Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великобританії ще на початку XIX ст., в якому сказано, що перестрахування є новим страхуванням того самого, вже застрахованого ризику й укладається воно з метою забезпечити андеррайтера від раніше прийнятих ризиків. У Німецькому торговому статуті перестрахуванням визнається страхування ризиків, прийнятих страховиком.
Закон України "Про страхування" (ст.12) дає визначення перестрахування як страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований.
Основною функцією перестрахування є вторинний перерозподіл ризику, зміст якої полягає в тому, що страховик може дати страхувальнику тільки таку гарантію, що відповідає його фінансовим можливостям. Якісніше і в повному обсязі виконувати свої зобов'язання страховик може завдяки перестрахуванню, тобто через розподіл ризику з іншими страховиками.
За цих умов перестраховик бере на себе відносно значну частку ризику чи гарантії. Частина ж ризику, яку цедент залишає за собою, називається власним утриманням. На практиці найчастіше кілька перестраховиків беруть участь у покритті збитків і вступають у співпрацю на підставі контрактного документа або договору.
Як правило, на кожного перестрахувальника припадає різна питома вага покриття. Завдяки цьому страховик, котрий передає ризики в перестрахування, збільшує свої можливості щодо прийняття ризиків у десятки разів.
Крім основної, існують допоміжні функції перестрахування, які:
дають змогу брати на страхування дуже дорогі та унікальні ризики;
сприяють запровадженню та поширенню нових видів страхування;
у перспективі створюють умови для формування однорідного збалансованого портфеля, який необхідний страховику для надійного контролю своєї середньо - та довгострокової політики;
якщо перерозподіл ризику здійснюється між компаніями різних країн, то воно набирає форми зовнішньої торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є страхові гарантії. Це "невидимий" експорт-імпорт.
Крім цього, розрізняють активне і пасивне перестрахування.
Активне перестрахування полягає у прийнятті іноземних ризиків для покриття або продажу страхових гарантій.
Пасивне - це передача ризиків іноземним страховикам (купівля страхових гарантій). Головна його мета - передача відносно дрібних ризиків великій кількості перестраховиків у різних країнах. Завдяки цьому досягається стабільність страхового портфеля та встановлюються широкі контакти на ринку перестрахування.
Зміст договорів та їх види. У сфері вітчизняного страхування переважають компанії з відносно невеликими можливостями щодо прийняття ризиків. Потреба у їх покритті зростає швидше, ніж статутні фонди. Така тенденція страхового ринку серйозно гальмує збільшення масштабів надання відповідних послуг, що знижує довіру клієнтів до страховиків. Тому проблемою, яка потребує швидкого розв'язання, є збільшення місткості національного страхового ринку, об'єднання розрізнених фондів страхових компаній.
Одним з методів зменшення і розподілу страхового ризику є перестрахування. Беручи на себе ризик (укладаючи договір страхування), страхова компанія не завжди має можливість його покрити, виплатити можливі страхові збитки. В цьому випадку вона звертається за допомогою до іншої страхової компанії (або спеціалізованої перестрахувальної компанії), пропонуючи розподілити ризик.
Перестрахування виражає систему відносин, згідно з якою страховик, приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостей, частину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховим організаціям. Цим і переслідується мета створення за можливістю збалансованого портфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості і рентабельності страхових операцій.
В основі перестрахування лежить договір, згідно з яким одна сторона - страховик передає повністю чи частково страховий ризик (групу страхових ризиків певного виду), іншій стороні - перестраховику.
Він, у свою чергу, бере зобов'язання відшкодувати страховику відповідну частину виплаченого страхового відшкодування.
Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страхове товариство, що передає ризик, і страхове товариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як перестраховик.
Сама операція, пов'язана з передачею ризику, називається перестрахувальною цесією.
У цьому випадку страховика, що передає ризик, називають цедентом, а перестраховика, який його приймає - цесіонером.
Прийнявши на перестрахування ризик, перестраховик може частково передати його іншому страховику (перестраховику), тобто цесіонер, прийнявши на себе ризик, розуміє, що для нього він теж завеликий. У такому випадку він, як і перша страхова компанія - цедент, намагається зайву частину ризику передати іншій компанії, уклавши з нею такий же договір перестрахування.
У цій ситуації цесіонер вже виступає в ролі цедента, який називається, щоб підкреслити вторинність передачі ризику, ретроцедентом.
