Чим молодша людина, тим вища її чутливість до опромінення, особливо висока вона в дітей. Доросла людина у віці 25 років і більше найбільш стійка до опромінення.
При попаданні радіоактивних речовин всередину організму, вражаючу дію роблять в основному альфа-джерела, а потім бета- і гама-джерела, тобто в зворотній зовнішньому опроміненню послідовності. Слід альфа-частинки, що має високу густину іонізації, руйнує слизову оболонку, що є слабким захистом внутрішніх органів у порівнянні з зовнішнім покривом.
Ступінь небезпеки залежить також від швидкості виведення речовини з організму. Якщо радіонукліди, що потрапили усередину організму однотипні з елементами, що споживаються людиною, то вони затримуються на тривалий час в організмі, заміщуючи не радіоактивні елементи (натрій, хлор, калій і інші).
Висновки
В результаті зробленої випускної роботи визначені наступні етапи:
1. Охарактеризований вплив іонізуючого випромінювання на організм людини.
2. Порівняно вплив на організм різних видів випромінювання.
3. Визначені основні методи та способи захисту населення від радіації.
4. Визначені особливості розвитку атомної енергетики України.
5. Порівняні дози випромінювання від фонового випромінювання для середньої людини з різних джерел(книги та газети).
7. Забезпечення рівня фізичного захисту під час захоронення
радіоактивних відходів.
Атомна енергетика в Україні почала свій відлік з 1977р., коли було введено до експлуатації перший блок Чорнобильської АЕС. Згідно з планами розвитку атомної енергетики в колишньому Радянському Союзі, на території України повинно було бути споруджено 9 АЕС. За період з 1977 по 1989 рр. було введено 16 енергоблоків загальною потужністю 14800 МВт на 5 атомних станціях: Запорізькій, Рівненській, Хмельницькій, Чорнобильській, Південноукраїнській. Проекти будівництва Чигиринської та Харківської АЕС були анульовані через серйозні геологічні помилки при виборі місця для проммайданчиків.
Зараз на Україні діє 4 атомних електростанції: Рівненська, Хмельницька, Південно-Українська та Запорізька. П’ята – Чорнобильська АЕС – була законсервована в 2003 році.
Впродовж кількох десятиліть в Україні здійснюється масштабна ядерна програма, але тільки з набуттям незалежності в національному законодавстві проголошено пріоритет безпеки людини і довкілля як основи державної політики в ядерній галузі. Згідно закону України “Про поводження з радіоактивними відходами” (від 30.06.95) основними принципами державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами є:
· пріоритет захисту життя та здоров'я персоналу, населення та навколишнього природного середовища від впливу радіоактивних відходів згідно з державними нормами радіаційної безпеки;
· розмежування функцій державного контролю та управління у сфері поводження з радіоактивними відходами;
· реалізація державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами шляхом розробки та виконання довгострокової Державної програми поводження з радіоактивними відходами;
· перегляд і затвердження Державної програми поводження з радіоактивними відходами кожні 3 роки;
· забезпечення мінімального рівня утворення радіоактивних відходів, якого можна досягти на практиці;
· недопущення неконтрольованого накопичення радіоактивних відходів;
· забезпечення державного нагляду за поводженням з радіоактивними відходами;
· прийняття рішень щодо розміщення нових сховищ радіоактивних відходів з участю громадян, їх об'єднань, а також місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування;
· гарантування надійної ізоляції радіоактивних відходів від навколишнього природного середовища при обґрунтуванні безпеки сховищ радіоактивних відходів;
· зберігання радіоактивних відходів у виробників відходів обмежений час з наступною передачею спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами;
· відповідальність виробників радіоактивних відходів за безпеку під час поводження з радіоактивними відходами до передачі їх спеціалізованим підприємствам по поводженню з радіоактивними відходами;
· заборона проведення робіт по захороненню радіоактивних відходів юридичним і фізичним особам, внаслідок діяльності яких утворюються радіоактивні відходи та які поставляють і використовують радіоактивні речовини, ядерні установки;
· міжнародне співробітництво у сфері поводження з радіоактивними відходами;
· активна науково-дослідницька діяльність у сфері поводження з радіоактивними відходами.
Досвід розвинутих ядерних держав свідчить про те, що безпечне використання ядерних технологій пов’язане з вирішенням численних і складних проблем і можливе тільки за умов ефективного регулювання безпеки, управління нею та наявності адекватного наукового, аналітичного, технічного, методичного та експертного супроводу.
