможливо, моделі і копію предмету;
3) картинки як зображення предмету або явища.
Учбовий ефект кожного нагляду залежить від того, наскільки ми зуміли пояснити учню, що і для чого він повинен спостерігати, і наскільки нам вдалося привернути і зберегти його увагу протягом всього процесу навчання.
Для здійснення правильного нагляду Коменській категорично вимагав: «...хай буде для учнів золотим правилом: все, що тільки можна надати для сприйняття відчуттями, а саме: видиме - для сприйняття зором, чутне - слухом, запахи - нюхом, те що має смак - смаком, доступний для дотику - шляхом дотику...».
2.3 Принцип поступовості і систематичності знань
Послідовне вивчення основ наук і систематичність знань Коменській вважав обов'язковим принципом навчання. Цей принцип вимагає оволодіння тими, що вчаться систематизованими знаннями в певній логічній і методичній послідовності.