ВСТУП
Держава відображає інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, розробляє і здійснює відповідну політику – економічну, соціальну, екологічну, демографічну тощо. При цьому, в якості засобів взаємодії об’єкта і суб’єкта державного регулювання соціально-економічних процесів застосовуються фінансово-бюджетний, кредитний, і ціновий механізм.
Фінансово-бюджетна система містить відносини з приводу формування і використання фінансів держави – бюджету і позабюджетного фонду. Важливою артерією фінансово-бюджетної системи є податки.
Податки у тій формі, з якою ми зустрічаємся у сучасних умовах, склалися відносно недавно, хоча основні елементи механізма оподаткування зародилися ще у давнині. Для людини немає більш гнітючої процедури ніж платити їх. Високі податки – це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Там, де високі податки, не може бути мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє. Непосильні податки були причиною багатьох соціальних конфліктів, кровопролитних воєн, занепаду цілих цівілізацій.
Водночас запровадження податків мало надзвичайно важливе прогресивне значення для розвитку людського суспільства. Мобілізуючи через податки значні ресурси в своє розпорядження, державні структури забезпечували захист своєї держави, розвивали виробництво, поліпшували матеріальне становище громадян, суттєво впливали на стан і розвиток науки, культури, міждержавних зв’язків.
В будь-якій державі громадяни зобов’язані віддавити частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм методів передавання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави. Проте не слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Тому досить важливо, щоб кожна країна мала розумну, досконалу та ефективну податкову політику.
Україна на сучасному етапі переходу від планового державного управління народним господарством до ринкових відносин повинна використовувати механізм оподаткування для стимулювання розвитку виробництва та збільшення ВНП.
Сучасні країни з розвиненними ринковими відносинами мають вагому частку податкових надходжень в бюджети з ВНП. На початку 90-х років вона становила у США –- 30%, Японії – 31%, Англії – 37%, Канада – 37%, Німетчини – 38%.
Найменші маштаби перерозподілу дежавою ВНП в США та Японії зумовленні використанням податкової політики, як засобу створення умов, сприятливих для діяльності промислових компаній, що потребують низького рівня податкового тягара в країні. Податкова система в умовах низького рівня доходів юридичних і фізичних осіб, недосконалості фіскального законодавства забезпечується шляхом надмірного оподаткування, як юридичних так і фізичних осіб, що одночасно руйнує стимули економічної діяльності, змушує товаровиробника уникати оподаткування. Біля третини підприємців України знаходяться у сфері так званої “тіньової економіки”.
Важливою характеристикою сучасних податкових систем розвинутих країн є їх структура співвідношення прямих та непрямих податків. Так у США, Японії, Канаді, Англії переважають прямі податки; у Франції – непрямі (56,6% податки на споживання, акцизи, внески підприємців у фонд соціального страхування). Німетчина, Італія мають досить урівноважену структуру податків (частка непрямих податків у Німетчині – 42,2%, в Італії – 48,9%).
Співвідношення прямих і непрямих податків в Україні протягом 1991-1995 рр. змінювалось на користь прямих податків.
Пряме оподаткування в Україні базується на двох основних видах податків: податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян. Причому, частка прибутку з підприємств в доходах бюджету втричі (1995р.), майже в шестеро (1993р.) перевищує частку податку з громадян (тоді як останній у розвинутих країнах переважає). Це зумовлено низьким рівнем заробітної плати. Так, якщо в розвинутих країнах частка оплати праці у ВНП в 1992р. становила 60,6% у США, 56,4% в Японії, 54,5% у Німеччині, то в Україні лише 38,47% - 1993р., 39,67% - 1994р. що і зумовило низький рівень прибуткового податку з громадян у доходах бюджету.
Центральною ланкою сучасної податкової системи є прибуткове оподаткування особистих доходів. Це викликане не тільки тим, що всі суспільні відношення так чи інакше замикаються на людину, робітника, але і тим, що тажкість особистого прибуткового податку задає рівень обкладання іншими податками.
Актуальність тематики особового прибуткового оподаткування підсилюється тривалим застоєм у галузі теорії і практики оподаткування в нашій країні. Протягом багатьох років проблеми удосконалення системи податків з населення знаходяться якби в затінку. Вирішувалися окремі питання, але вся система не змінювалась. Коли в 60-ті роки було проголошено лінію на поступову відміну всіх податків в СРСР, це було сприйнято всіма як прогресивний крок в розвитку відчізняної економіки і наклало свій відбиток на відношення до податків. Вважається, що заробітна плата практично єдине джерело доходів громадян, тому, регулюючи її розмір, можна поступово відмовитися від податків. Сьогодні зрозуміло помилковість цієї крапки зору. Припинилися наукові дослідження в даній області. Розгублено податковий аппарат. Податкове законодавство відстало від життя і тих процесів, що відбулися в суспільстві.