Компанію, яка прийняла ризик від ретроцедента, називають ретроцесіонером.
Для того, щоб укласти договір перестрахування, необхідне існування першопочаткового ризику - договору прямого страхування, за яким існує ймовірність пошкодження, знищення, втрати чого-небудь і, відповідно, ризик виплати страхового відшкодування чи страхової суми.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
Договір перестрахування має деякі специфічні ознаки, що випливають з особливості угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування, згідно з яким перестраховик зобов'язаний виплатити цеденту відшкодування, пропорційне частині участі, але лише в тому разі, якщо цедент виплатив потрібне відшкодування застрахованому.
Теоретично момент виникнення зобов'язань за договором страхування і момент виникнення зобов'язань за договором перестрахування можуть збігатися в одному випадку - коли сторони і в першому, і в другому договорі досягли згоди, що вказані вище договори вступають в силу до надходження грошових коштів на їх розрахункові рахунки. Але, враховуючи добровільність договорів страхування, завжди буде існувати ймовірність того, що страхувальник відмовиться від договору. Найчастіше договір перестрахування укладається після надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок перестрахувальника, й існує проміжок часу між набранням чинності договору страхування і перестрахування.
Підчас настання страхового випадку кожний страховик досліджує обставини його настання. При цьому умови договору перестрахування, як правило, вміщують вказівки щодо часу, необхідного для прийняття рішень про виплату. Так-от, якщо страховий випадок виник перед самим закінченням договору страхування, а страховик буде використовувати своє право на дослідження обставин його настання, тобто діяти в межах договору страхування, то він вийде за межі договору перестрахування, ще не прийнявши рішення (позитивного - платити, негативного - не платити), і втратить перестрахувальний захист. Саме тому строки дії договору перестрахування і договору страхування не можуть і не повинні збігатися.
Об'єктом перестрахувальних операцій є майнова ситуація в певному страховому товаристві, що виступає в ролі цедента. Перестраховик не має ніяких прав або обов'язків, щодо укладених цедентом договорів страхування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного з операціями страхування, підписаним цедентом відносно передачі ризиків.
Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намір передати повністю або частково взяті ризики в перестрахування.
Роль операцій перестрахування зумовлена такими функціями і властивостями, як вторинний розподіл ризику, якісне і кількісне вирівнювання страхового портфеля, можливість приймати на страхування унікальні і дорогі ризики.
Придбання перестрахувального захисту дає змогу страховику реалізовувати свої цілі, в тому числі приведення у відповідність обсягів підписаної компанією відповідальності і наявних резервів для покриття цих обсягів, стабілізація результатів діяльності і захист від коливань збитковості, економія від масштабів, збільшення місткості і розширення кількості запропонованих варіантів страхового покриття тощо.
З теоретичної точки зору важливо розглянути особливості перестрахування відносно прямого страхування як з економічного погляду, так і з точки зору юридичного змісту договору перестрахування і договору прямого страхування. При прямому страхуванні страховик за рахунок акумуляції страхових внесків створює страховий фонд. При перестрахуванні перерозподіляється лише частина коштів страхових фондів, вже створених окремими страховими організаціями, їх координація й оптимізація, що дає змогу конкретним страховикам розширити страхові операції, розробляти і впроваджувати нові страхові продукти.
Міжнародні перестрахувальні операції є своєрідним різновидом зовнішньоекономічної діяльності. Перестрахування робить можливим міжнародний поділ страхового фонду навіть в умовах жорсткого державного валютного регулювання й обмеження доступу на національний страховий ринок іноземного капіталу.
В основі такого перерозподілу коштів страхового фонду при перестрахуванні, як і при прямому страхуванні, лежить розподіл ризику між учасниками страхових відносин.
У страховій теорії і практиці поняття "страховий ризик" може вживатися в кількох значеннях. При цьому кожне із значень може використовуватися в різних ситуаціях при формуванні страхового фонду. Поняття страхового ризику найчастіше використовується в значеннях: ймовірність заподіяння збитків при настанні страхового випадку; або конкретний страховий випадок, тобто визначена небезпека, від якої проводиться страхування; або частина вартості майна, не охоплена страхуванням і залишена на ризику страхувальника; або конкретні об'єкти страхування за їх страховою оцінкою і ступенем ймовірності заподіяння збитків.