Видобуток фосфатів, використовуваних для виробництва добрив, супроводжується підвищенням радіоактивного фону. Це зв'язано з тим, що більшість розроблювальних фосфатних родовищ містять уран. У процесі видобутку і переробки руди виділяється радон, та й самі добрива містять радіоізотопи, що проникають із ґрунту в харчові культури.
Штучні джерела радіації
За останнє десятиліття людиною створено кілька сотень штучних радіонуклідів, а також активно використовується енергія атома в різних цілях. Однак, на відміну від природних джерел, штучні джерела радіоактивного випромінювання практично у всіх випадках контролюються.
Умовно, технічні джерела радіації можна розділити на наступні групи:
· джерела, використовувані в медицині. Це: рентгенівський апарат, діагностичні прилади на базі використання радіоізотопів;
· променева терапія;
· ядерні вибухи;
· атомна енергетика;
· предмети, що містять радіоактивні речовини. Це: антистатичні щітки для видалення пилу з пластинок і фотопринадлежностей, дія яких засновано на випущенні альфа-частинок; детектори диму, принцип дії яких заснований на використанні альфа-випромінювання; кольорові телевізори та монітори, що випускають рентгенівське випромінювання й інші предмети.
4. Проблеми, пов'язані з використанням ядерної енергії.
Головну небезпеку, пов’язану з використанням ядерної енергії, становлять відходи ядерної промисловості, тобто радіоактивні відходи з ядерних реакторів, самі родовища урану та небезпека експлуатації взагалі ядерних електростанцій.
Місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції, на яких здійснюється їх первинна переробка та тимчасове зберігання. На атомних електростанціях не існує повного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій. У 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС зберігається в тимчасових, не пристосованих для зберігання сховищах велика кількість радіоактивних відходів, серед яких є відходи ядерної енергетики. Головним джерелом небезпеки у 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС залишається об'єкт "Укриття", в якому зосереджені небезпечні радіоактивні речовини та ядерні матеріали, радіоактивність яких близько 20 млн. кюрі.
У шести областях України розташовані регіональні підприємства "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів, які приймають на зберігання радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства. Ці підприємства також не мають установок для первинної переробки відходів.
Підприємства з видобування та переробки уранових руд знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях. Характерним для уранопереробної промисловості є те, що майже всі її відходи – відвали шахтних порід, скиди та викиди (рідкі, газоподібні) є джерелами радіаційного забруднення навколишнього природного середовища. В них містяться природний уран, торій-232, продукти розпаду уранового та торієвого рядів, у тому числі і радіоактивний газ радон. Для природного середовища та людей головну небезпеку становлять великі за своїми обсягами сховища та зосереджені в них радіоактивні матеріали.
Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання у багатьох сферах господарства і наукової діяльності. На даний час існує кілька тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько 400), які використовують понад десятки тисяч джерел іонізуючого випромінювання.
Через існування великої кількості штучних і природних джерел іонізуючого випромінювання та в результаті Чорнобильської катастрофи в Україні склалася дуже складна радіоекологічна ситуація, яка викликає необхідність створення системи заходів радіаційного захисту населення та навколишнього природного середовища.
В систему таких заходів мають входити: основи ядерного законодавства, державне регулювання ядерної та радіаційної безпеки, державні програми мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, норми поводження з радіоактивними відходами та підвищення безпеки атомних станцій, система соціального захисту населення.
4.1 Теплове забруднення навколишнього середовища.
Виробництво електроенергії за допомогою будь-яких форм вихідного палива завжди впливає на навколишнє середовище. Тепловий вплив на навколишнє середовище зв'язано з неминучими втратами при виробництві електроенергії і, приблизно, однаково як для вугільних, так і атомних електростанцій. Тепловий ККД вугільних електростанцій коливається від 20 до 40 %. Більш нові електростанції мають ККД, звичайно, не нижче 32 %. Для атомних електростанцій, що використовують легко водяні реактори, ККД коливається від 29 до 38 % і для більшості електростанцій сьогодні дорівнює, приблизно, 34 %. Тому при існуючому рівні запитів на електроенергію не існує ніяких причин для переваги одного палива іншому (уран чи вугілля) за критерієм ефективності використання тепла. Це стосується як електростанцій, охолоджуваних проточною водою, так і атмосферні градирні, що використовують. У будь-якому випадку втрачене тепло не повинне бути "непотрібним". У більш холодних кліматичних зонах його використовують для централізованого теплопостачання і для сільськогосподарських нестатків. Це зменшує випадання локальних туманів, викликаних температурними перепадами в навколишнім середовищі.
