Сьогодні просте товарне виробництво є характерним для країн, що розвиваються. В розвинених країнах воно має залишковий характер і виступає у вигляді дрібного товарного господарства ремісників, фермерів, роздрібних торгівців та ін. Останнє набуває все більше підприємницької спрямованості як дрібний бізнес, породжений вже існуючою економічною системою.
Розрізняють ще два типи товарного виробництва: перший – із стабільною, другий – з безперервно оновлюваною номенклатурою товарів. Історія першого охоплює період від глибокої давнини до другої половини ХХ ст. Історія другого типу розпочалась у другій половині ХХ ст. Так, машинобудівна промисловість Великобританії протягом усього ХІХ ст. використовувала в основному лише два матеріали – чавун і сталь, а текстильна виробляла лише чотири види тканин – бавовняні, вовняні, лляні, шовкові. У другій половині ХХ ст. спостерігається безперервне поновлення номеклатури товарів. Наприклад, в електронній промисловості Японії це відбувається кожні 5 – 6 років. Є підстави вважати, що на рубежі ХХ – ХХІ ст.ст. процес безперервного поновлення номеклатури товарів буде домінуючим в економіці.
2.2. Джерело рушійних сил товарного виробництва.
Сучасне ринкове господарство є практичною реалізацією рушійних сил та економічних законів товарного виробництва. Що це за сили? В чому їх сутність? За якими законами управляють товарним виробництвом? За яких умов воно розвиватиметься? Відповіді на ці запитання сприятимуть грунтовному розгляду проблем сучасного ринкового господарства, якому нині немає альтернативи при всіх його економічних і особливо соціальних суперечностях.
Товарному виробництву властиві особливі сили розвитку, які виявилися в зародковій формі вже на початкових етапах виникнення елементів товарної системи, що протягом тисячоліть перетворилася на загальну форму виробництва. До них належать сили руху та постійного розвитку і вдосконалення виробництва, сили саморозвитку, саморегулювання. Якщо економіка тієї чи іншої країни пов’язана з товарним виробництвом, то держава (центр) не може зупинити розвиток виробництва, продуктивних сил, а може стати лише гальмом чи, навпаки, сприяти цьому розвиткові. Вклинившись до економічної системи, якій не властивий такий тип виробництва, товарне виробництво поступово розламує цю систему. Спроби зупинити його руйнівну силу супроводжуються соціальними катаклізмами і, врешті-решт, є безрезультатними.
Для визначення механізму функціонування рушійних сил, що втілені в товарному виробництві, необхідно врахувати закон діалектики про суперечності як джерело і рушійну силу розвитку, який є ядром діалектики. В товарному виробництві такою суперечністю є суперечність, втілена в товарі, що становить основу суспільного багатства в елементарній формі. Це суперечність між конкретною та абстрактною працею. Двоїста, суперечлива природа праці, яка створює товар, є основою всіх інших, похідних суперечностей товару і виявляється передусім у суперечності між споживною вартістю та вартістю, а також між індивідуальним і суспільно необхідним часом, витраченим на виробництво товару.
Суперечності, втілені в товарі, - це єдність протилежності тобто їх взаємодія. Постійне розв’язання і відтворення суперечностей товару є внутрішнім змістом розвитку виробництва.
Незалежно від суспільної форми виробництво є визначальною умовою існування людства. Його метою є задоволення потреб людини – споживання. В різних суспільних системах зв’язок між виробництвом і споживанням здійснюється по-різному. Розв’язання суперечностей товарной форми пов’язано з пошуками найефективніших способів зв’язку між виробництвом і споживанням. Цей зв’язок опосередкований формами обміну та розподілу, які також мають товарний характер.
Суперечності, втілені в товарі, розв’язуються тоді, коли товаровиробник його реалізує. Отже, споживна вартість перетворюється в свою протилежність – грошову форму. Цим самим праця, витрачена товаровиробником, одержує суспільне визнання. Корисність блага “товару” визнає споживач. Товаровиробник ставиться в певні умови: виробництвом певного виду товару зайнято багато товаровиробників, оскільки суспільні потреби щодо будь-якого товару досить великі. Тому взаємовідносини між товаровиробниками мають характер конкурентної боротьби, тобто боротьби виробника за споживача, за вигідні умови реалізації своєї продукції.
Перетворення споживної вартості в свою протилежність – вартість здійснюється в процесі реалізації товару на ринку через посередництво ціни – грошового вираження вартості, втіленої в товарі “праця”. Власне через грошову форму розв’язуються суперечності товару. Ціна, за якою реалізується товар на даний момент, виражає рівень суспільно необхідних витрат на його виробництво, зіставленими з суспільною корисністю цього товару. Проте праця товаровиробника відособлена: кожний виготовляє товар за власний рахунок, тобто витрати, що мають індивідуальний характер, різні за своєю величиною. Ринок через ціну визначає лише рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товару, тобто витрат, які вважаються суспільно нормальними (типовими, пересічними). Це є законом товарного виробництва, відомим як закон вартості.