Україна має п’ять регіональних підприємств Державного об’єднання “Радон” по поводженню з радіоактивними відходами, які приймають на збереження радіоактивні відходи від усіх галузей народного господарства (крім ядерної енергетики). Вони знаходяться поблизу Києва, Харкова, Львова, Донецька та Дніпропетровська. Ці підприємства, як і АЕС, не мають повного технологічного циклу переробки відходів у форму, безпечну для зберігання і захоронення.
У 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС в об’єкті “Укриття” зберігаються радіоактивні та ядерні матеріали, які утворились внаслідок аварії на 4-му енергоблоці.
Підприємства по видобутку та переробці уранової руди знаходяться у Дніпропетровській, Миколаївській та Кіровоградській областях і належать до виробничого об’єднання “Східний гірничо-збагачувальний комбінат”.
Видобування уранової руди в Україні, головним чином, провадиться на 3-х виробничих майданчиках: Жовтоводському, Кіровоградському та Смолінському рудниках. Але збагачення уранової руди в Україні не відбувається, так як не має необхідних підприємств. Видобуту уранову руду Україна експортує за кордон, зокрема в Росію, де збагачується. Збагачена руда повертається назад в Україну, де і використовується як паливо для АЕС.
Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання у багатьох сферах господарства і наукової діяльності. На даний час існує кілька тисяч підприємств та організацій (тільки по місту Києву їх близько 400), які використовують понад десятки тисяч джерел іонізуючого випромінювання.
Проблема поводження з відпрацьованим ядерним паливом в Україні гостро постала в зв’язку з порушенням традиційної практики відправлення відпрацьованих тепловидатних збірок в Росію на переробку та захоронення.
Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:
· АЕС (відпрацьоване ядерне паливо та експлуатаційні радіоактивних відходів);
· урановидобувна і переробна промисловість;
· медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації;
· українське державне об’єднання “Радон”;
· зона відчуження Чорнобильської АЕС .
85-90% радіоактивних відходів України є низько- і середньоактивними. Високоактивні радіоактивні відходи, в основному, накопичуються на атомних електростанціях у спеціальних сховищах.
Головними осередками накопичення найбільшої кількості високорадіоактивних відходів в Україні є атомні станції, на яких здійснюється їх часткова первинна переробка та тимчасове зберігання. На атомних електростанціях не існує повного циклу первинної переробки відходів відповідно до вимог норм, правил (ОСП) та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки (НРБУ-97), що призводить до нераціонального використання сховищ та збільшує ризик радіаційних аварій.
Основні санітарні правила (ОСП)роботи з джерелами іонізуючого випромінювання включають:
· вимоги до розміщення установок з радіоактивними речовинами і джерелами іонізуючого випромінювання;
· вимоги до організації робіт з ними;
· вимоги до поставки, обліку та перевозу;
· вимоги до роботи з закритими джерелами;
· вимоги до опалення, вентиляції та пило-, газоочистки при роботі з джерелами;
· вимоги до водозабезпечення і каналізації;
· вимоги до збору, видаленню та знешкодженню відходів;
· вимоги до змісту й дезактивації робочих приміщень та обладнання;
· вимоги по індивідуальному захисту та в власної гігієни;
· вимоги до проведення радіаційного контролю;
· вимоги по попередженню радіаційних аварій та ліквідацій їх наслідків.
Одне з найбільш хвилюючих питань ядерного паливного циклу – це питання розміщення і збереження радіоактивних відходів.
За агрегатним станом радіоактивні відходи поділяються на слідуючи види: рідкі, тверді та газоподібні.
По фізичним та хімічним властивостям рідкі радіоактивні відходи класифікуються:
· на гомогенні та гетерогенні;
· на органічні (масла, емульсії масел у воді);
· на неорганічні.
Тверді радіоактивні відходи класифікуються в залежності від:
· ступеню радіоактивного зараження – на групи I, II та III;
· фізичної природи – на горючі та негорючі;
· методу переробки – на ті, що піддаються пресовці, що підлягають спалюванню, що підлягають переплавці, що підлягають подрібненню та ті, що не переробляються.
Тверді радіоактивні відходи повинні бути класифіковані в залежності від:
· кількості і типу активності та радіонуклідного вмісту – на відходи низького рівня(нижче 1• 10-5 Ки/л), проміжного рівня (від 1• 10-5 до 1 Ки/л) і високого рівня (1 Ки/л і більше);
· методів переробки – на ті, що піддаються пресовці, що підлягають спалюванню, що підлягають переплавці, що підлягають подрібненню та ті, що не переробляються