Стало очевидним, що система оподаткування населення потребує удосконалення і зниження податків (але не відміна) повинно чинитися по мірі накопичування суспільного багатства; податки повинні на ряду з іншими економічними важелями попереджати винекнення прихованих доходів.
Сьогодні головне завдання – створити систему оподаткування громадян, повністю відповідаючу ринковим відносинам. Україна тільки приступає до побудови податкових відносин і реалізації нової для нас концепції оподаткування. Цим викликаний інтерес до данної теми.
Метою курсової роботи є розглядання прибуткового податку громадян та занходження шляхів удосконалення системи стягнення прибуткового податку з громадян.
Завданням даної курсової роботи є:
розглянути основні елементи прибуткового податку з громадян;
порівняти та проаналізувати ставки прибуткового податку Укра-
їни з іншими країнами світу;
уточнити пільги щодо прибуткового податку;
з’ясувати порядок сплати даного податку до бюджету;
знайти шляхи вдосконалення стягнення прибуткового податку з громадян.
Розділ 1. Становлення системи прибуткового оподаткування громадян в Україні
До кінця 80-х років прибутковий податок з громадян справлявся за системою, яка склалася ще в 40- х роках. Податки і збори з населення на той час включали прибутковий податок з громадян, податок з холостяків, самотніх і малозабезпечених громадян СРСР, сільськогосподарський податок, податок з власників будівель, податок з власників транспортних засобів, земельний податок та ін.
В 1989 p. в загальному сукупному доході населення податки і збори склали 8,3 % або близько 12 крб. в місяць на чоловіка За рахунок податків з населення формувалося більше 10 % всіх доходів бюджету. Питома вага прибуткового податку з населення становила до 7 %.
До 1990 року прибутковий податок із громадян справлявся за комбінованою шкалою ставок. Для доходів, отриманих за місцем основної роботидотановлювався неоподаткований мінімум (спочатку 70, потім 80, згодом 100 крб.). При місячному заробітку від 71 до 90 крб. ставки коливалися від 25 коп. до 7 крб. 12 коп. із заробітку від 91 до 100 крб. податок становив 7 крб. 12 коп. плюс 12 % суми, що перевищувала 90 крб.; від 101 крб. і вище - 8 крб. 20 коп. плюс 13 % суми, що перевищувала 100 крб. Такі ставки були встановлені для робітників та службовців і хоч офіційно ставка оподаткування визнічалась як пропорцфйна- 13 %, насправді існувала регресивне - прогресивна шкала.
Так, з одного карбованця, який перевищував неоподатковуваний мінімум, утримувалося 25 коп. Потім вона поступово знижувалася до 12 % і підвищувалася до 13 %.
Оподаткування доходів громадян від трудової діяльності, одержаних не за місцем основної роботи, здійснювалося за спеціальною шкалою прогресивних ставок. На основі комбініції цих двох шкал, але в річному обчисленні, оподатковувалися авторські гонорари й винагороди, а також доходи від кустарно-ремісничих промислів, що не перевищували 3000 крб. нарік.
З 1990 року була введена регресивне- прогресивна шкала ставок податку, коли із суми доходів від 100 до150 крб. податок дорівнював 29 коп. з кожного акрбованця, тобто 29%, а щодо доходу, який перевищував 150 крб., застосовувалася прогресивна шкала з розміром ставок 13,15, 20, ЗО, 40, 50 і 60% залежно від величини доходу. Поділ платників на категорії зберігся, однак дещо змінився - крім двох перших виділяються особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Зберігся і рівень оподаткування.
Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система прибуткового оподаткування населення. Вона мала дві характерні відмінності від попередньої. По-перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділявся неоподатковуваний доход (сума, яка при оподаткуванні вираховується із загального доходу). По-друге, були встановлені єдині умови та ставки податку для всіх категорій. Виділення категорій пов"язувалося тільки з різними умовами формування їх доходів, атому і різними способами обчислення.
Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні в 90-х роках була постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного опопдаткування. В 1991 році ставки було встановлено в розмірі 13, ЗО, 35, 40, 45 і 50%. З січня 1992 року розміри ставок прибуткового податку змінювалися п'ять разів.
д) доходи від підприємницької діяльності, а також інші доходи громадян.
Якщо людина отримувала доходи за основним місцем роботи, то податок не перевищував ЗО відсотків суми доходу, а при заробітній платі, що дорівнювала 10 н.м. на місяць, він становив 11,3% .Найбільше на иой час оподатковувалися суми винагород, що виплачуються спадкоємцям авторів повторно - від 60 до 90 відсотків від суми доходу.