Виробникі товарів, у яких індивідуальні витрати збігаються із суспільно необхідними, при реалізації їх за ринковими цінами відшкодовують витрати на їх виробництво та одержують надлишок – прибуток. В особливо сприятливих умовах працюють ті товаровиробники, індивідуальні витрати яких нижчі за суспільно необхідні. Їх прибуток зростає на величину різниці між суспільно необхідними та індивідуальними витратами. В гіршому становищі знаходяться ті виробники, які виготовляють товари при індивідуальних витратах, вищих, ніж суспільно необхідні. При досягненні певної межі цього розриву виробництво товару стає економічно невигідним, товаровиробникі розорюються.
Боротьба за досягнення приватного економічного інтересу, зростання прибутку – мета товаровиробників.Останні потрапляють в неоднакове економічне становище за сумами доходів. Чим більший обсяг товарів, необхідних споживачу, виробляється, чим менші витрати виробництва, тим у вигіднішому становищі знаходиться товаровиробник, тим стійкіше його місце в системі суспільного поділу праці.
Перетворення споживної вартості товару на вартість, перетворену форму її – ціну зумовлюють відповідні, обов’язкові вимоги до товаровиробника. Дотримання цих вимог є необхідним для нього, якщо він хоче залишитися товаровиробником. Увага до якості товарів, їх асортименту, вивчення попиту та пропозиції товарів на ринку з наступними висновками щодо обсягу виробництва, реклами, пошуку ринку, зменшення витрат на виробництво товарів – ці та інші вимоги постійно турбують виробника.Від нього вимагаються підприємництво, заповзятливість, енергійність у сфері виробництва та реалізації товарів.
Рушійні сили розвитку, внутрішньо властиві товарному виробництві, визрівали протягом тисячоліть. Продуктом розвитку суперечностей товару є грошова форма вираження суспільно необхідних витрат праці. Перехід від однієї суспільно-економічної системи до наступної зумовлювався розвитком продуктивних сил, поглибленням на цій основі суспільного поділу праці. Зростала кількість продуктів для обміну. Процес виміру та визначення індивідуальної праці, втіленої в товарі, як суспільної з часом надто ускладнився. Суперечності товарного виробництва (між конкретною та абстрактною працею, споживною вартістю та вартістю, між індивідуальною та суспільною працею), їх розвиток визначили специфічний товар – золото, який почав виконувати функцію загального еквівалента – грошей.
Суперечності товару як рушійної сили розвитку активно виявилися в період великого машинного виробництва, коли створювалася матеріально-технічна основа виробничого підприємницького господарювання капіталу. Товарне виробництво набувало загального характеру. Суперечності товару стали властивими товару “робоча сила”. Перетворення споживної вартості робочої сили як здатності створювати більшу вартість, ніж вона варта, в ціну поставило її носія в специфічні умови. Під час аналізу підприємництва як системи розвинутого ринкового господарства головна увага зверталась на ту обставину, що перетворення робочої сили в товар пов’язане з експлуатацією найманого працівника, виробництвом та присвоєнням додаткової вартості. Все це так, але в тіні залишається інший бік проблеми.
Продаж робочої сили, перетворення споживної вартості її в ціну перетворювали її носія – працівника в соціально активну особу. Прагнення одержання та підвищення рівня загальноосвітніх знань, кваліфікації, підвищення якості праці, переміна останньої стали нормою життя. З цим пов’язані зростання ціни робочої сили, диференціація в оплаті, створення належних умов відтворення її, формування нового способу життя в умовах соціально орієнтованого ринку з усіма складностями та суперечностями. Ринку праці, як і ринку товарів, властива конкуренція. Боротьба за робочі міста, збереження їх є додатковими стимулами високопродуктивної, якісної праці. Інакше можна залишитися без роботи. Суперечності товару “робоча сила”, розв’язання їх є важливими стимулами прискорення науково-технічного прогресу.
Перетворення робочої сили на товар зумовило виникнення багатьох соціальних форм боротьби за створення сприятливіших умов продажу та використання її, конфліктних ситуацій між роботодавцями та продавцями робочої сили. Власники робочої сили відстоювали право на використання цих форм. При цьому не завжди досягались необхідні результати, але товаровиробник вимушений був зважувати, що його приватний економічний інтерес пов’язаний з певними соціальними межами, переступати які небажано, а іноді й небезпечно.