Shura19@yandex.ru
1. Назвати основні обов’язки платників податків.
У фінансовому праві найбільш традиційною є класифікація платників податків на юридичних і фізичних осіб. Але такий поділ не враховує різноманітності реальних проявів у галузі регулювання податків і зборів. Багато податків і зборів передбачають змішаного платника. Ним можуть виступати як юридичні, так і фізичні особи. Крім того, виділяється також група платників, які не мають статусу юридичної особи.
Таким чином, платник (суб'єкт) податку — це фізична чи юридична особа, а також група осіб без статусу юридичної особи, на яку згідно із законодавчими актами покладено обов'язок сплачувати податки та інші обов'язкові платежі. Юридичною особою вважається організація, яка має у власності, господарському веденні чи оперативному управлінні відокремлене майно, може від свого імені придбавати і здійснювати майнові і особисті немайнові права, нести зобов'язання, бути позивачем і відповідачем у суді.
Платники податків наділені певними правами та обов'язками. Законодавче визначення обов'язків платників податків міститься в ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування», прав платників податків — у ст. 10 Закону.
Обов'язки платника податків установлюються тільки сукупністю елементів закону про податок. Можна виділити істотні і факультативні елементи закону про податок.
Істотними елементами закону про податок є ті елементи, без яких податкове зобов'язання і порядок його виконання не можуть вважатися визначеними. До них відносяться: платник податків (суб'єкт податку), об'єкт податку, предмет податку, масштаб податку, метод обліку податкової бази, податковий період, одиниця оподатковування, податкова ставка і метод оподатковування, порядок числення податку, звітний період, терміни сплати податку, способи і порядок сплати податку.
Факультативними елементами закону про податок можуть вважатися ті, відсутність яких не впливає на ступінь визначеності податкового зобов'язання, однак істотно знижує гарантії належного виконання цього зобов'язання. До них відносяться: порядок утримання і повернення неправильно утриманих сум податку, відповідальність за податкові правовідносини, податкові пільги.
Установити елемент закону про податок - значить прийняти (затвердити, узаконити) що-небудь у якості однієї з підстав виникнення податкового зобов'язання або способу його виконання. Визначити елемент закону про податок - значить описати фактичну сторону елемента, виділити його з інших подібних явищ (предметів, обставин) на основі яких-небудь ознак, даних.
Суб'єкт оподатковування - це особа, на якій лежить юридичний обов'язок сплатити податок за рахунок власних коштів.
З поняттям "суб'єкт оподатковування" тісно зв'язане поняття "носій податку" - особа, що несе тягар оподатковування в підсумку.
Податок сплачується за рахунок власних коштів суб'єкта оподатковування. Однак, від імені платника податків податок може бути сплачений і іншими особами (представником).
Платники податків зобов'язані:
· сплачувати законно встановлені податки;
· встати на облік в органах Державної податкової служби України;
· вести у встановленому порядку бухгалтерський облік і вносити виправлення в звітність;
· надавати в податковий орган по місцю обліку у встановленому порядку податкові декларації по тим податкам, що вони зобов'язані сплачувати;
· надавати податковим органам і їх посадовим особам документи, необхідні для числення і сплати податків;
· виконувати законні вимоги податкового органу про усунення виявлених порушень законодавства про податки і збори, а також не перешкоджати законній діяльності посадових осіб податкових органів при виконанні ними своїх службових обов'язків;
· надавати податковому органу необхідну інформацію і документи у випадках і порядку, передбаченому Законом України;
· протягом установленого терміну забезпечувати схоронність даних бухгалтерського обліку й інших документів, необхідних для числення і сплати податків, а також документів, що підтверджують отримані доходи (для організацій - також і зроблені витрати) і сплачені (утримані) податки;
· нести інші обов'язки, передбачені законодавством про податки і збори.
Платники податків - організації й індивідуальні підприємці - крім обов'язків, передбачених ст.9 Закону України від 2 лютого 1994 року, зобов'язані повідомляти в податковий орган по місцю обліку:
- про відкриття чи закриття рахунків;
- про усі випадки участі в українських і іноземних організаціях;
- про усі відособлені підрозділи, створених на території України, - у 20-денний термін після включення в ЕГРПО України;
- про припинення своєї діяльності, оголошення неспроможності (банкрутстві), ліквідації чи реорганізації - у термін не пізніше трьох днів із дня прийняття такого рішення;
- про зміну свого місця перебування.
