Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, визначені:
- Конституцією України;
- міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна;
- Цивільним кодексом України;
- законами та постановами Верховної Ради України;
- указами та розпорядженнями Президента України;
- декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
- нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті Міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;
- нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
- нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або Уряду України;
- окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної У країни.
Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет міністрів України забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа.
Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової діяльності. У ньому страхування визначене тільки як «державне». Тому велике значення матиме прийняття нового Цивільного кодексу України, який дозволить узгодити основні поняття в системі законодавства.
Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка значною мірою накладає свої особливості в цілому на систему правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який би регулював порядок проведення страхової діяльності. Оскільки страхова діяльність здійснювалась виключно установами Держстраху і Індержстраху, які не мали повністю самостійного статусу, то не виникало потреби визначити законодавчі норми, які б на рівні законів встановлювали права та обов'язки цих суб'єктів. Окремі питання проведення страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР і УРСР, нормативними документами Держстраху та Укрдержстраху.
Протягом 1992–1993 років у більшості незалежних держав, що виникли на території колишнього СРСР, були прийняті законодавчі акти з питань страхування.
Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю ряду провідних страхових компаній, утворених у період 1990–1992 pp., подав до Кабінету міністрів України перший проект Закону «Про страхування», спрямований на узгодження позицій ряду провідних міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект був повторно після узгодження внесений на розгляд Кабінету міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект був прийнятий як декрет у травні 1993 року.
Декрет Кабінету міністрів України «Про страхування» став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності в Україні. Цей декрет визначив базові терміни і поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).
Декрет «Про страхування» міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі непоєднувані положення: з одного боку, певні «держстрахові» принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого – принципи ринкової економіки і, зокрема, страхування в умовах ринку. Наприклад, з одного боку. Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, а з іншого – не визначав фінансового механізму формування цих резервів і суто адміністративне забороняв перераховувати до резервів понад 50% страхових платежів. Окрім того. Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало.
Отже, з розвитком ринкової економіки України постала потреба прийняти новий законодавчий акт, який повністю врегулював би як понятійно-смисловий апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах). 6 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон «Про страхування» (далі – Закон), який є сьогодні головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.
Страховий ринок – це особливі соціально-економічне середовище і сфера економічних відношень, де об’єктом купівлі-продажу (товаром) є страхова послуга, формуються попит і пропозиція на неї. Основна мета страхового ринку – забезпечення безперервності процесу суспільного відтворення через продаж специфічної фінансової послуги (страхової гарантії), що здійснює матеріальну компенсацію шкоди (збитку), яка заподіяна майновим інтересам страхувальників у результаті настання подій, що називаються страховими випадками. Страховий ринок можна розглядати і як особливу систему організації грошових відносин із формування і розподілу страхового фонду, щоб забезпечити страховий захист суспільства за допомогою створення структури страхових організацій, які беруть участь у продажу відповідних страхових послуг. Міжнародний (світовий) страховий ринок – це пропозиція і попит на страхові послуги у масштабах світового співтовариства.
Ринкова економіка ґрунтується на свободі вибору продавця і покупця. Вільна гра попиту і пропозиції в умовах ринкової економіки стимулює появу таких страхових послуг, що об’єктивно потрібні страхувальнику. Свобода ціноутворення, виражена у тарифних ставках на страхові послуги, створює умови для конкуренції між страховиками.
Зовнішнє середовище страхового ринку являє собою сукупність факторів, дія яких не опосередковується безпосередньо впливом страховика. Внутрішня система характеризується тим, що страховик спроможний безпосередньо впливати на процеси, що відбуваються, має реальні можливості для корекції своїх дій і очікує відповідної адекватної зміни у внутрішній системі.
Аналіз сучасного стану, тенденцій і проблем розвитку вітчизняного страхового ринку свідчить про певні здобутки та численні недоліки, притаманні функціонуванню як окремих страхових компаній, так і всієї системи страхування.
Розвиток страхового ринку стримує дія наступних факторів: відсутність державної політики розвитку як економіки в цілому, так і програми розвитку ринків фінансових послуг, неузгодженість господарського і страхового законодавства, недосконалість податкового законодавства, нестабільність фінансового середовища господарюючих суб’єктів і населення, слабкість стимулів у розвитку страхування.
Актуальність питання розвитку страхового ринка України обумовлює необхідність розробки державної політики ефективного розвитку страхування у поєднанні з загальнонаціональними економічними пріоритетами, яка б передбачала умови для:
- подальшого розвитку законодавчої та удосконалення нормативної бази;
- визначення основних напрямків формування механізму страхових послуг для забезпечення соціального захисту, зокрема: страхування майна, страхування відповідальності, страхування фінансових ризиків, а також методичне страхування, страхування життя від нещасних випадків на виробництві. Необхідно передбачити розширення переліку страхових послуг, інфраструктури, удосконалення порядку оподаткування страхової діяльності, подальшу інтеграцію України в міжнародні структури.
Створення ефективної системи захисту майнових прав та інтересів підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві і економічної безпеки держави неможливе без функціонування потужного ринку страхових послуг. Але на даний час формування страхового ринку в Україні ще має стихійний характер і в багатьох випадках захист прав і інтересів страхувальників належно не забезпечений.
1) Бланд Д. Страхование: принципы и практика / Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 2005 – 516 с.
2) Воблый К.Г. Основы экономики страхования. – М.: АНКИЛ, 1993.
3) Ефимов С.Л. Экономика и страхование: Энциклопедический словарь. – М: Церих-ПЭЛ, 2006 – 876 с.
4) Манэс А. Основы страхового дела. – М: АНКИЛ, 2002 – 428 с.
5) Козеркевич А. Охорона здоров’я як частина системи громадського захисту в європейських країнах // www.healthfin.kiev.ua/pages/review/res_3 u.htm
6) Корецький Б. Реформування системи охорони здоров’я: західноєвропейський досвід і можливості його використання в Україні // Вісник ТАНГ. – Спец. вип №15–3. – 2000. – 56–63 с.