Парниковий ефект – цим терміном називають здатність деяких газів, що присутні у земній атмосфері, затримувати інфрачервоне випромінювання (тобто теплоту) поблизу поверхні землі. Нагромадження "парникових газів", особливо СО2 , у земній атмосфері приводить до потепління клімату в багатьох частинах світу. Якщо цей процес не зупинити, то його продовження може, у кінцевому рахунку, привести до глобальних кліматичних змін на всій землі. Вважається, що саме двоокис вуглецю впливає на парниковий ефект.
Учені дотепер не знають, яка кількість вуглекислого газу може абсорбувати навколишнє середовище, і яким чином підтримується глобальний баланс СО2 в атмосфері. Однак, учені зі стурбованістю фіксують поступове збільшення змісту СО2 в атмосфері. Це обумовлено, зокрема, спалюванням вуглецевмісного органічного палива, у процесі якого вуглець швидко перетвориться в атмосферний СО2. Такі процеси відбуваються, наприклад, в автомобільних двигунах внутрішнього згоряння, різних індустріальних печах, і при виробництві електроенергії. Постійна вирубка лісів також вносить вклад у парниковий ефект, оскільки зменшує поглинання атмосферного СО2 у процесі фотосинтезу.
Вже в 1977 у звіті Національної Академії Наук США відзначалося, що основним обмежуючим фактором на виробництво енергії за допомогою органічного палива в наступних сторіччях може виявитися кліматичний вплив від викидів вуглекислого газу. Сьогодні це вже загальноприйнята точка зору. Глобальний кліматичний ефект від вмісту СО2, що збільшується, в атмосфері є сьогодні найбільш істотною відмінністю вугільної й атомної електроенергетики у впливі на навколишнє середовище.
Глобальні викиди СО2 від спалювання органічного палива складають, приблизно, 25 мільярдів тонн у рік. З них, приблизно, 45 % від спалювання вугілля і 40 % від нафти. Кожна електростанція потужністю 1000 МВт, що працює на кам'яному куті, викидає в атмосферу, приблизно, 7 мільйонів тонн СО2 у рік. Якщо використовується буре вугілля, то кількість викидів набагато більше. При використанні ядерних реакторів таких викидів в атмосферу не відбувається взагалі.
Тому для базисного виробництва електроенергії більш широке використання уранового палива є очевидним.
На сьогоднішній день існують міжнародні угоди, що визначають таку стратегію використання енергетичних ресурсів, що мінімізує викиди в атмосферу СО2. Енергозберігаючі технології навряд чи будуть настільки ж ефективні в наступних десятиліттях, як це було, починаючи із середини 1970-их років, тому що їхні можливості вже практично вичерпані.
4.2 Видобуток і переробка уранової руди
Мінерали, з яких добувають уран, завжди містять такі елементи як радій і радон. Тому, хоча уран мало радіоактивний, але руда, що добувається, потенційно небезпечна, особливо якщо це високоякісна руда. Радіаційна небезпека, зв'язана із супутніми елементами, характерна не тільки для урановмісних руд, але і для будь-якої гірничодобувної промисловості.
В Австралії уран добувається, головним чином, відкритим способом, при якому кар'єри мають природну добру вентиляцію.
Руда (тобто земна порода, що містить високу концентрацію урану, достатню для його економічного виділення) спеціальним образом подрібнюється. Потім цей порошок обробляється розчином сірчаної кислоти для розчинення урану, що в ньому міститься. Тверді частки, які залишаються після розчинення урану витягають (екстрагують), і поміщають на тривале збереження в спеціальні резервуари. Резервуари сконструйовані таким чином, щоб забезпечити надійне збереження цих матеріалів. Такі відходи містять основну частку радіоактивних речовин, що знаходяться в руді (таких, наприклад, як радій).
Дві нові шахти незабаром будуть пущені в експлуатацію в Австралії для витягу урану з піщаної руди, що добувається під землею. Кислотний, насичений киснем розчин, що містить уран, буде циркулювати через спеціальні фільтри, а уран буде витягатися на заводі, розташованому на поверхні.