Обов'язок юридичної особи щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов'язкового платежу) або після його скасування. У разі ліквідації юридичної особи заборгованість з податків та зборів (обов'язкових платежів) сплачується у порядку, встановленому законами України.
Обов'язок фізичної особи щодо сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку і збору (обов'язкового платежу) або після його скасування, а також у разі смерті платника.
2. Як класифікуються податкові ставки.
Ставки податків і зборів (обов’язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
Зміна податкових ставок і механізм справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) не можуть запроваджуватися Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Податкова система базується на відповідних законодавчих актах держави, якими встановлюються конкретні методи побудови і стягування податків, тобто визначаються елементи податку.
До них відносяться:
а) суб'єкт податку чи платник податків - особа, на яку законом покладений обов'язок сплачувати податок. Однак через механізм цін податковий тягар може перекладатися на іншу особу;
б) носій податку - особа, що фактично сплачує податок;
в) об'єкт податку - доход чи майно, з якого нараховується податок (заробітна плата, цінні папери, прибуток, нерухоме майно, товари і т.д.);
г) джерело податку - доход, за рахунок якого сплачується податок;
д) ставка податку - важливий елемент податку, що визначає величину податку на одиницю обкладання (грошова одиниця доходу, одиниця земельної площі, одиниця виміру товару і т.д.).
Податкова ставка – це законодавчо встановлений розмір податку на одиницю обкладання. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. При універсальному - установлюється єдина для всіх платників ставка, при диференційованому – декілька. Диференціація ставок може відбуватися в двох напрямках. Перший – у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені і підвищені ставки для окремих платників. Другий – у розрізі різних характеристик і оцінок об'єкта оподатковування. Ціль установлення як єдиних, так і диференційованих ставок одна – створення або однакових, або різних умов оподатковування для всіх платників.
Розрізняють фіксовані, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки.
1. Фіксовані ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розмірів доходу (наприклад, на тонну нафти чи газу).
2. Пропорційні - діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта податку без обліку диференціації його величини (наприклад, що діяв у СРСР до 1 липня 1990 р. податок на заробітну плату в розмірі 13 %) .
3. Прогресивні - середня ставка прогресивного податку підвищується в міру зростання доходу. При прогресивній ставці оподатковування платник податків виплачує не тільки велику абсолютну суму доходу, але і більшу його частку.
4. Регресивні - середня ставка регресивного податку знижується в міру росту доходу. Регресивний податок може приносити більшу абсолютну суму, а може і не приводити до росту абсолютної величини податку при збільшенні доходів.
Загалом видно, що прогресивні податки - це ті податки, тягар яких найбільше сильно давить на осіб з великими доходами, регресивні податки найбільше важко вдаряють по фізичних і юридичних особах, що володіють незначними доходами.
Взагалі аналіз структури і ставок податків у західних країнах дозволяє розділити їх на три основні групи. Перша - це власні податки, що збираються тільки на даній території. Сюди ставляться прямі і непрямі податки. З прямых основними є майнові, промислові, на землю, місцеві податки зі спадщин і дарувань. Непряме оподатковування дуже різноманітно. Воно подано як універсальним акцизом, тобто загальним податком із продажу, так і специфічними акцизами.
Неможливість підтримувати ефективну конкуренцію на загальному ринку при розходженнях, що зберігаються, у стягуванні непрямих податків відзначалася в документах Комісії ЄС із кінця 60-х років.
Система оподатковування, що базується на ПДВ, дає можливість вилучати податки частинами, поступово. Під обкладення потрапляють усі продажі фірми, але податки, сплачені в результаті проміжних покупок, надалі відраховуються з загальної суми. Цей метод, відомий як “податковий кредит”, вносить у податкову систему елемент саморегулювання, що покращує порядок вилучення податків. Головна перевага ПДВ у тому, що на кожній стадії виробництва можна обчислити суму сплаченого податку. Це дозволяє, наприклад, точно розраховувати податкові знижки на експорт і запобігати порушення при наданні експортних субсидій. Крім того, використання такої багаторівневої податкової шкали зменшує суму податку при виробництві товарів у рамках однієї фірмової структури (або асоціації підприємств ) і тим самим стимулює вертикальну інтеграцію фірм.